Про науку, релігію та релігію Науки.

.                                                               Наука без релігії кульгава,

.                                                               релігія без науки сліпа.

.                                                               (Альберт Ейнштейн)

1. Про науку і релігію.

Побутує думка ніби наука і релігія, то дві взаємно протилежні та несумісні речі. З одного боку це правда. Адже релігія базується на тому, що можна назвати вірою і чого не можливо кількісно оцінити, виміряти та експериментально підтвердити чи спростувати. Наука ж навпаки, досліджує і пояснює те, що можна виміряти, кількісно оцінити, експериментально підтвердити або спростувати. З іншого ж боку, наука і релігія, це дві взаємно доповнюючі частини загально людського та індивідуального світогляду, органічне поєднання яких може і має забезпечити гармонічну цілісність цього світогляду. Спробі такого поєднання і присвячена дана робота.

Визначаючи суть тих понять які позначаються термінами «релігія» і «наука», можна сказати наступне. Релігія (від лат. religio – зв’язок) – це така система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, яка представляє собою певний набір культурних, духовних та моральних цінностей, що визначають поведінку людини і яка передбачає віру в існування надприродних сил (Бога, богів, вищої духовної сили, тощо) та віру в те, що ці сили здатні впливати на Всесвіт і на долю людей. При цьому в різних релігіях, уявлення про ту надприродну силу що здатна впливати на ті події які відбуваються у Всесвіті загалом і на долю людей зокрема, є різними. Наприклад в християнстві, ісламі та юдаїзмі, цією надприродною силою є персоніфікована всесильна, всевидяча, всезнаюча, безсмертна сутність яку називають Богом (Аллахом, Творцем). В синтоїзмі, в грецькій міфології та багатьох африканських культах, втіленням надприродних сил є певний персоніфікований пантеон богів, кожен з яких має свою сферу впливу. В конфуціанстві, втіленням надприродних сил є певна не персоніфікована вища духовна сила. А в індуїзмі, цим втіленням є не персоніфікований Бог, який проявляється в різних образах та іпостасях. Зважаючи на вище сказане, в подальшому ту вищу надприродну силу яка здатна впливати на події у Всесвіті та на долю людей, і яка так чи інакше визнається всіма релігіями, ми будемо позначати терміном Бог.

Наука – це система достовірних знань про навколишній світ, викладена у формі наукових теорій, гіпотез та законів, і основана на збиранні, систематизації та критичному аналізі експериментальних фактів. Фундаментом сучасної науки є фізика (наука про Природу), яка з одного боку є цілісною системою достовірних знань про Природу (Всесвіт), а з іншого – теоретичною основою всіх інших природничих наук, в тому числі хімії, біології, фізіології, тощо. Зважаючи на ці обставини в подальшому термін наука буде синонімом терміну фізика – науки про Природу, науки про Всесвіт.

Потрібно зауважити, що в науці загалом і в фізиці зокрема, Природа (Всесвіт) – це не тільки дерева, звірі та чисте повітря. Не тільки навколишні пейзажі і зоряне небо. Природа – це щось значно більше, аніж просто навколишній світ. Значно більше за те, що ми здатні бачити і відчувати. Це навіть більше аніж Космос. Природа, це і далекі, неосяжно великі галактики і неймовірно малі атоми. Це наша душа, наші думки і наші почуття. Це наше минуле, теперішнє і майбутнє. Природа, це все що існувало, існує і буде існувати. Дати точне та вичерпне визначення терміну «Природа» практично неможливо. Адже не можливо осягнути неосяжне. Напевно найбільш вдалим та гранично вичерпним є наступне визначення. Природа – це безкінечний у своєму різноманітті та проявах Всесвіт, який представляє собою діалектичне поєднання матерії, руху, часу та простору, матеріального та духовного, минулого, теперішнього та майбутнього.

Мал.1. Природа – це безкінечний у своєму різноманітті та проявах Всесвіт.

Прийнято вважати, ніби наука заперечує факт існування Бога (Творця), і що тому вона перебуває в непримиренному протиріччі з релігією. Така думка не відповідає дійсності. Наука не заперечує ані факту існування Бога, ані факту існування та безсмертя душі, ані факту того, що саме Бог створив той Всесвіт в якому ми живемо та встановив ті закони у відповідності з якими цей Всесвіт існує. Єдине на чому наполягає наука, так це на тому, що з тих пір як Бог створив Всесвіт та встановив закони його існування, він (Бог) не може ані втрутитися в хід тих подій які відбуваються у Всесвіті, ані змінити ним же написані закони. Втім, вище сказане не стосується тієї сфери буття, яка називається духовністю. Бо наука не заперечує того, що Бог може втручатися в духовне життя людей та змінювати його.

Коли наука стверджує, що з тих пір як Бог створив Всесвіт та предначертав закони його розвитку, Він не може втрутитися в хід тих подій які у Всесвіті відбуваються, то це означає, що натепер не існує жодного, підкреслюю жодного достовірного факту, який би вказував на таке втручання. Натомість існує безліч фактів, які вказують на те, що з моменту народження Всесвіту, всі події відбуваються у повній відповідності з певними незмінними законами.

Потрібно зауважити, що наука влаштована таким чином, що будь яку її теорію, будь який її закон чи будь яке її твердження, може спростувати один єдиний факт який суперечить відповідній теорії, закону чи твердженню. Скажімо наука наводить, тисячі, мільйони, мільярди доказів того, що при будь яких процесах які відбуваються в енергоізольованій (замкнутій) системі, загальна кількість енергії цієї системи залишається незмінною (закон збереження енергії). Натомість хтось заявляє: «А я не вірю…»  Нема проблем – каже наука, наведіть один єдиний експериментальний факт, який суперечить закону збереження енергії і я погоджусь з тим, що цей закон є недостовірним. Ні…, ні…, заради бога…, будь ласка…, не розказуйте про паралельні світи, тахіонні потоки, засекреченість сакральної інформації та надприродні можливості енергетичних наносутносте. Просто наведіть один єдиний експериментальний факт який суперечить закону збереження енергії. От і все.

Ви не вірите, що в будь якій  інерціальній системі відліку, тобто такій системі де виконується перший закон Ньютона, жодний фізичний об’єкт не може рухатися з швидкістю більшою за 3·10⁸ м/с? Нема проблем. Наведіть один єдиний доказ того що такий об’єкт існує і наука визнає, що теорія відносності є хибною. Ви не вірите в те, що відкриті на Землі закони фізики, хімії та біології діють у всіх найвіддаленіших куточках Всесвіту? Які проблеми? Наведіть бодай один експериментальний факт який суперечить принципу відносності і наука погодиться з тим, що в різних місцях Всесвіту закони природи можуть бути різними і що тому будь яка маячня про паралельні та астральні  світи, про тахіонні та плазмоїдні цивілізації та про інші інтелектуальні галюцинації є правдивою.

Звичайно, погляди науки і релігії на те як Бог створив Всесвіт загалом і Землю та життя на ній зокрема, є різними. При цьому подобається комусь чи не подобається, а релігія вцілому і кожна з її різновидностей зокрема, мають визнати, що релігійні версії створення Всесвіту, Землі та життя, м’яко кажучи не відповідають дійсності. Загалом, керуючись отим «богу богове, кесарю кесареве», релігія має зосередитись на духовному житті людини і перестати пояснювати те, що стосується матеріального устрою Всесвіту. Бо ті релігійні пояснення які були зроблені декілька тисячоліть тому, сьогодні виглядають не більш переконливими аніж твердження про те, що Земля плоска та стоїть на трьох китах.

Отже, наука не є чимось антагоністичним до релігії. Не є бодай тому, що не заперечує ані факту існування Бога, ані факту існування душі, ані факту безсмертя всього сущого. Більше того, наука обґрунтовує та доводить, що релігія, як певна система культурних, духовних та моральних цінностей, є однією з базових ознак та основ цивілізованого суспільства. Інша справа, що наука має свої, доказово аргументовані погляди на те як Бог створив Всесвіт, як цей Всесвіт еволюційно розвивається, як народжуються, живуть, старіють та помирають зірки, як та чому виникло життя на Землі, як та чому воно еволюційно розвивається, тощо. Крім цього в науці, Бога називають не Творцем, не Аллахом, не Ісусом Христом, не Буддою, не Крішною і не Вищою духовною силою, а Природою (Всесвітом). Святим же писанням науки є не Біблія, не Євангелія, не Коран, не Тора,  не Старий чи Новий Заповіти, не Веди, не У-Цзін і не Трипітаки, а Фізика – наука про Природу.

Аналізуючи основні релігії сьогодення, будь то християнство, буддизм, іслам, юдаїзм, індуїзм, конфуціанство чи синтоїзм, не важко бачити, що їх базові постулати є практично тотожними: не вбий, не вкради, не роби ближньому того, чого б не хотів щоб робили з тобою. Одним словом – не гріши. Наявне різноманіття релігій та фактична тотожність тих базових тверджень які лежать в основі кожної з них, безумовно вказують на те, що дане явище є закономірним результатом еволюційного розвитку людства. Гранично стисло та спрощено пояснюючи причини виникнення релігій, а заодно розкриваючи суть та значимість тієї еволюційної ролі яку відіграє релігія в житті суспільства, можна сказати наступне.

Одним з проявів того закону який називається законом єдності та боротьби протилежностей, є боротьба між добром і злом. Можна довго пояснювати і зрештою толком не пояснити, що таке добро, а що зло. Але суть полягає в тому, що «добро» – це те що створює (робить щось корисне), а «зло» – це те що руйнує (присвоює ним не зароблене). Скажімо хлібороб, вирощуючи зерно, робить добро. Вчитель, навчаючи дітей, робить добро. Поліцейський, забезпечуючи порядок, робить добро. Натомість крадій, беручи чуже, робить зло. Браконьєр, ловлячи рибу недозволеним способом, робить зло. Поліцейський, беручи хабар, робить зло. Контрабандист, не сплачуючи податки, робить зло…

Як ви думаєте, кому в цьому світі живеться легше – добру чи злу? Правильно – злу. Адже вкрасти автомобіль, легше аніж цей автомобіль зробити, або заробити ті кошти на які його можна придбати. Взяти хабар, легше аніж чесно заробити відповідні кошти. Не сплачувати податки, легше (дохідніше) аніж їх сплачувати. Привласнити авторство на чуже відкриття, легше аніж це відкриття зробити. Подобається нам чи не подобається, але Природа влаштована таким чином, що в ній зло росте (виникає, з’являється) само по собі, а от добро – лише за певних умов. Скажімо, для того щоб на вашій грядці виріс бур’ян, не потрібно щось робити. Бур’ян неминуче виросте сам по собі. А от помідори на тій же грядці самі собою не виростуть. Більше того, навіть якщо ви посієте відповідне насіння, але не будете за ним доглядати, то виросте все той же бур’ян – пасльон називається. По суті це означає, що в нерегульованих спільнотах людей, практично завжди перемагає зло. Однак зло має одну, але надзвичайно серйозну ваду – воно не є самодостатнім. Це означає, що зло не може існувати без добра, адже лише за рахунок добра воно і живе. Натомість добро, є системою самодостатньою, тобто такою яка не потребує наявності зла і яка може існувати практично вічно.

Тепер уявіть, що на певній території проживають різні спільноти людей, які в залежності від умов проживання та особистих вподобань займаються тим чи іншим промислом. Одні землеробством, другі скотарством, треті рибальством, четверті гончарством, п’яті торгівлею, шості мисливством і т.д. Ці представники добра, споживаючи продукти своєї праці та обмінюючись цими продуктами, в гармонії і достатку можуть існувати практично вічно. Однак Природа влаштована таким чином, що в кожному з нас живе певна бацила зла, яку в християнстві називають первородним гріхом і якою по суті є те, що називається спокусою. Ця бацила постійно спокушає людину до тих матеріально вигідних вчинків, які є певними проявами зла. Досвід же людства показує, що ті хто свідомо чи несвідомо стають на доріжку зла, рано чи пізно опиняються в ситуації, коли в ареалі їх існування, об’єктів для грабунку не залишається.  А це означає, що рано чи пізно перед злом неминуче постає дилема: воно має або загинути, або трансформуватися в добро, тобто почати займатися землеробством, рибальством, скотарством, тощо.

Неодноразово проходячи цикли подібних еволюційних трансформацій, прадавні суспільства поступово усвідомлювали, що красти – не можна, вбивати собі подібних – не можна,  вчиняти з собі подібними так, як ти не хочеш щоб вчиняли з тобою – не можна. Не можна, не тому що не можна, а тому, що рано чи пізно, доріжка зла приведе до загибелі якщо не тебе самого, то твоїх нащадків. Іншими словами, еволюційний досвід людства безумовно вказував на те, що життя кожної особини і суспільства загалом, має підпорядковуватись певним загально прийнятим правилам, сукупність яких прийняти позначати терміном «мораль». Мораль, це система загально прийнятих неофіційних уявлень, норм та оцінок, що регулюють поведінку людей у суспільстві, практична реалізація якої забезпечується громадським схваленням чи осудом.

Але як переконати того, в кому живе гріх спокуси, не вчиняти такого легко здійсненного та матеріально вигідного зла? Найбільш очевидний та напевно найбільш дієвий спосіб подібних переконувань полягає в тому, що носія первородного гріха потрібно з одного боку налякати, а з іншого – надати привабливу альтернативу поведінки. Власне цю задачу і вирішує релігія. Адже релігія так чи інакше переконує в тому, що цей Всесвіт створив всемогутній Бог, що кожен з нас перебуває під Його пильним, всевидячим наглядом, і що рано чи пізно кожен з нас постане перед судом Божим. При цьому в залежності від того, як ми проживемо своє земне життя, ми потрапимо або в блаженний Рай, або в нестерпне Пекло.

Вище сказане означає, що факт існування релігії загалом та її різновидностей зокрема, є закономірним результатом еволюційного розвитку людства. При цьому сенс існування релігії полягає не в  бутафорських атрибутах на кшталт носіння хрестика, купання в ополонці на Водохреще чи освячення їжі на Пасху, а в тому, щоб переконувати вірян жити у відповідності з Божими заповідями, а по суті, з нормами моралі добра. Релігійність же людини має проявлятися не в битті поклонів, не в проголошенні молитв та не в строгих дотриманнях постів, а в тому, щоб жити у відповідності з Божими заповідями. Що ж стосується релігійних атрибутів, молінь, поклонів, сповідей та постів, то це лише спосіб спілкування з Богом та метод нагадування віруючим про факт Його існування.

Звісно, релігія – це надскладне соціально-духовне явище, появу і прояви якого не можливо пояснити лише еволюційним досвідом людства та його окремих спільнот. На появу і прояви релігії безумовно впливали та продовжують впливати й інші об’єктивні і суб’єктивні чинники, зокрема: 1) комплекс тих почуттів джерелом яких є усвідомлення людиною скінченності свого земного буття та віра в ту чи іншу форму свого безсмертя; 2) неспроможність людини подолати свою залежність від зовнішніх сил будь то землетруси, посухи, потопи, урагани, виверження вулканів чи падіння метеоритів; 3) природна потреба людини пояснити загальний устрій навколишнього світу та ті події які відбуваються в ньому; 4) індивідуальні якості та амбіції засновників тих чи інших релігійних течій, індивідуальні якості та амбіції їх послідовників, тощо.  Та як би там не було, а факт практичної тотожності тих базових правил якими будь яка більш менш цивілізована релігія регламентує поведінку людини, безумовно вказує на те, що відповідні релігії виникли не випадково і що їх поява обумовлена певними еволюційними процесами.

Потрібно мати на увазі і те, що сенс існування релігії не вичерпується прагненням переконати, ба навіть змусити вірян жити у відповідності з певними морально-етичними нормами. Релігія, це надзвичайно складне, багатовимірне та багатосенсне явище. Основними ж з цих сенсів, окрім вище згаданого, еволюційного сенсу є: 1) релігія компенсує людині її залежність від природних та соціальних катаклізмів, зменшує відчуття власної немічності, допомагає пережити важкі випробування та страх перед смертю; 2) релігія створює умови для спілкування вірян між собою, для духовного спілкування з Богом, янголами, душами померлих, тощо; 3) релігія допомагає людям усвідомити себе частиною єдиної релігійної спільноти, об’єднаної спільними цінностями, спільними традиціями, спільними поглядами на навколишній світ.

Говорячи про те, що релігія як певна система культурних, духовних та моральних цінностей, є однією з базових ознак та основ цивілізованого суспільства, не варто забувати і про те, що реальні релігії та їм відповідні релігійні організації (церкви) створюють не боги, а реальні люди. А вони як відомо не ідеальні, а тому не ідеальними є і ними створені релігії та церкви. І створено ж тих релігій та церков сотні, а то і тисячі. І в кожної свій бог і своя правда. І кожна стверджує, що саме вона і є тією істинною, єдино правильною, Богом обраною та Богом освяченою.

Прямим наслідком факту того, що реальні релігії та їм відповідні церкви створюються реальними, а отже не позбавленими первородного гріха людьми, є ті очевидні вади які притаманні більшості з наявних релігій і церков. Основними ж з цих вад є: 1) церковна ортодоксальність, яка по суті проявляється в нездатності до еволюційних змін; 2) агресивне не сприйняття альтернативної думки; 3) підміна релігійних сенсів, сенсами адміністративно-церковними; 4) наявність величезної кількості релігійних течій, кожна з яких трактує Божу волю і Божу правду по своєму.  Стисло ілюструючи прояви та суть кожної з вад, можна сказати наступне.

Загалом, термін «ортодоксальний» не є негативним, адже означає «неухильне дотримання принципів певного учення». Біда лише в тому, що в церковній практиці «неухильне дотримання принципів», часто-густо зводиться до консервації середньовічних, показушно бутафорських ритуалів, які мають мало спільного не лише з релігією як певною системою культурних, моральних та духовних цінностей, а й з вірою в Бога, та з проповіддю слова Божого. Скажімо в церквах московського патріархату, замість слова Божого, годинами стовбичачи, прихожани вислуховують незрозумілою мовою проспівані церковні тексти та прославляння церковних ієрархів. Замість усамітненої духовної сповіді, отримують фактично публічну пародію на сповідь. Замість цивілізованого причастя – облизування спільної як для вже беззубих старих, так і для ще беззубих немовлят ложки. Замість щирої щоденної молитви – виснажливі багато місячні пости. Замість господньої настанови: люби ближнього як самого себе, чують оте диявольське: не згрішиш – не покаєшся, не покаєшся – в Рай не потрапиш.

Очевидним результатом такої показушно-бутафорської проповіді «слова божого» та такого «неухильного дотримування принципів», є відповідна показушно-бутафорська «віра» як тих хто проповідує так і тих хто їх слухає. Бо тільки сліпий не бачить і дурний не знає, що вся хвалена набожність московсько патріархального люду, полягає в тому, щоб хреститися з права на ліво і боронь боже  навпаки, та щоб харчі на пасху освятити (з алкоголем, звісно). А для особливо богомольних, ще й раз на рік свічку за здравіє та упокой поставити.

Якщо ж говорити про Божу церкву, то в ній якщо і має бути щось ортодоксальним, так це тільки неухильне дотримання тих базових морально-етичних принципів за ради яких власне й існує Божа церква. А що стосується тих ритуально-обрядових дійств які безумовно є і мають бути певною складовою релігійного життя, то як і саме життя вони можуть і мають змінюватись. Бо подобається нам чи не подобається, а у відповідності з законами Природи, а отже законами Бога, у Всесвіті все еволюційно змінюється. Більше того, у відповідності з цими законами, системи які нездатні до еволюційних змін, неминуче приречені на занепад і крах. А це означає, що ті церкви які прагнуть стати Божою церквою, реагуючи на потреби суспільства та на ті зміни які відбуваються в природі і свідомості людей, мають еволюційно змінюватись. Змінюватись не лише в сенсі обрядових ритуалів, а й в сенсі поглядів на загальний устрій Всесвіту та розуміння місця людини і церкви в ньому. Бо якщо сьогодні, в епоху інтернету та космічних технологій, церква буде продовжувати наполягати на тому, що Земля плоска, що Сонце обертається навколо Землі і що створення Всесвіту відбувалось за біблійним сценарієм, то вибачте, але жодного авторитету такі наполягання ані церкві, ані вірі, ані Богу не до дадуть.

Безумовно прикрою та небезпечною вадою багатьох реальних релігій є нетерпимість до альтернативної думки. В тій чи іншій мірі така нетерпимість притаманна будь якій релігії та їй відповідній церкві. Адже кожна релігія стоїть на тому, що саме вона і є єдино правильною та Богом освяченою. А це автоматично означає, що всі інші релігії неправильні. Втім, саме по собі твердження про те, що дана релігія є істинною, а всі інші не істинними, ще не є проявом релігійної нетерпимості. Ці прояви стають реальністю в тому випадку, коли носії певної віри морально чи фізично принижують, цькують та переслідують представників інших вір. Коли свідомо чи несвідомо, але явно та публічно виокремлюють свою богообраність, принижуючи тим самим інших людей, а особливо в тих випадках коли ці «інші» живуть на своїй, Богом даній землі. Класичним прикладом подібної релігійної нетерпимості є антисемітизм, тобто неприязне ба навіть вороже ставлення до євреїв (точніше юдеїв) як представників уособленої етнічно-релігійної групи.

Звичайно антисемітизм, це складне, багатопричинне явище. Однак подобається комусь чи не подобається, а джерела антисемітизму потрібно шукати в самій етнічно обособленій юдейській релігії, яка де треба і де не треба, нарочито підкреслює богообраність єврейського народу. От що з цього приводу пише єврейський вчений, письменник та захисник єврейства від антисемітизму Лазар Бернар. «З того факту, що вороги євреїв належали до найрізноманітніших племен, що вони жили в країнах одна від одної відокремлених, що вони підкорялися різним законам і управлялися протилежними принципами, що вони не мали ні однакових характерів, ні однакових звичаїв, що вони були відмінні психологічно, що не дозволяло їм судити однаково про все, – витікає висновок, що загальні причини антисемітизму завжди мали коріння в самому Ізраїлі, а не в тих, які з ним боролися». (Bernard Lazare «L’Antisemitisme» т.1, с.42).

Прикладом агресивного поєднання церковної ортодоксальності та релігійної нетерпимості є сучасний ісламський фундаменталізм. Маючи яскраво виражений антизахідний, антиамериканський, антихристиянський, антиюдейський характер, ця релігійно-політична течія агресивно пропагує та втілює в реальність, ідею повернення до первинної «чистоти» ісламу, очищення ісламу від тих нашарувань які він увібрав протягом своєї історії, та всебічного запровадження норм шаріату в усіх сферах людської діяльності. Іншими словами, пропагує повернення в часи пророка Мухаммеда. Звісно, маніпулюючи історичними фактами, появу ісламського фундаменталізму, радикалізму ба навіть екстремізму, можна виправдовувати історичною пам’яттю мусульман про хрестові походи та колоніальну політику держав християнського світу. Однак правда життя полягає в тому, що ісламський фундаменталізм і радикалізм має місце не лише у відносинах ісламського та християнського світів, а й в міжрелігійних розбірках всередині ісламського світу та на теренах немусульманської Африки, немусульманської Австралії, немусульманського Індокитаю, тощо.

Крайньою формою поєднання релігійної ортодоксальності з релігійною нетерпимістю є релігійний фанатизм, тобто сліпа, фанатична, доведена до крайньої міри відданість релігійним ідеям та прагнення до неухильного слідування їм у практичному життя, нетерпимість до іновірців чи інакомислячих. Ідеологія фанатизму базується на вірі в те, що жертовність во ім’я релігійних принципів винагороджується вічним блаженством у потойбічному світі. Релігійно-фанатичні настрої використовуються для розпалювання ненависті до представників інших віросповідань і розправи над єретиками.

Говорячи про підміну релігійних сенсів сенсами адміністративно-церковними, маю на увазі факт того, що провідниками тієї чи іншої релігії є певні релігійні організації, а простіше кажучи – церкви. При цьому переважна більшість церков представляють собою величезні адміністративно-бюрократичні організації, які налічують тисячі, а то і десятки тисяч священників, а по суті чиновників. Скажімо, станом на 2019 рік, Російська православна церква налічувала 309 єпархій з 382 архієреями, 35677 священників, 4837 дияконів, 474 чоловічих і 498 жіночих монастирів, 5883 монахів і 9687 монашок. Додайте до цього 19 закордонних єпархій, в яких налічується 977 приходів та 40 монастирів. Додайте до цього 18550 приналежних московсько-патріархальній церкві релігійних організацій, в яких налічується ще 500 монастирів, церков та молитовних приміщень. Додайте до цього незліченну кількість обслуговуючого персоналу, 10 семінарій і духовних академій, десятки засобів масової інформації, незліченну кількість господарських споруд, будинків та маєтків, автомобілів, яхт та літаків, земельних угідь та іншого «дріб’язку» – і ви зрозумієте наскільки фантастично величезною є та адміністративно-бюрократична машина, яка іменує себе Російською православною церквою. І кожен гвинтик цієї машини має свої амбіції, свої уявлення про добро і зло та про сенс свого перебування в лоні православної церкви. І часто густо, цей сенс не те що не співпадає, а є протилежним до сенсу християнської віри та християнської церкви. І ясна річ, ця величезна бюрократично-фінансово-релігійна корпорація є сприятливим середовищем для інтриг, корупції, фінансово-економічних зловживань, тощо.

Не варто забувати і про те, що релігійні організації (церкви) часто перебувають у тісному зв’язку з політичними та державними структурами. А це означає, що ті базові принципи які проповідує відповідна релігія так чи інакше корегуються у відповідності до державно-політичної кон’юнктури. Яскравим прикладом зрощення державних та церковних структур, є імперська Росія. Бо це тільки на папері сучасна Росія є світською державою, тобто такою, в якій церква відокремлена від держави, і в якій не існує жодних пріоритетів до тієї чи іншої церкви чи релігії. В реальності ж, Російська православна церква завжди була і є ідеологічно-пропагандистськім  підрозділом імперської Росії. А що стосується на папері написаного, так коли ж це в московії, на папері написане вартувало більше вартості самого паперу? Бо вся ж історія московії та їй відповідної церкви, то історія брехні, обману, шахрайства, шантажу, маніпуляцій і демагогії.

Ще одним очевидним недоліком сучасної релігії є наявність величезної кількості релігійних течій, кожна з яких трактує Божу волю і Божу правду по своєму. Скажімо існує три загальносвітових (поліетнічних) релігії (християнство, іслам, буддизм) та сім великих, національно орієнтованих (моноетнічних) релігій (юдаїзм, індуїзм, джайнізм, сикхізм, конфуціанство, даосизм, синто). При цьому кожна світова та національно орієнтована релігія має велику кількість течій та напрямків. Наприклад існує п’ять напрямків християнства (католицизм, православіє, протестантизм, прахристиянські конфесії,  давньогрецькі церкви), які в свою чергу розділяються на певну кількість релігійних течій. Зокрема розрізняють дві течії католицизму, десять течій протестантизму, близько двадцяти незалежних православних церков, тощо. І це якщо говорити про великі релігійні об’єднання. Якщо ж мова йде про дрібніші релігійні групи, секти, культи, вірування, міфології, тощо, то їх тисячі.

Звісно, виправдовуючи наявне різноманіття релігій та церков, можна сказати, що воно є ознакою здорової конкуренції та середовищем для еволюційного розвитку релігії. В реальності ж мова йде не про здорову конкуренцію і не про середовище еволюційного розвитку, а про різні, часто діаметрально протилежні та агресивно налаштовані одна до одної світоглядні концепції. Скажімо в християнстві Ісус Христос є втіленням триєдиного Бога (Отець, Син, Святий Дух), який за для спасіння людства від гріха зійшов на землю, прийняв жертовне розп’яття, воскрес і знову вознісся на небо. В ісламі ж Ісус Христос згадується лише як один з малозначущих пророків, а єдиним і неподільним втіленням Бога є Аллах. Що ж стосується юдаїзму, то в ньому Ісус Христос є звичайною людиною. І це при тому, що християнство, іслам та юдаїзм мають спільне коріння та ведуть своє походження від віри праотців Адама і Єви.

Ясно, що в такій ситуації неминуче виникають релігійні конфлікти, які часто густо перетворюються на криваві війни. Класичним прикладом «релігійної толерантності» є війни за так звану Святу землю, тобто територію між річкою Йордан та Середземним морем. В різні історичні періоди, ця територія входила до складу різних держав – Юдеї (до 586 до н.е.), держави Селевкідів (312 до н.е – 63н.е), Риму і Візантії (63–638), Арабського Халіфату (638–1099), держав хрестоносців (1099–1291), Єгипту (1291–1516), Османської імперії (1516–1917), Великої Британії (1917–1948), а на сьогоднішній день – розділена між Ізраїлем, Палестиною, Йорданією, Ліваном та Сирією. За володіння Святою землею постійно велися і продовжують вестися міжрелігійні та міжетнічні війни, найвідомішими з яких є: візантійсько – арабські (7 – 11 ст.); християнсько – мусульманські або так звані христові походи (11 – 15 ст.); сучасні арабо – ізраїльські війни. І прикладів кривавих конфліктів, які так чи інакше пов’язані з релігійними розбіжностями, не те що сотні, – тисячі. Скажімо в 710 – 724 роках, мусульмани завойовують Піренейський півострів. При цьому наступні 770 років були роками практично суцільних етнічно – релігійних війн, які закінчились лише в 1492 році, повним визволенням півострова від мусульман.

Наявне різноманіття релігій та наявні міжрелігійні суперечності, є прямими наслідками того, що реальні релігії та їм відповідні церкви, створюють реальні люди з своїм індивідуально-суб’єктивним поглядом на світ, на добро і зло, на праведне і неправедне, з своїми амбіціями, комплексами та гріхами. При цьому щоб не говорили засновники та проповідники тієї чи іншої релігії, а правда життя полягає в тому, що ці релігії якщо і відображають Божу волю і Божу правду, то лише так, як цю правду і волю розуміють засновники, проповідники та послідовники відповідних релігій. Власне факт наявності величезного різноманіття релігійних течій, кожна з яких наполягає на тому, що саме вона і є виразником Божої волі і Божої правди, безумовно вказує на те, що відповідні групи людей розуміють цю волю і правду, м’яко кажучи по своєму. З не меншою очевидністю виникає й інше питання: а чи є серед всього різноманіття релігій, релігійних течій та релігійних сект бодай одна, яка дійсно виражає Божу правду і Божу волю? І в чому полягає ця правда та воля?

Узагальнюючи вище сказане можна зробити висновок, що з одного боку релігія, будучи певним узагальненням еволюційного досвіду людства, представляє собою певний набір культурних, духовних та моральних цінностей і в цьому сенсі є безумовним втіленням добра. З іншого ж боку, будучи відображенням світогляду конкретних людей з їх індивідуально-суб’єктивним поглядом на добро і зло, на праведне і не праведне, з їх амбіціями, комплексами та гріхами, релігія так чи інакше породжує незліченну кількість конфліктів та суперечностей, і в цьому сенсі є певним втіленням зла. Крім цього, уявлення сучасної релігії про загальний устрій Всесвіту, абсолютно не відповідають його реальному устрою. По суті це означає, що сучасна релігія потребує докорінних змін, результатом яких має бути створення єдиної загально людської релігії, яка б з одного боку увібрала в себе узагальнений набір культурних, духовних і моральних цінностей наявних релігій та загально людського досвіду, а з іншого – не породжувала б конфліктів і суперечностей, та включала б в себе систему наукових поглядів на устрій Всесвіту.

І ясна річ, ця нова релігія має вирішувати й інші базові сенси релігійного життя: 1) компенсувати людині її залежність від природних та соціальних катаклізмів, зменшувати відчуття власної немічності, допомагати пережити важкі випробування та страх перед смертю; 2) створювати умови для спілкування з тим, що можна назвати Богом, янголами, душами померлих, тощо; 3) допомагати людям усвідомлювати себе частиною єдиної релігійної спільноти, об’єднаної спільними цінностями, спільними традиціями та спільними поглядами на навколишній світ.

Потрібно зауважити, що ця нова, загально людська релігія Добра, має не лише допускати, а й передбачати наявність тих індивідуальних особливостей, які відображають традиції і культуру певних народів, націй, етнічних та соціальних груп. Однак ці особливості не мають порушувати загально прийнятих принципів моралі добра та загальної гармонії релігії Добра. Релігія Добра не повинна передбачати створення наднаціональної, наддержавної церковно-політичної організації, а відповідно створювати умови для церковно-політичних інтриг, корупції, фінансових зловживань, тощо. Ця релігія якщо і повинна мати певну організаційну структуру, то лише у вигляді періодично діючого зібрання моральних, духовних та наукових авторитетів які гармонізуватимуть діяльність великої кількості самодостатніх, саморегульованих релігійних спільнот, об’єднаних спільними морально-етичними цінностями, спільними традиціями та уподобаннями, спільними поглядами на Всесвіт як гармонічне поєднання духовного і матеріального, та як на втілення волі Вселенського Бога.

Прикро констатувати, але фактом залишається те, що та галузь людського життя, яка за визначенням належить до сфери духовної культури і яка називається наукою, по суті самоусунулась від вирішення нагальних та кричущих проблем цієї самої духовної культури. Бо бачите, наука – це про матеріальне, а релігія – це про духовне. А кому ж як не науці знати, що у Всесвіті нема окремо матеріального і окремо духовного? Кому ж як не науці знати, що матеріальне і духовне, то гармонічно взаємопов’язані частини єдиного цілого? Кому ж як не науці, на основі загально людського еволюційного досвіду, на основі досвіду наявних релігій, на основі аналізу тих очевидних протиріч які існують між різними релігіями і які породжують смути та криваві розбірки, на основі тих достовірних фундаментальних знань якими володіє сучасна наука, та й не створити таку релігію, а фактично таку систему світогляду, яка б по перше спонукала людину жити у відповідності з загально прийнятими нормами моралі добра, а по друге допомагала кожній людині жити в гармонії з собою, суспільством та Всесвітом (Богом). І чому б цю загальносвітову релігію добра і гармонії та й не назвати релігією Науки.

Створення релігії Науки має стати справою не одного чи декількох безгрішних, всезнаючих пророків, а широкого кола моральних, духовних та наукових авторитетів всього людства. Не будучи ні першим, ні другим, ні третім, все ж ризикну висловити свої погляди на дану проблему. При цьому наївно думати, що нікому не відомий викладач фізики, ось так, ні з того ні з сього, та й відкриє людству очі на Божу правду і волю. Втім, чому ж ні з того ні з сього? Адже як би там не було, а фактом є те, що ті Богом встановлені закони у відповідності з яким живе та еволюційно розвивається Всесвіт, є незмінними. А тому, якщо і можна об’єктивно встановити адресовану людству Божу правду та Божу волю, то лише на основі неупередженого аналізу цих законів та тих подій які відбуваються у відповідності з ними. І кому ж це робити, як не тим, хто в силу своєї професійної діяльності знається на Богом визначених та встановлених законах Природи, законах Всесвіту?

 

2. Про релігію Науки.

1) Релігія Науки про Бога.

2) Релігія Науки про норми моралі добра.

3) Релігія Науки про гармонію життя.

4) Релігія Науки про Бога, людину душу та безсмертя душі.

5) Релігія Науки про релігійний культ.

 

1) Релігія Науки про Бога.

 

Будь яка релігія базується на усвідомленій чи підсвідомій вірі в існування певної надприродної сили, яка здатна впливати на долю людей. При цьому в різних релігіях, уявлення про цю надприродну силу є різними. Та як би там не було, а практично всі релігії світу сходяться на тому, що існує певна всемогутня, всевидяча, всезнаюча, безсмертна сутність, здатна так чи інакше впливати на долю людей. Цю сутність зазвичай називають Богом. Що правда кожна релігія уявляє та розуміє божественну сутність по різному, і жодна з них не може притомним чином пояснити, а що ж представляє собою ця сутність, яким чином вона пов’язана з людиною та всім сущим, і як впливає на ті події що відбуваються в житті людини.

Що ж стосується доказів існування Бога, то в на тепер наявних релігіях, ці докази відсутні, відсутні від слова «взагалі». В релігії факт існування Бога приймається на віру. А щоб цю віру бодай якось обґрунтувати, описується величезна кількість реальних та вигаданих подій, які нібито підтверджують реальність Бога. Скажімо перша частина Біблії (Священного Писання) яка називається Старим Заповітом і яка налічує близько 50 книг, присвячена головним чином тому, щоб переконати людей в факті існування Бога. Друга ж частина Біблії називається Новим Заповітом, налічує 27 книг і практично повністю присвячена описанню земного життя Ісуса Христа, а по суті тому, щоб переконати людей, що саме Ісус Христос і є земним втіленням Бога. А щоб віряни не забували про існування Бога, ба навіть не посміли в цьому засумніватись, із десяти божих заповідей, перші чотири і частково п’ята (тобто половина і при тому найголовніших) присвячені вирішенню саме цього питання. Ось ці заповіді:

1. Заповідь поклоніння Богові: Я Господь, Бог твій! Хай не буде в тебе інших Богів!

2. Заповідь ідолоборства: Не роби собі різьби і всякої подоби з того, що на небі вгорі, і що на землі долі, і що у воді під землею. Не вклоняйся їм і не служи їм. Бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто не видить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей.

3. Заповідь пошани до Божого імені: Не призивай Імені Господа, Бога твого, надаремно, бо не помилує Господь того, хто призиватиме Його Ймення надаремно.

4. Заповідь шанування святкового дня: Пам’ятай день суботній, щоб святити його! Шість днів працюй і роби всю працю свою, а день сьомий субота для Господа, Бога твого! (В оригінальному біблійному тексті, Бог заповідає Мойсеєві кожен сьомий день тижня присвячувати Богу. При цьому дається конкретна вказівка щодо суботи. Відповідно в юдаїзмі ця заповідь виконується в суботу. В християнстві вона теж вважається обов’язковою, однак виконується сьомого дня тижня, тобто в неділю).

Якщо ж говорити про решту Божих заповідей, то саме вони і є тими заповідями за ради яких і має існувати релігія:

5. Шануй свого батька та матір свою, щоб довгі були твої дні на землі, яку Господь, Бог твій, дає тобі!

6. Не вбивай!

7. Не чини перелюбу!

8. Не кради!

9. Не свідчи неправдою на свого ближнього!

10. Не жадай дому ближнього свого, не жадай жони ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!

Доводячи факт існування Бога, релігії Науки не потрібно розповідати незліченну кількість тих історій які записані в 50 книгах Старого Заповіту та в 27 книгах Нового Заповіту. Не потрібно розповідати про ті дивовижні речі, які ніби то демонстрував біблійний Бог, вказуючи на факт свого існуванні та на факт своєї всемогутності. Не потрібні ті перші чотири з половиною заповіді які методом батога і цукерки змушують людину вірити, що біблійний Бог існує, і що саме Він і є єдино правильним та єдино істинним Богом. Не потрібно тому, що Бога релігії Науки може побачити, почути і відчути кожна людина. Адже цим Богом є сам Всесвіт, а отже і сама людина. Іншими словами, релігія Науки стверджує, що тією всемогутньою, всезнаючою, безсмертною та незнищенною сутністю, яку зазвичай називають Богом, є Всесвіт. Що Всесвіт є і творцем Всесвіту, і його матеріальним та духовним наповненням, і тим хто визначив закони його еволюційного розвитку, і тим хто живе у відповідності з цими законами та не може їх порушити чи змінити, і тим хто стежить за виконанням цих законів та карає порушників, і тим хто може змінити життя тих хто в Нього вірить.

Пояснюючи суть тієї принципової відмінності, що існує між розумінням суті того, що називають Богом в традиційних релігіях та релігії Науки, можна сказати наступне. В дотепер відомих релігіях, Бог розглядається як певна надприродна сутність, яка існує незалежно від природи, яка є творцем цієї природи, яка знаходиться над природою і яка так чи інакше впливає на ті події які відбуваються в природі. В релігії ж Науки, Бог і є Природою (Всесвітом), її творцем та її наповненням. В релігії Науки кожний атом, кожний камінь, кожна жива істота, кожна планета, кожна зірка і кожна галактика, є частинкою і втіленням Бога. І всі ці частинки живуть у повній відповідності з Богом встановленими законами та утворюють цілісний організм. На питання ж про те, що представляють собою ті чи інші частинки та фрагменти Всесвіту, як вони взаємопов’язані і у відповідності з якими законами живуть та еволюційно розвиваються, відповідає той базовий розділ сучасної науки який називається фізикою.

Звісно, пересічній людині зовсім не обов’язково в деталях знати фізику. Власне як християнину не обов’язково в деталях знати Біблію, юдую не обов’язково в деталях знати Тору, мусульманину не обов’язково знати всі сури Корану, а індуїсту не обов’язково знати всі гімни та заклинання Вед. Просто ви маєте знати, що є така наука, яка доказово і в найдрібніших деталях може розповісти як і коли Бог створив Всесвіт. Як і у відповідності з якими законами цей Всесвіт еволюційно розвивається. Як народжуються, живуть, старіють та помирають зірки. Як і коли виникло Сонце та йому відповідна планетарна система. Як, коли і чому виникло життя на Землі. Як і чому це життя еволюційно розвивається, і як в процесі цього еволюційного розвитка з’явилася людина. Ця наука може розповісти про подальшу долю Сонця, а відповідно і Землі, та відповісти на безліч інших важливих і цікавих запитань. І за бажання кожен з вас може отримати відповіді на всі ці запитання. Бо у науки нема секретів ні від вчених, ні від пересічних людей. А якщо у науки і є ті запитання на які вона не знає відповідей, то вона чесно і відверто про це говорить.

Потрібно зауважити, що фізика, як власне і наука загалом, вивчає та доказово пояснює те, що реально існує, що так чи інакше проявляє себе, що можна виміряти, кількісно оцінити та експериментально підтвердити або спростувати. Іншими словами, наука вивчає матеріальні об’єкти Всесвіту. При цьому побутує думка ніби матеріальними є лише речовини, тобто ті об’єкти які можна побачити, почути чи якось відчути. В реальності ж матеріальні не лише речовини, а й так звані поля. А оскільки те, що в релігії називають тілесним (матеріальним) та безтілесним (нематеріальним, духовним), нерозривно пов’язано з тим, що в науці називають речовинами і полями, то буде не зайвим бодай в декількох словах сказати про ці самі речовини і поля.

Речовинами називають такі матеріальні об’єкти, які складаються з тих чи інших частинок і мають масу спокою. Власне все те що ми бачимо, чуємо та відчуваємо, що сприймаємо на смак, нюх та дотик, є тими чи іншими проявами речовини. Речовини можуть бути твердими, рідкими, газоподібними та плазмовими. Вони можуть бути хімічно простими та хімічно складними, живими та неживими, великими та маленькими, зеленими, червоними та безбарвними, м’якими, крихкими, пружними, пластичними, одним словом – різними. Вони можуть складатись з атомів, молекул, іонів, нейтронів чи чогось іншого. Але в будь якому випадку, речовина – це те що складається з частинок і має масу спокою.

Речовини мають очевидні ознаки матеріальності. Однак різноманіття матеріальних об’єктів Всесвіту не вичерпується різноманіттям речовин. У Всесвіті є ще одна група об’єктів, які не менш матеріальні аніж речовини. Ці об’єкти називаються полями. Поля не викликають у нас певних відчуттів. Вони не мають кольору, смаку чи запаху. Не мають об’єму, густини, твердості, міцності і взагалі тих звичних якостей які притаманні речовинам і які ми маємо на увазі, коли говоримо про матеріальність навколишнього світу. І тим не менше, поля матеріальні. Матеріальні бодай тому, що створюються іншими матеріальними об’єктами і певним чином діють на відповідні об’єкти. Наприклад гравітаційні поля, створюються тими об’єктами які мають масу і діють на маси. Електричні поля, створюються електричними зарядами і діють на електричні заряди. Магнітні поля, створюються зарядами що рухаються і діють на заряди що рухаються.

За своїми фізичними властивостями поле схоже на простір (пустоту, вакуум). Як і простір, воно не має кольору, запаху, смаку, твердості, м’якості, поверхневого натягу, електропровідності, тощо. Власне поле, це і є простір. Тільки простір збурений, або якщо хочете – викривлений простір. А потрібно сказати, що Всесвіт влаштований таким дивним чином, що його найпростіші об’єкти є надзвичайно складними. Ну здавалося б, що може бути простішим за пустий простір? Адже простір, це просто та безструктурна пустота, в якій нема нічого окрім самої пустоти. І тим не менше, простір – це надзвичайно складний фізичний об’єкт, властивості якого визначальним чином залежать від тих об’єктів які в ньому знаходяться та тих подій що в ньому відбуваються. Наприклад, якщо в просторі знаходиться камінь, то своєю присутністю він надає цьому простору тих властивостей, характеризуючи які ми говоримо про наявність гравітаційного поля. Якщо ж в просторі знаходиться електрично заряджене тіло, то цей простір набуває властивостей електричного поля. А коли це заряджене тіло починає рухатись, то і властивості простору відповідним чином змінюються та стають такими, що притаманні не лише електричному полю, а й полю магнітному.

А якщо ви не визнаєте факту існування полів та факту їх реальності, то це все рівно ніби заперечуєте факт існування світла. Заперечуєте факт існування тих радіохвиль завдяки яким працюють всі ці телевізори, мобільні зв’язки, GPS-навігації, пульти дистанційного управління, тощо. Заперечуєте факт існування інфрачервоного, уьтрафіолетового та рентгенівського випромінювання. Заперечуєте існування та реальність того, що називаєте радіацією. Бо всі ці радіації, всі ці випромінювання та всі ці радіохвилі, то ж певні коливання тієї безтілесної сутності яку називають електромагнітним полем.

Поділ матеріальних об’єктів на речовинні та полеві є досить умовним. Наприклад камінь, це об’єкт безумовно речовинний, внутрішній устрій якого загально відомий. Камінь складаються з атомів, атоми складаються з ядра та електронів, ядра складаються з протонів та нейтронів. А от протони, нейтрони та електрони, з чого складаються вони і якими об’єктами є, речовинними чи полевими? Виявляється, що на рівні атомних ядер та елементарних частинок, різниця між речовиною та полем практично зникає. Зникає бодай тому, що в мікросвіті, ті матеріальні об’єкти які можна назвати частинками речовини (протони, нейтрони, електрони) і ті, які можна назвати неподільними квантами поля (фотони, гравітони, глюони), утворюють єдину групу матеріальних об’єктів які називаються елементарними частинками. При цьому, ті елементарні частинки які можна назвати мікрочастинками речовини, можуть перетворюватись в ті елементарні частинки які є квантами поля і навпаки.

Вище сказане означає, що те, що в релігії називають тілесним та матеріальним, є певними проявами речовини, а те що називають безтілесним та нематеріальним, є певними проявами поля. І подібно до того як проявами речовини можуть бути як прості тіла (камінь) так і надскладні живі організми (людина), проявами поля також можуть бути як прості гравітаційні, електричні та магнітні поля, так і такі надскладні сутності як біологічні поля та душа. При цьому прості речовинні об’єкти (камінь) є джерелами простих полів, а такі надскладні речовинні об’єкти як живі організми, в тому числі і люди, є джерелами відповідних надскладних біологічних полів, в тому числі і таких, які можна назвати душею. По суті це означає, що людська душа з одного боку є матеріальною і такою яку можна охарактеризувати наявністю певного біологічного поля, а з іншого боку – тією божественною сутністю, яку не можливо виміряти, кількісно оцінити та певним чином описати. Втім, про суть того що називають душею, про безсмертя душі та про її зв’язок з людиною і Всесвітом, ми детальніше поговоримо в розділі «Релігія Науки про Бога, людину, душу та безсмертя душі. На разі ж в декількох словах скажемо про те, як Бог-Всесвіт впливає на долю конкретної людини та людства загалом.

У відповідності з релігією Науки, тією надмогутньою, всезнаючою, всевидячою, безсмертною та незнищенною сутністю яку називають Богом є сам Всесвіт. Він є і творцем Всесвіту, і його матеріальним та духовним наповненням, і тим хто визначив закони його еволюційного розвитку, і тим хто живе у відповідності з цими законами та не може порушити чи змінити їх, і тим хто слідкує за виконанням цих законів та карає порушників. І тим, хто може певним чином впливати на долю людей і людства загалом.

Потрібно зауважити, що коли наука і релігія Науки стверджують, що з тих пір як Бог створив Всесвіт та встановив ті закони у відповідності з якими цей Всесвіт живе, він (Бог) не може ані втрутитись в хід тих подій які відбуваються у Всесвіті, ані змінити ним же написані закони, то це зовсім не означає, що Бог не може вплинути на долю конкретної людини і людства загалом. Не означає бодай тому, що людина влаштована таким чином, що нею почуте добре чи погане слово, що її добра чи погана думка, впливають не лише на духовний (морально-психологічний) стан людини, а й на її стан тілесний (фізіологічний). При цьому описано тисячі випадків того, коли те чи інше слово, той чи інший дотик, ба навіть погляд, змінювали долю людини і зокрема зцілювали її тіло. Загально ж відомими та науково описаними прикладами тих реальних зцілень людей, які відбувалися під дією нематеріальних (духовних, психологічних) чинників, є так звані ефекти плацебо. Ефект плацебо, це коли авторитетний лікар даючи пацієнту абсолютно нікчемну з медичної точки зору пігулку запевняє, що ця пігулка має зцілити пацієнта. І що ж видумаєте, – пацієнт зцілюється. Звичайно за умови, що пацієнт безумовно вірить лікарю, а зціленням є не утворення третьої руки чи другої голови.

Тому коли релігія Науки стверджує, що Бог не тільки може, а й неминуче впливає на долю як конкретної людини так і людства загалом, то це не просто слова, а костатація об’єктивної реальності. Констатація факту того, що Бог-Всесвіт через ті події які відбуваються в живій і неживій природі, через ті події які відбуваються в житті людини, через життєвий жосвід людини, через еволюційний досвід людства, певним чином впливає на поведінку та долю як конкретної людини так людства загалом. Проблема лише в тому, що в реаліях наявного релігійного життя, люди чують слово Боже не від самого Бога, а від тих хто нібито десь, колись це слово чув. При цьому нема жодних гарантій того, що ті хто чули слово Боже, почули і зрозуміли це слово правильно. Власне  одна з головних задач релігії Науки полягає в тому, щоб кожна людина і людство загалом почули слово Боже не від тих, хто десь, колись, щось, нібито про це слово чув, а від самого Бога.

Подібно до того як наука об’єктивно відображає реальний устрій Всесвіту, а не той який десь, колись, комусь наснися, релігія Науки об’єктивно та без жодних посередників переводить слово Боже на людську мову. А це слово і ця Божа заповідь дуже прості: «Живи в гармонії з собою, суспільством і природою». І рано чи пізно люди зрозуміють, що слово яке роз’єднує людей, яке провокує міжрелігійні конфлікти та війни, яке порушує гармонію між людиною і суспільством, суспільством і природою, не є і не може бути словом Божим. Зрозуміють подібно до того, як вже зрозуміли, що Земля не плоска, що вона не стоїть на трьох китах, що вона і все на ній суще не були створені за шість днів, і що увесь Всесвіт не обертається навколо Землі.

 

2) Релігія Науки про норми моралі добра.

 

Ми вже говорили про те, що той еволюційний сенс який спонукав різні групи людей, в різних місцях і в різні часи, створювати різні релігії, по суті полягає у тому щоб переконати ба навіть змусити людей жити за певними правилами. Говорили і про те, що в більшості релігій світу, основним методом таких переконань є «метод батога і цукерки». Скажімо у відповідності з релігійними уявленнями християнства, ісламу та юдаїзму, кожен з нас перебуває під пильним, всевидячим наглядом Бога, і рано чи пізно постане перед Божим судом. При цьому в залежності від того, як ми проживемо своє земне життя, наша безсмертна душа потрапить або в блаженний Рай, або в нестерпне Пекло.

Яким же чином релігія Науки має переконувати людей жити у відповідності з нормами моралі добра? Ну по-перше, в релігії Науки ви не зустрінете тих відвертих погроз та незрозумілих обіцянок які мають місце в біблійних заповідях: «Не вклоняйся їм і не служи їм. Бо Я Господь, Бог твій, Бог заздрісний, що карає за провину батьків на синах, на третіх і на четвертих поколіннях тих, хто не видить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене, і хто держиться Моїх заповідей!». А по-друге, далеко не в кожній релігії необхідність виконання морально-етичних норм обґрунтовується волею Бога та страхом перед неминучістю покарання. Скажімо в етнічно-філософській релігії Китаю, яка називається конфуціанством, необхідність виконання норм моралі добра, обґрунтовується не волею Бога і не страхом перед покаранням, а міркуваннями практичної доцільності та практичної вигоди як для окремо взятої людини, так і для суспільства загалом. І як показує практика, прихильники конфуціанства дотримуються норм морально-етичної поведінки в значно більшій мірі аніж прихильники християнства, ісламу чи юдаїзму.

Зважаючи на вище сказане, в релігії Науки основним методом спонукання людини до життя у відповідності з загально прийнятими нормами моралі добра, є метод переконань. Суть цього методу полягає в тому, що людині надаються переконливі та аргументовані докази того, що неухильне дотримання загально прийнятих морально-етичних норм потрібне не комусь (державі, Богу, сусіду), а їй самій. Надається велика кількість аргументованих та переконливих доказів того, що лише неухильне виконання загально прийнятих морально-етичних норм, може забезпечити людині гідне та заможне життя в справедливому та гармонічно збалансованому суспільстві. Надається велика кількість аргументованих та переконливих доказів того, що нехтування загально прийнятими морально-етичними нормами, неминуче веде до моральної, соціальної та економічної деградації як окремо взятої людини так і суспільства загалом.

І потрібно зауважити, що у своїх доводах та аргументах, релігія Науки має спиратись на увесь авторитет сучасної науки. А для всіх свідомих та мислячих людей, цей авторитет є беззаперечним. Адже наука влаштована таким чином, що всі її твердження і передбачення справджуються завжди і в точності. І якщо наука стверджує, що Сонце з нинішньою енергетичною інтенсивністю буде світити ще приблизно чотири мільярдів років, і що потім воно почне поступово набрякати перетворюючись на відповідний червоний гігант, який в свою чергу скинувши зовнішню оболонку перетвориться на білий карлик, який поступово охолоджуючись стане карликом чорним, – то еволюція Сонця буде відбуватися саме так як говорить наука, а її вустами Бог-Всесвіт. Інша справа, що Сонце, будучи частиною великої галактики яка називається Молочний Шлях, разом з цим Шляхом зближується з іншою великою галактикою, яка називається Андромеда, що приблизно через чотири мільярдів років, ці галактики почнуть об’єднуватись, і що в процесі цього об’єднанні Сонце може зіштовхнутися з іншою зіркою, а це безумовно змінить його подальшу долю. Але як би там не було, а всі ці події будуть відбуватися не за сценарієм біблійного армагедону, а у строгій відповідності з законами Бога-Всесвіту.

Переконуючи людей та їх спільноти жити у відповідності з загально прийнятими морально-етичними нормами (нормами моралі добра), релігія Науки перш за все має пояснювати, що Всесвіт, то єдиний цілісний організм в якому все починаючи від елементарних частинок і закінчуючи галактиками та Всесвітом загалом, гармонічно взаємопов’язано і взаємообумовлено. Що цей організм живе у відповідності з певними, строго визначеними, незмінними законами. Що у відповідності з цими законами будь яка зміна поведінки одного об’єкту, автоматично призводить до відповідних змін у всьому Всесвіті. Що Місяць перебуваючи на певній відстані від Земля, а Земля на певній відстані від Сонця, не можуть рухатись з іншими швидкостями, аніж з тими, з якими вони рухаються, і що будь які зміни цих швидкостей, автоматично та неминуче призводять до відповідних змін відстаней між ними.

Релігія Науки має пояснювати, що на відміну від Місяця, Землі і Сонця, живі істоти мають певне право вибору, і що їх поведінка не так строго регламентована як поведінка неживих тіл. Релігія Науки має пояснювати, що не дивлячись на видиму довільність та не прогнозованість поведінки живих істот, ця поведінка строго регламентована законами гармонічного співіснування цих істот, і що ці закони так чи інакше записані в генетичному коді істоти. Тому лев не вбиває стільки, скільки може вбити, а лише стільки, скільки йому потрібно для виживання. А якщо серед спільноти левів з’являється той, що вбиває без міри, то бездумно знищивши все їстівне в ареалі свого існування, він неминуче здохне.

Релігія Науки має пояснювати, що екосистема Землі загалом та екосистеми її окремих регіонів, влаштовані таким чином, що всі складові цих систем гармонічно взаємопов’язані та взаємообумовлені. Що випадково завезений з штату Колорадо безневинний жучок, в Європі може спричинити глобальний вплив на технологію вирощування картоплі. Що той милий котик якого з благих намірів завезли на який небуть індонезійський острів, може спричинити тотальне знищення місцевих видів тварин. Що та гарненька акваріумна рибка з басейну Індійського океану, яку за ради забави випустили у води Мексиканської затоки, може спричинити глобальні зміни в екосистемі цієї затоки. Що прагнучи уберегти життя окремих особин стада травоїдних, шляхом знищення тих хижаків які на цих травоїдних полюють, ви практично неминуче спричините появу таких хвороб, які знищать усе стадо. Що намагаючись підвищити врожайність зернових шляхом знищення горобців, ви практично неминуче спричините нашестя ненажерливої гусені і сарани які знищать увесь врожай цих зернових та спричинять голод.

Релігія Науки має пояснювати, що поведінка людини, як істоти розумної, ще менш регламентована аніж інших живих істот. А враховуючи те, що в геномі людини ген самообмеження скоріш за все відсутній, що власне і є причиною того первородного гріха про який говорить християнська релігія, ця поведінка може бути небезпечною як для навколишнього середовища, так і для самої людини. Тому людина, як істота розумна, аналізуючи досвід попередніх поколінь, має усвідомити, що у Всесвіті нікому, навіть такій розумній, хитрій, винахідливій та незалежній істоті як вона, не можна порушувати закони гармонічного співіснування живих істот. Бо подобається комусь чи не подобається, розуміємо ми чи не розуміємо, а Всесвіт влаштований таким чином, що той хто порушує його закони і зокрема закон гармонічного співіснування живих істот, рано чи пізно але невідворотно буде жорстоко покараним.

Релігія Науки має пояснювати, що для всієї сукупності людей, законами гармонічного співіснування живих істот, є загально прийняті норми моралі добра. Що неухильне дотримання цих норм, то справа кожного і всіх. Що той, хто порушує загально прийняті морально-етичні норми, порушує не лише якісь абстрактні необов’язкові для виконання правила, а діє всупереч духовним та матеріальним інтересам як всього суспільства так і кожної людини зокрема. Бо тільки в мирному, справедливому, гармонічно збалансованому та прогнозованому суспільстві, життя окремо взятої людини може бути духовно і матеріально наповненим та гармонічним.

Релігія Науки має пояснювати, що поведінка кожної людини і людства загалом, не мають порушувати не лише законів гармонічного співіснування живих істот, а й законів гармонічного співіснування з неживою природою. Релігія Науки пояснює, що життя на Землі виникло та еволюційно розвивалося у повній відповідності з законами Всесвіту. І що у відповідності з цими законами, один з енергетичних сенсів життя полягає в тому, щоб в процесі кругообігу цього життя, частину раніше наявного в атмосфері Землі вуглекислого газу, перетворити на вугілля, нафту, горючі гази й інші так звані енергоносії, та надійно сховати їх в підземних кладових. І коли сьогодні, потакаючи своїм ненаситним бажанням та порушуючи закони Всесвіту, людство бездумно і безмірно викопує ці енергоносії та знову перетворює їх в атмосферний вуглекислий газ, то релігія Науки аргументовано і наполегливо попереджає, що така поведінка людства неминуче буде покараною, і що всі ці ковіди, сніди та атмосферно-ураганні катаклізми, то лише «перші ластівки» цього покарання. При цьому релігія Науки не огульно та безпідставно лякає людство судними днями, апокаліпсами та армагеддонами, а обгрунтовано і доказово попереджує. Попереджує і вказує на ту поведінку, яка убезпечить людство від апокаліпсів, армагеддонів та судних днів.

Потрібно зауважити, що говорячи про загальнолюдські норми моралі добра, релігія Науки має на увазі не тільки і не скільки ті декілька заповідей які прописані у Біблії: шануй батьків своїх; не вбивай; не чини перелюбу; не кради; не свідчи неправдою на ближнього свого; не жадай дому і майна ближнього свого. Бо чесно кажучи створений на основі цих заповідей морально-етичний кодекс християнства, ісламу та юдаїзму не найкращий приклад для наслідування. В цьому сенсі набагато більш гідним та привабливим прикладом може бути конфуціанство з його концепцією ідеальної людини якій притаманні гуманність, почуття обов’язку, поваги до старших, любов до людей, скромність, справедливість, стриманість, прагнення до морального самовдосконалення та інші чесноти. Власне морально-етичні норми релігії Науки мають стати тим узагальненням еволюційного досвіду людства, яке вбере у себе найкращі зразки всіх релігій, всіх філософій і всіх практик добра. При цьому формулювання загальнолюдських норм моралі мають бути гранично стислими, зрозумілими і ємкими. Наприклад такими.

1. Живи в гармонії з собою, суспільством і природою.

2. Не роби з іншими того, чого не бажаєш собі.

3. Будь справедливим, чесним, розсудливим, небайдужим, стриманим у побуті і щедрим в благодійності.

Напевно головною відмінністю морального кодексу релігії Науки від кодексів інших релігій, є норма «Живи в гармонії з собою, суспільством і природою». Це дуже важлива і ємка норма, яка містить у собі більше, аніж решта норм разом взятих. Тому ця норма потребує окремого пояснення, яке буде надане в окремому розділі: «Релігія Науки про гармонію життя». Якщо ж гранично стисло коментувати суть решти базових морально-етичних норм релігії Науки, то можна сказати наступне.

Підкреслюючи важливість і значимість тієї морально-етичної норми, що міститься в короткій фразі «Не роби з іншими того, чого не бажаєш собі», цю норму називають золотим правилом моралі. В тому чи іншому вигляді, концепція золотого правила моралі присутня в більшості прадавніх релігій та вірувань. Перші ж письмові згадки про це правило датовані першим тисячоліттям до нашої ери. Це правило зустрічається в Махабхараті, у Біблії, у висловлюваннях Конфуція і Будди, в творах Гомера, Геродота, Сократа, Платона, Аристотеля, Сенеки.

Як прояв певного загально філософського і морального закону, золоте правило моралі в різних культурах може мати різне змістове наповнення. При цьому виділяють два аспекти золотого правила:

1) негативний (заперечує зло) «не роби…»: не вбивай; не чини перелюбу; не кради; не свідчи неправдою на ближнього свого; не жадай дому і майна ближнього свого та ще багато чого іншого негідного і несправедливого;

2) позитивний (стверджує добро) «роби…»: хочеш щоб тебе поважали – поважай інших; хочеш щоб тебе цінували – цінуй інших; хочеш щоб з тобою були чемними – будь чемним з іншими; хочеш щоб тебе слухали і чули – слухай і чуй інших; хочеш гуманного (людяного) ставлення до себе – будь гуманним до інших …

«Не роби з іншими того, чого не бажаєш собі», це надзвичайно важлива і ємка морально-етична норма. Однак вона не є безумовно достатньою для забезпечення гармонійного співжиття людей. Таке співжиття вимагає від людини й інших моральних якостей, зокрема: справедливість, чесність, розсудливість, небайдужість, стриманість у побуті і щедрість в благодійності.

Справедливість. Давньогрецький філософ Платон вважав, що справедливість, це найвища чеснота, що утримує мужність, поміркованість та мудрість у повній рівновазі та гармонії. В соціально-політичному сенсі, термін «справедливість» характеризує відповідність між реальним внеском людини в життя суспільства та її соціальним становищем в цьому суспільстві, між заслугами людини та її суспільним визнанням. В побутовому ж сенсі, бути справедливим по суті означає, що в спірних ситуаціях потрібно вчиняти по совісті, тобто у відповідності з загально прийнятими нормами моралі.

Чесність – це одна з основних людських чеснот, складовими якої є правдивість, принциповість, вірність взятим зобов’язанням, щирість перед іншими і перед самим собою відносно тих мотивів якими керується людина у своїх вчинках, дотримання прав інших на те, що їм законно належить. Протилежністю чесності є обман, брехня, крадіжка, віроломство, лицемірство.

Розсудливість (обачність) – моральна якість, яка полягає у вмінні відрізняти добро від зла і яка проявляється в тому, що між добром і злом морально розсудлива людина завжди обирає добро. Розсудливість важлива тому, що зло дуже часто, практично завжди, маскується під добро. Зазвичай, аргументуючи тим, що так роблять всі, зло спокушає людину до негідних вчинків.

Справедливість, чесність, розсудливість, це надзвичайно важливі чесноти моральної людини. Але цього явно не достатньо для того, щоб відповідно моральним було і те суспільство в якому людина живе. А однією з головних запорук моральності суспільства є небайдужість тих, хто це суспільство утворює. І ця небайдужість має проявлятись не лише у формі дієвого співчуття нужденним, а й у формі активного осуду тих, хто порушує загально прийняті норми моралі добра. Бо дотримання загально прийнятих норм моралі добра, то не особиста справа кожного, а справа і відповідальність всього суспільства. І в цьому сенсі небайдужість є визначально важливою моральною рисою.

Надзвичайно важливою моральною чеснотою віруючої людини має бути стриманість, якість яка передбачає свідоме гамування своїх надмірних бажань, пристрастей, задоволень, тощо. Адже за своєю природою, будучи позбавленою гену самообмеження (будучи носієм первородного гріха), людина не є стриманою. Тому стриманість має стати свідомим вибором людини. Адже людина яка не стримує своїх надмірних бажань, неминуче порушує як золоте правило моралі, так і норму «живи в гармонії з суспільством і природою». І потрібно зауважити, що формулювання «будь стриманим у побуті» підкреслює, що людина має бути стриманою не у бажанні до економічного, політичного, наукового, спортивного чи іншого успіху, а що до своїх надмірних побутових забаганок та тих вчинків, які можуть зашкодити іншим людям та навколишній живій і неживій природі.

Нарешті важливою складовою кодексу моралі добра є благодійність – чеснота яка передбачає безкорисливу моральну і матеріальну допомогу тим, хто цієї допомоги потребує і хто не обов’язково пов’язаний з благодійником. При цьому норма «будь щедрим в благодійності» підкреслює, що моральна людина не має шкодувати своїх матеріальних і духовних зусиль за для допомоги нужденним.

Релігія науки не лише вимагає від віруючих дотримання певних норм моралі добра, а й визначає ту винагороду, яку отримають ті, хто живе у відповідності з цими нормами. При цьому, на відміну від більшості інших релігій, в релігії Науки цією винагородую є не обіцянка міфічного раю в потойбічному світі (хоча і цієї можливості релігія Науки не виключає), а цілком реальне, гідне, матеріально забезпечене і духовно гармонійне життя в справедливому, гармонійно збалансовеному, мирному, прогнозованому та доброзичливому суспільстві.

 

3) Релігія Науки про гармонію життя.

 

Якщо загальний устрій Всесвіту та ті процеси що відбуваються в ньому і можна охарактеризувати одним словом, то цим словом є «гармонія». Гармонія – узагальнююче поняття, що вказує на поєднаність, узгодженість, взаємну відповідність якостей, предметів, явищ, частин цілого.

У Всесвіті все гармонічно. Місяць гармонічно обертається навколо Землі. 82 супутники та безліч дрібних тіл, гармонічно обертаються навколо Сатурна. Великі і малі планети Сонячної системи разом з незліченною кількістю її астероїдів і дрібніших об’єктів, гармонічно обертаються навколо Сонця. Сонце гармонічно обертається в галактиці, галактика – в метагалактиці, а та в свою чергу займає своє гармонічне місце у Всесвіті. Гармонічними є ті хвилі які утворюються на поверхні води після падіння каменя на цю поверхню. Гармонічні ті електромагнітні хвилі які ми називаємо світлом. Гармонічні ті хвилі які ми називаємо звуком. Гармонічно коливаються листя на деревах і самі дерева. І навіть ті процеси які ми називаємо хаосом (безладам), наприклад хаотичний рух молекул газу, є надзвичайно гармонізованими, адже відбуваються у повній відповідності з законами гармонії.

Гармонічно збалансовані всі ті процеси які відбуваються в нашому організмі та організмах інших живих істот. Гармонічно збалансовані відносини між живими істотами та неживою природою. Гармонічно збалансованим є те різноманіття життя яке існує на Землі та в її окремих екосистемах. Гармонічним є еволюційний розвиток життя загалом та його різновидностей зокрема. І навіть в тому випадку, коли в результаті того чи іншого катаклізму, наприклад падіння великого метеорита, гармонія життя порушується, Природа (Всесвіт) неминуче та в гранично короткі терміни відновлює порушену гармонію.

На Землі є лише одна істота здатна систематично та глобально порушувати наявну гармонію. І цією істотою є людина. Будучи позбавленою гену самообмеження і потакаючи своїм егоїстичним, часто густо ненаситним бажанням, примхам та амбіціям, людина бездумно і систематично порушує як гармонію співіснування людей між собою так і гармонію їх співіснування з навколишньою живою та неживою природою. Навіть у релігії, яка за визначенням має гармонізувати життя людини і суспільства, люди примудряються створювати щось протилежне до гармонії. Прикладом такого «гармонічного» співіснування є стосунки юдаїзму, християнства та ісламу, які маючи спільне коріння, демонструють непримиренні розбіжності та протиріччя. Про того покруча християнства який називає себе московсько-патріархальним православієм, годі й казати.

Подібно до того як Наука є об’єктивним відображенням Всесвіту, вираженим у вигляді певної системи достовірних знань, релігія Науки має стати об’єктивним відображенням тієї волі Бога-Всесвіту, яка адресована людині і яка має спонукати її жити в гармонії з собою, суспільством та з навколишньою живою і неживою природою. Виконуючи цю волю, релігія Науки пояснює, переконує ба навіть змушує людину (змушувати через беззаперечність своїх аргументів), жити у відповідності з загально прийнятими нормами моралі добра. А ці норми є гранично простими:

1. Живи в гармонії з собою, суспільством та природою.

2. Не роби з іншими того, чого не бажаєш собі.

3. Будь справедливим, чесним, розсудливим, небайдужим, стриманим у побуті і щедрим в благодійності.

І потрібно зауважити, що базовою морально-етичною нормою релігії Науки є оте «Живи в гармонії з собою, суспільством та природою». Адже жити в гармонії з собою і суспільством, автоматично означає повагу дітей до батьків, а батьків до дітей; повагу менших до старших, а старших до менших; повагу сильнішого до слабшого, слабшого до сильнішого; любов батьків до дітей, а дітей до батьків; піклування батьків за дітьми, а дітей за батьками. Жити в гармонії з собою і суспільством, автоматично означає «Не роби з іншими того, чого не бажаєш собі». А отже, не робити зла: не вбивай; не чини перелюбу; не кради; не свідчи неправдою на ближнього свого; не жадай дому і майна ближнього свого та ще багато чого іншого негідного і несправедливого. І навпаки, робити добро: хочеш щоб тебе поважали – поважай інших; хочеш щоб тебе цінували – цінуй інших; хочеш щоб з тобою були чемними – будь чемним з іншими; хочеш щоб тебе слухали і чули – слухай і чуй інших; хочеш гуманного (людяного) ставлення до себе – будь гуманним до інших …

Жити в гармонії з собою і суспільством, автоматично означає бути справедливим, а отже завжди вчиняти у відповідності з нормами моралі добра. Жити в гармонії з собою і суспільством, автоматично означає бути чесним, а отже правдивим, принциповим та відповідальним. Жити в гармонії з собою і суспільством, автоматично означає бути розсудливим, а отже вміти відрізняти добро від зла і завжди ставати на сторону добра. Жити в гармонії з собою і суспільством, автоматично означає бути небайдужим, а отже дієвим в допомозі нужденним та активним в засудженні тих хто порушує загально прийняті норми моралі добра. Ну і звичайно, жити в гармонії з собою і суспільством, автоматично означає бути стриманим у побуті і щедрим в благодійності.

Жити в гармонії з собою і суспільством, автоматично означає уникати будь яких крайнощів в соціальному, політичному та духовному житті. Гармонічному суспільству однаково неприйнятні як розкіш надбагатих так і убогість надбідних. Гармонійному суспільству однаково мерзенні як гітлерівський націонал-соціалізм, так і сталінський інтернаціонал-комунізм. Гармонійному суспільству однаково ворожі як ісламський екстремізм так і католицька інквізиція.

Жити в гармонії з собою і суспільством, автоматично означає уникати крайнощів навіть в таких безумовно добрих та шляхетних справах як боротьба за гендерну рівність, боротьба за права сексуальних меншин, боротьба з расовою дискримінацією, боротьба з антисимітизмом, тощо. Бо за умови не дотримання законів гармонії, навіть добра справа перетворюється на щось протилежне: боротьба за права сексуальних меншин, перетворюється на пропаганду протиприродного і по суті аморального способу життя; боротьба з расовою дискримінацією, перетворюється на вседозволеність тих хто вважає себе расово дискримінованим; боротьба з антисемітизмом, перетворюється на вседозволеність для тих за кого борються; боротьба за гендерну рівність доводиться не лише до фізіологічного абсурду, а й абсурду мовно-літературного, у відповідності з яким вчительку математики потрібно називати матиматикинею.

Живи в гармонії з собою, суспільством та природою передбачає не лише гармонічне співіснування людини з іншими людьми, а й гармонічне співіснування людей з навколишньою живою і неживою природою. А таке співіснування передбачає розуміння того, що в природі все взаємопов’язано та взаємообумовлено. Тому у своїй практичній діяльності і у своєму неминучому впливі на навколишнє середовище, кожна людина зокрема і людство загалом, мають бути надзвичайно виваженими і стриманими та не брати у природи більше аніж вона може дати. Вони мають пам’ятати, що бездумно-споживацьке ставлення до природи, то шкода не лише природі а й самим собі. Класичним прикладом такої шкоди є доля Аральського моря, яке ще в 1960 році було четвертим за розмірами озером світу, а нині відповідною Аральською пустелею.

Але якщо сумна доля Аральського моря, це приклад наслідків регіональних порушень законів гармонії, то наслідки дикунського видобутку нафта, природного газу та інших підземних енергоносіїв і перетворення їх на атмосферний вуглекислий газ, можуть стати прикладом катастрофи планетарного масштабу. А на тлі цієї катастрофи, трагедія Аральського моря буде просто дитячою забавкою природи. Забавкою, яка мала би бодай чомусь навчити великорозумне людство, але здається так нічому і не навчила.

Будучи істотою не лише живою а й розумною, людина має право вибору: жити у відповідності з законами гармонії, чи всупереч цим законам, жити за законами добра чи за законами зла. А оскільки людина є носієм первородного гріха, то часто густо між добром і злом, вибирає зло. Вибирає тому, що воно здається більш привабливим та матеріально вигідним. Тому Бог-Всесвіт, не через якихось пророків, месій чи янголів, а через еволюційний досвід людства, через розум та відчуття кожного з нас, каже: «У тебе є вибір: жити у відповідності з законами гармонії, і тоді твоє життя буде раєм як на землі так і у потойбіччі; або жити всупереч законам гармонії, і тоді твоє життя буде пеклом як на землі так і в потойбіччі. Вибір за тобою».

І потрібно зауважити, що той рай і те пекло про які говорить Бог-Всесвіт, то не якісь міфічні вигадки, а неминучий наслідок дії тих законів Природи, які не може змінити навіть сам Бог. А ці закони стверджують, якщо людина і людство загалом будуть жити у відповідності з заповіддю «Живи в гармонії з собою, суспільством та природою», то їх земне життя, а відповідно і життя духовно-потойбічне, буде реальним раєм. При цьому раєм не в якомусь окремо взятому місці чи маєтку, а раєм загальноземним. Якщо ж люди порушуватимуть існуючі в Природі закони гармонії, то неминуче опиняться в реальному земному, а відповідно і духовно-потойбічному пеклі. А якщо людству аргументів локальних війн, голодоморів, голокостів, геноцидів, екологічних катастроф та їм відповідних локальних пекл мало, то хто ж йому доктор. Тоді нехай і надалі, всупереч законам гармонії, продовжує глобально нищити навколишнє середовище. От тільки потім, коли донищитися до глобального пекла, нехай не ремствує ані на безжального Бога, ані на неправильні закони Всесвіту,  Бо ні Бог ні Всесвіт тут нідочого.

 

4) Релігія Науки про Бога, людину, душу та безсмертя душі.

 

Релігія Науки стверджує, що тією всемогутньою, всезнаючою, безсмертною та незнищенною сутністю, яку зазвичай називають Богом, є Бог-Всесвіт. Що Бог-Всесвіт є і творцем Всесвіту, і його матеріальним та духовним наповненням, і тим хто визначив закони його еволюційного розвитку, і тим хто живе у відповідності з цими законами та не може їх порушити чи змінити, і тим хто стежить за виконанням цих законів та карає порушників, і тим хто може змінити життя тих хто у Нього вірить.

Релігія Науки стверджує, що Бог-Всесвіт, то не якась ефімерна кимось вигадана сутність, а цілком реальний всемогутній, всезнаючий, всевидячий Бог. І своє Боже слово він передає не через пророків, месій чи янголів, а через закономірності тих подій що відбуваються у Всесвіті, через еволюційний досвід людства, через життєвий досвід кожного з нас. І свій плив на долю людина Бог-Всесвіт здійснює не через якісь кимось написані ефімерні погрози чи обіцянки, а через те що бачить, чує, відчуває та думає людина. Інша справа, що потакаючи своєму первородному гріху спокуси, людина заплющуючи очі на очевидні факти, спокушається на обіцянки потойбічного раю і за слово Боже сприймає слова тих, хто нібито ці слова десь, колись чули. Воно б то й нічого, але от біда, те що видають за слово Боже не гармонізує життя людей, а сіє розбрат і криваві війни. А це означає, що відповідні слова не є і не можуть бути словом Божим. Бо всім своїм єством Бог-Всесвіт промовляє: «Живи в гармонії з собою, суспільством та природою і буде тобі щастя як на землі так і у потойбіччі».

Релігія Науки стверджує, що Бог-Всесвіт, це цілісна сутність, всі об’єкти і всі події якої гармонічно взаємопов’язані і взаємообумовлені. Невід’ємними складовими цієї сутності є час і простір, все видиме і все невидиме, все живе і все неживе, все матеріальне і все духовне, всі події і всі наслідки цих подій. І звичайно ж важливою та особливою частинкою Бога-Всесвіту є людина. Особливість людини полягає втому, що будучи мізерною частинкою Всесвіту, вона на основі критичного аналізу того що бачить, чує та відчуває, на основі аналізу тих експериментів які проводить, на основі точних вимірювань і обчислень, здатна досліджувати навколишній світ та створювати такі системи достовірних знань (теорії), які пояснюють широке коло явищ та дозволяють робити точні кількісні передбачення. По суті це означає, що будучи мізерною частинкою Всесвіту, людина здатна до пізнання цього Всесвіту як у всіх його безмежних проявах так і в його цілісності.

Що правда, закони Всесвіту такі, що не дозволяють досягнути повного пізнанні. У відповідності з цими законами, ви можете як завгодно близько наближатися до абсолютної істини, але ніколи її не пізнаєте у повній мірі. Тому не очікуйте від науки відповідей на всі питання. Бо ці відповіді знає лише Бог-Всесвіт. Втім, враховуючи що людина, плоть від плоті частинка Бога-Всесвіту, з релігійної точки зору пізнання абсолютної істини є можливим. І в цьому сенсі, тисячолітня культура східних релігій та філософських шкіл і зокрема індуїзму, буддизму, даосизму, може стати вагомою складовою релігії Науки.

З позицій релігії Науки, Всесвіт можна розділити на матеріальний і духовний. Його матеріальну частину можна певним чином виміряти, кількісно оцінити та описати певною системою достовірних знань. Духовна ж частина Всесвіту, з одного боку є матеріальною і такою яку можна охарактеризувати наявністю певного біологічного поля, а з іншого – тією божественною сутністю, яку не можливо виміряти, кількісно оцінити та певним чином описати. Цю божественну сутність зазвичай називають душею. Матеріальна та духовна частини Всесвіту гармонічно взаємопов’язані. Взаємопов’язані подібно до того, як маса пов’язана з тим гравітаційним полем яке вона створює, як рухомі заряди пов’язані з їм відповідними  електромагнітними полями, тощо.

По суті, те що з релігійної точки зору називають матеріальним і духовним, з точки зору фізичної науки називають речовиною і полем. При цьому з фізичної точки зору як речовини так і поля є матеріальними, тобто такими які реально існують, певним чином проявляють себе і тому можуть бути зафіксованими та кількісно оціненими. Однак фізична наука зазвичай має справу з відносно простими речовинами та їм відповідними простими полями. Якщо ж мова йде про такі надскладні біологічні системи як організм людини, а тим більше про ту частину цього організму яка відповідальна за свідомість, мислення і розум людини, то створювані ними біополя та механізми їх взаємодії з джерелами цих полів, настільки складний, що сучасна наука не здатна ані описати ці поля і взаємодії, а ні кількісно їх оцінити. І в цьому сенсі ті надскладні біополя які характеризують мислення, розум, свідомість, душевні переживання та інші подібні психоемоційні  стани людини, є нематеріальними. Тому твердження про те що духовна частина Всесвіту, з одного боку є матеріальною, а з іншого – нематеріальною, по суті означає що з одного боку факт існування складних біопсихологічних полів ми можемо зафіксувати і в цьому сенсі вони є матеріальними, з іншого ж боку, кількісно описати і оцінити ці поля ми не можемо (у всякому разі на сьогоднішній день) і в цьому сенсі вони є нематеріальними.

Особливість та унікальність людини полягає не лише в тому, що вона здатна до усвідомленого пізнання Всесвіту, самої себе та свого місця у Всесвіті, а й в тому, що людина є джерелом і носієм тієї божественної сутності, яку називають душею. В різних релігіях світу, сутність душі розуміється та пояснюється суттєво по різному. Але якщо говорити про певне узагальнене визначення, то у відповідності з ним: Душа – це певна безтілесна, нематеріальна, зазвичай безсмертна сутність, яка є індивідуальною для кожної живої істоти і яка після її тілесної смерті, за одними віруваннями переходить у потойбічний світ, а за іншими – переселяється в нову істоту. В загальних рисах ні наука, ні релігія Науки не заперечують проти даного визначення. А тим більше в ситуації, коли з релігійної точки зору, те що в науці називають полями не є ані тілесним, ані матеріальним.

Однією з визначальних відмінностей релігії Науки від інших релігій полягає в тому, що вона не лише визнає факт існування базових релігійних сутностей, як то Бога чи душі, а й пояснює фізично-духовну суть цих сутностей. Скажімо говорячи про Бога та душу, жодна з наявних релігій нічого притомнішого за оте стандартне «це певна сутність», сказати не може. Натомість релігія Науки пояснює, що Бог, це не просто якась абстрактна всемогутня, всезнаюча, всевидяча, безсмертна сутність, а це той всемогутній, всезнаючий, всевидячий, безсмертний Всесвіт який нас оточує і частиною якого ми є. Релігія Науки пояснює, що душа, це не просто якась безтілесна, нематеріальна сутність, яка живе в нашому тілі, і яка після смерті цього тіла переселяється чи то в інше тіло, чи то в міфічний потойбічний світ. Душа – це невід’ємна частина нас самих, яка з одного боку, з нами народжується, з нами живе і з нами помирає, а з іншого – поєднує нас з усім Всесвітом і робить наше життя безсмертним.

Говорячи про те, що душа є тією безтілесною сутністю, яка поєднує нас з усім Всесвітом та робить наше життя безсмертним, релігія Науки має на увазі наступне. Всесвіт влаштований таким чином, що всі його тілесні об’єкти, як то планети, комети, астероїди, зірки, галактики, тощо, об’єднані в єдине ціле за допомогою тієї безтілесної сутності, яка називається гравітаційним полем. Всесвіт влаштований таким чином, що його тілесні атоми об’єднуються в тілесні тіла будь то камінь чи людський організм, за допомогою тієї безтілесної сутності яка називається електромагнітним полем. Всесвіт влаштований таким чином, що коливання тілесних частинок Сонця породжують відповідні коливання безтілесного електромагнітного поля, які в свою чергу породжують коливання інших тілесних частинок але вже на Землі. Всесвіт влаштований таким чином, що за певних умов тілесні електрони перетворюються на безтілесні фотони, а безтілесні фотони перетворюються на тілесні електрони.

Тому коли та тілесна сутність яка називається людським організмом, створює ту безтілесну сутність яка називається полем духовності (душею), то це безтілесне поле духовності поєднує відповідне тіло з усім Всесвітом. Поєднує подібно до того як безтілесне гравітаційне поле Землі поєднує Землю з Місяцем, з Сонцем та з усім Всесвітом. Поєднує подібно до того, як безтілесні електромагнітні поля атомів об’єднують ці атоми у відповідні живі та неживі тіла. І подібно до того, як падаючий на поверхню води камінь породжує коливання цієї поверхні, ті процеси які відбуваються в людському організмі і які називаються життям, породжують коливання поля духовності. Подібно до того як коливання поверхні води продовжують жити і після того як камінь потонув, коливання поля нашої духовності продовжують жити і після смерті нашого тіла. Подібно до того як коливання тілесних частинок Сонця створюють коливання безтілесного електромагнітного поля, які в свою чергу спричиняють коливання інших тілесних частинок, але вже на Землі, коливання безтілесного поля нашої духовності, в інших частинах Всесвіту можуть викликати відповідні коливання тілесних частинок інших організмів.

Вище сказане означає, що у повній відповідності з законами Всесвіту, наше тілесне життя неминуче створює йому відповідне безтілесне поле духовності (душу). У відповідності з законами Всесвіту, поле нашої духовності поєднує наше тілесне життя з усім Всесвітом. У відповідності з законами Всесвіту, поле нашої духовності є таким, що продовжує жити і після нашої тілесної смерті. У відповідності з законами Всесвіту, поле духовності (душа) кожної людини є індивідуально неповторним і таким, що відображає всі нюанси думок та переживань конкретної людини. У відповідності з законами Всесвіту, ті коливання поля нашої духовності які відповідають нашим думкам, емоціям та переживанням, можуть викликали відповідні думки, емоції і переживання в іншому тілесно та духовно спорідненому тілі (в науці подібне явище називають резонансом). У відповідності з законами Всесвіту душа людини (її поле духовності) є одночасною смертною і безсмертною. Смертною в тому сенсі що душа генерується (створюється) лише до тих пір поки людина живе. А безсмертною в тому сенсі, що раніше згенерована душа продовжує жити та певним чином впливати на події у Всесвіті, і після смерті людини.

Таким чином, релігія Науки не лише не заперечує факт існування тієї безтілесної сутності яка називається душею (полем духовності), а й пояснює, що представляє собою ця сутність,  в чому її безсмертя, як вона зв’язок з Всесвітом (Богом) та іншими подібними сутностями. Релігія Науки не заперечує того, що сукупність тих полів духовності (душ) які генеруються людством, можуть утворювати певну ноосферу (сферу розуму), яку з релігійної точки зору можна розглядати як певний потойбічний духовний світ, який може певним чином взаємодіяти з світом матеріальним.

В той же час, релігія Науки не сприймає та заперечує ті безпідставні вигадки які суперечать законам Всесвіту. Релігія Науки не сприймає і заперечує уявлення про душу, як таку собі просторово обмежену сутність, що живе в тілі людини, а після смерті цього тіла як щось цілісне та зосереджене в одному місці, перелітає чи то в інше тіло, чи то в рай, чи то в пекло. Бо душа є тією сутністю яка генерується та випромінюється людиною в процесі всього її життя, і яка якщо й переселяється в інші тіла чи потойбічні світи, то в процесі цього самого життя. Релігія Науки не сприймає і заперечує всі ці створення світу за шість, сім чи десять днів. Релігія Науки не сприймає і заперечує всі ці виліплювання Адама з глини, а Єви – з ребра Адама. Релігія Науки не сприймає і заперечує всі ці надприродні дива, які відбуваються за помахом чи то руки, чи то магічної палички.

Напевно ви подумали, що пояснюючи все і вся, релігія Науки позбавляє себе того ореолу таємничості, сакральності, загадковості та містичності, яка не лише притаманна та культивується традиційними релігіями, а й фактично є однією з основ цих релігій. В певному сенсі так воно і є. Релігія Науки дійсно гранично об’єктивна, правдива та відверта. Вона не дозволяє собі всіх цех маніпуляцій з фактами, всіх цих відверто вигаданих або за вуха притягнутих див, яких сьогодні будь який коперфільд може продемонструвати сотні, а то й тисячі. Релігія Науки не маніпулює всіма цими тілесними і нетілесними надприродними сутностями. Не маніпулює всіма цими кінцями світу, армагеддонами та апокаліпсами. Натомість, чорне називає чорним, а біле – білим. Що ж стосується чудес та тих речей які здаються неймовірними, незбагненними, незрозумілими, парадоксальними, дивовижними, фантастичними, то у Всесвіті їх хоч греблю гати.

От наприклад. Чи задумувались ви над тим, що таке світло? А якби задумались, то з’ясували б, що з одного боку світло, це щось елементарно просте і в мільйони разів простіше за те скло через яке це світло проходить. З іншого ж боку, світло, це щось фантастично складне. Складне в тому сенсі, що практично не можливо зрозуміти та пояснити як воно влаштовано і на що схоже. Достатньо сказати, що в фізиці, вивченню властивостей та проявів світла відведено величезний розділ який називають оптикою і який в свою чергу складається з чотирьох великих підрозділів: геометрична оптика, хвильова оптика, квантова оптика і фотометрія. При цьому в геометричній оптиці стверджується і доводиться, що світло, це потік променів. В хвильовій оптиці стверджується і доводиться, що світло, це потік світлових (електромагнітних) хвиль. В квантовій оптиці стверджується і доводиться, що світло, це потік світлових частинок (фотонів). А в фотометрії стверджується та доводиться, що світло, це потік світлової енергії.

І от прочитавши ті чотири книги про світло, кожна з яких безумовно та обгрунтовано доводить свою правду, ви сидите, чухаєте потилицю, та й ошелешено думаєте: «А як же це може бути, щоб щось одночасно було і променем, тобто чимось прямим і хвилею, тобто чимось хвилястим? Як це може бути, щоб щось одночасно було і хвилею, тобто чимось неперервним та розподіленим у просторі і частинкою, тобто чимось дискретним і зосередженим в одному місці?». Ви можете довго думати, і можливо щось придумаєте. Але після того як придумаєте, знову скажете: «Зачекай, так я так і не зрозумів…». І у Всесвіті отаких «я так і зрозумів» тисячі, а то й мільйони. Так що тем для медитацій, філософських роздумів та фантазій вистачить на всіх.

 

5) Релігія Науки про релігійний культ.

 

Нагадаємо, релігія – це система світогляду та світосприйняття конкретної людини або групи людей, яка представляє собою певний набір культурних, духовних та моральних цінностей, що визначають поведінку людини і яка передбачає віра в існування надприродних сил (Бога, богів, вищої духовної сили, тощо) та віру в те, що ці сили здатні впливати на Всесвіт і на долю людей.

Як і будь яка релігія, релігія Науки має виконувати певний набір функцій (завдань), зокрема: 1) Переконувати людей жити у відповідності з певними морально-етичними нормами (нормами моралі добра). 2) Зменшувати відчуття залежності людини від природних та соціальних катаклізмів. 3) Допомагати людині переживати важкі випробування та страх перед смертю, давати надію на вічне життя. 4) Створювати умови для спілкування з Богом, янголами, душами померлих, тощо. 5) Допомагати людині усвідомлювати себе частиною єдиної релігійної спільноти, об’єднаної спільними цінностями, спільними традиціями та спільними поглядами на навколишній світ.

По суті, людина може бути віручою (релігійною) і без участі у певній релігійній організації. Однак практика показує, що всі більш менш значими релігії мають їм відповідні релігійні структури, а простіше кажучи церкви, та певні релігійні культи. Релігійний культ (від лат. cultus – поклоніння, шанування), це певна система релігійних заходів, предметів та символів, які спрямовані на вшанування відповідного божества та поклоніння йому. Складовими релігійних культів є: церкви, храми, молільні споруди, релігійні обряди, релігійні свята, богослужіння, таїнства, моління, медитації, пости, паломництво, ікони, талісмани, священні амулети, тощо.

Важко сказати якою має бути організаційна структура релігії Науки та культове наповнення цієї релігії. Очевидно лише одне – ця структура і це наповнення мають бути чимось протилежним до того, що демонструє московсько-патріархальна церква.  Як на мене, релігія Науки якщо і повинна мати певну організаційну структуру, то лише у вигляді періодично діючого зібрання моральних, духовних та наукових авторитетів які узгоджуватимуть та гармонізовуватимуть діяльність величезної кількості самодостатніх, саморегульованих релігійних спільнот, об’єднаних спільними морально-етичними цінностями, спільними базовими традиціями та уподобаннями, спільними поглядами на Всесвіт як гармонічне поєднання духовного і матеріального, та як на втілення волі Вселенського Бога.

Втім, питання про організаційну структуру релігії Науки, про її  культове та духовне наповнення, має стати предметом широкого обговорення найбільших моральних, духовних і наукових авторитетів людства, та найкращих спеціалістів у сфері релігієзнавства, психології, соціології, культурології, тощо. При цьому для різних спільнот, різних соціальних та національних груп, культове наповнення релігії Науки може бути суттєво різним і таким, що враховує національні, культурні, релігійні та інші традиції відповідних груп. Важливо лише те, щоб ці культові відмінності не порушували загальної гармонії релігії Науки.