Напевно є якась невтішна закономірність в тому, що та стаття, яка була написана тринадцять років тому, не втратила актуальності і сьогодні. Втім, зважаючи на те, хто і як збирається впроваджувати так званий вільний ринок землі, боюсь що втратила. Бо фермерську Україну, ми кажись проспали, чи то просрали!? Та яка вже різниця?
ПРО ЗЕМЕЛЬНЕ ПИТАННЯ, АБО ПРО ТЕ, ЯК БЛАГИМИ НАМІРАМИ ДОРОГА ДО ПЕКЛА ВИМОЩЕНА.
Якщо сьогодні ми ще пам’ятаємо українську мову і що ми українці, так це головним чином тільки тому, що у нас є українське село. Саме село завжди було і залишається форпостом українства на цій землі. Українське село не знищили ані монголо-татарські іга, ані Річ Посполита, ані орди московської та османської імперій. Його не знищили ні великоросійське феодальне кріпацтво, ні колективізації та голодомори радянської доби, ні тотальна русифікація навколишнього простору. І тільки сьогодні, за часів незалежної України, село доведено до тієї межі руйнації за якою і руйнувати вже нічого.
Та нашим можновладцям мало того, що з мапи України щорічно зникають десятки сіл, а тисячі існують тільки тому, що на їх теренах доживають свого віку немічні пенсіонери. Нинішня влада, уособленням якої є президент, влада, яка називає себе національною і патріотичною, нахабно зазіхає на святая святих України – українську землю. Бо, бачите, земля – це товар, і як всякий товар має як продаватись так і куплятись. Ця влада своїми бухгалтерськими рученятами навіть порахувала скільки ж бо грошенят можна вторгувати за українську земельку і як щасливо та заможно ми заживемо на цій землі, розпродавши її.
Ой лі, пане президенте! Які ж бо ми розумні, які ж бо ми хитрі?! Земля, а українська земля в особливості, це дійсно товар, але товар безцінний, тобто такий, який не можна оцінити ніякими мільярдами і ніякими трильйонами. І справа не тільки в тому, що ця земля рясно полита потом та кров’ю сотень поколінь наших дідів і прадідів. І навіть не тому, що ця земля, це те єдине, дійсно безцінне, що ми можемо і зобов’язані передати прийдешнім поколінням. Українська земля безцінна навіть з формально математичної, “бухгалтерської” точки зору. Бо всі ці нафти та гази – сьогодні є, а завтра нема. А земля, це той невтомний генератор, який денно і нічно створює і енергоносії, і хліб, і до хліба. І так було, і так є, і так буде допоки світить Сонце і допоки існує рід людський. І ціни тому генератору нема і бути не може.
Та що їм, хитрим бухгалтерам та хитромудрим “проффесорам” до долі прийдешніх поколінь. Їм би набити свою ненаситну пельку сьогодні. А там хоч потоп, хоч армагедон, хоч трава не рости. От вони й хитрують, от вони й мудрують: як би так відібрати у цього народу те останнє, що у нього залишилось, та ще й при цьому йому, народу, сподобатись. І, кажись, надумали… Земельку – то, все рівно так чи інакше розкрадають. То чому б це розкрадання, так би мовити, не узаконити?!
А що, пане Ющенко! Давайте та й розпродамо українську земельку. Накупимо бубликів, накупимо цукерок, та й пом’янемо вільне українське селянство, українське село, а разом з ним і саму Україну. Бо без українського села і вільного українського селянства Україні не жити. Це така ж аксіома, як закони збереження енергії, чи твердження про те, що через дві різні точки можна провести лише одну пряму. Чи може ви думаєте, що українську земельку зможе купити український фермер? А може ви думаєте, що грошовиті скоробагатьки та й не розуміють реальної вартості цієї землі, а не розуміючи та й не скуплять її тисячами і десятками тисяч гектарів? А може ви такий всемогутній, та й забороните їм це робити? А може наші чиновники, відомі на увесь світ своєю непідкупністю, та й не спокусяться на мільярдні хабарі, та й грудьми встануть на захист українського селянства? А може, відомі на увесь світ своєю не корумпованістю українські судді та й знехтують мільярдними посулами і як один безкорисно стануть на захист інтересів держави та її пересічних громадян ?
Ой лі, пане Ющенко! Та чи ви самі вірите бодай в одне з цих “а може”? Та чи ви не знаєте біблійну істину: “благими намірами – дорога до пекла вимощена“?! То чому ж ви, той хто називає себе патріотом України, з таким завзяттям і з таким натхненням штовхає Україну в це феодальне, ново кріпацьке пекло? Та чи ви не розумієте, що українська земля, це надбання всього українського народу і, її не те що продавати, а думати про неї погано – смертельний гріх!
А якщо сьогодні українське село в руїнах, то чи не тому, що наша влада не про державу, а про пельку свою ненаситну дбає. А ви розводите рученятами, та й розказуєте, що землю українську розкрадають. А для чого ж тоді вам влада дана? Для чого ж тоді всі ці служби безпеки, міліціонери, прокурори, судді, митники, податківці…? Хіба не для того, щоб в цій державі бодай елементарний порядок був, бодай елементарна законність і справедливість була?
А якщо ви, пане президенте, дійсно хочете прислужитись цій державі і цьому народу, то не про розпродаж української землі маєте дбати, а про те, як на цю землю господаря повернути. Та, власне, тут і придумувати нічого не потрібно. Бо всі необхідні рецепти загально відомі і очевидно прості.
1). Українська земля – це надбання і довічна власність всього українського народу, яка нікому, окрім цього народу, не належить і належати не може.
2) Певні наділи землі надаються у довічне користування (з правом передачі у спадок) тим, хто на цій землі працює. При цьому господар (фермер) має виконувати лише одну умову: дбати про землю і ефективно використовувати її як засіб сільськогосподарського виробництва.
3) Фермер може володіти лише обмеженим за площею наділом землі.
4) Фермер має право продати своє господарство та свою землю, але продати лише тому громадянину України, який має державний дозвіл на купівлю відповідної землі і який буде дбайливим господарем цієї землі.
5) Ті земельні наділи (паї), які на сьогоднішній день люди з тих чи інших причин не можуть гідно використати, держава зобов’язана викупити за максимально можливу і прийнятну для людей ціну. А придбану таким чином землю, в залежності від попиту на неї, держава повинна продавати, або безкоштовно віддавати тим громадянам України (фермерам), які зможуть стати гідними господарями на цій землі. При цьому, політика держави, має бути соціально справедливою. Бо це не правильно і не справедливо, коли селянин, який живе під Києвом за свій гектар землі отримує в тисячі разів більшу ціну, аніж такий же селянин, що живе на далекому периферійному хуторі.
Втім, якщо ми хочемо занапастити цю державу, а разом з нею і майбутнє своїх нащадків, то давайте розпродамо українську землю, забудемо українську мову, та й підемо безродними байстрюками тинятися глобалізованим світом. А ні, то давайте запишемося в кріпаки до новоявлених панів латифундистів?! Чи може хто думає, що ці пани закатають рукава, та й побіжуть проливати піт на своїх неосяжних полях? А може хто думає, що ці скоробагатьки та й завалять Україну дешевим хлібом, дешевим м’ясом, дешевим молоком? Ага…Ага… Дешевими кредитами, дешевим металом, дешевими мінеральними добривами, дешевими будматеріалами і всім тим, до чого торкалися загребущі руки цих новоявлених панів, вже завалили. Та так вже дбають про вітчизняного товаро споживача, що в Америці свою продукцію продають дешевше, аніж за порогом власного підприємства. Дай цим панам волю, то пісок будуть продавати дорожче за золото (Власне так його сьогодні і продають). А то хліб…
Ой, панове селяни та панове городяни. Чомусь здається, що коли ми промовчимо ще й українську земельку (заводи та фабрики вже промовчали), то не бачити нам цивілізованого життя. То давайте ж не будемо мовчазним бидлом. Бо питання землі, це питання життя і смерті української держави, питання життя і смерті української нації, питання майбутньої долі наших дітей, внуків і правнуків, Бо наша біда не в тому, що ми дурні чи ледачі, а в тому, що німі. Пам’ятаєте Шевченкове:
“ Німі на панщину ідуть
і діточок своїх ведуть”.
То не будемо ж німими, не будемо ж байдужими. Бо ще ніколи наша німота та байдужість добром не закінчувалась.
Листопад 2008р.
Пригадуєте, як один з персонажів «Золотого теляти», аферист Паніковський, гроші ділив? Так от, у мене таке враження, ніби цьому Паніковському доручили українську земельку по чесному поділити. І щось мені підказує, що при цьому поділі, в ролі Шури Балаганова опиниться практично все українське населення (язик не повертається сказати – народ), а разом з ним і українська державність. Ваучерна прихватизація це населення нічому ж так і не навчила.
Знаєте, не мав жодного сумніву в тому, що команда новоявлених младо паніковських, почне свою бурхливу економічну діяльність з «вирішення» земельного питання. Ну по-перше тому, що з комерційної точки зору, земля – це те найдорожче, що ще залишилось не вкраденим в цій державі («всё остальное, уже украдено до нас» і ясна річ украдено старо паніковськими). По-друге, це дасть можливість на певний час суттєво покращити матеріальне становище власників земельних паїв, та ще й видати це дармове покращення, за плоди неусипного піклування младо паніковських про долю українського народу. По-третє, дасть можливість суттєво поповнити державний бюджет, та ще й назвати це, призначене для проїдання і розкрадання поповнення, потоком інвестицій та результатом небаченого росту ВВП. А головне, цей так званий ринок землі, дозволить самим старо та младо паніковським на шару отримати у довічну власність те, вартість чого тільки зростатиме, і зростатиме в геометричній прогресії.
Послухайте шановні, не одноразово наголошував і продовжую наголошувати на тому, що в Україні питання землі, це ж не питання того продавати землю чи не продавати. В Україні питання землі, це питання того, буде чи не буде на цій землі такий господар, який стане надійною, залізобетонною, гранітно непорушною основою української державності, української ідентичності, а з рештою і української заможності.
Що ж стосується ринку землі, то цей ринок ми мали б запровадити ще 30 років тому. І вимога до цього ринку мала би бути лише однією – всеосяжний розвиток дрібних і середніх фермерських господарств. Господарств, основою яких є продуктивна праця самого господаря та членів його родини. Господарств, які б стали економічною, політичною та соціальною основою української державності. От тільки щось мені підказує, що для хитрож@пих паніковських, ринок землі, це щось зовсім протилежне.
А стосовно вільного, читай дикого розпродажу землі, то любітєлям такого “ринку”, скажу. По-перше, такого розпродажу ніде в цивілізованому світі не було і нема. А по-друге, не діждетесь. Бо подобається комусь чи не подобається, а українська земля належить не власникам паїв, а всьому українському народу, в тому числі і міському населенню. Я вже не говорю про майбутні покоління українців.
Знаєте, я сам з села. І мої батьки, діди та прадіди, споконвіку і плоть від плоті селяни. А от скажімо моя мама, земельного паю не отримали. Бо, бачите, на момент розпаювання колгоспної землі, мама в сільській школі прибиральницею працювала. А те що після війни вона з руїн піднімала цей колгосп, що кожного року по півтора а то й два гектари буряків сапала – так то ж не вщот. (До речі, і я ті буряки сапав, тому знаю, що це за адський труд). Натомість той, хто на момент розпаювання землі, в колгоспній канторі місяць чи два штани по протирав, свої гектари справно отримав, та ще й з добавкою.
Це я не для того, щоб комусь пожалітися, а до того, що на українську землю мають право всі громадяни України і не лише нині живущі, а й всі майбутні покоління українців. Так що, шановні любітєлі базарного ринку землі, ви погодітє китайцям, арабам, кац@пам чи українським бандюкам земельку українську розпродувати. А ще, поубавте свої апетити. А те, що земельку українську розкрадають, так крадіжка вона і є крадіжка. Прийде українська влада, то вже якось з крадіями та й розбереться. А вона таки прийде.
18.08.2019.