Загальні зауваження
.
Про системну безсистемність вітчизняної освіти
Навіть в часи війни не варто забувати про те цивілізоване, світле майбутнє за ради якого ми власне і воюємо. А безумовно важливою складовою цього майбутнього є система освіти.
Нажаль фактом є те, що на теперішній час вітчизняна освіта перебуває в безпросвітній, хронічній кризі. А ця криза обумовлена не стільки відсутністю належного фінансування, скільки відсутністю бодай якоїсь системності в організації самої освіти. І не треба бути великим аналітиком, щоб не бачити того очевидного факту, що джерелом цієї жахливої безсистемності є саме ті, єдине призначення і єдиний сенс існування яких полягає в забезпеченні системності освіти. Бо подобається комусь чи не подибається, а єдина реальна функція і єдиний реальний сенс існування всіх цих міністерств наук і освіт, всіх цих академій педагогічних і непедагогічних наук, всіх цих інститутів педагогік і якостей освіт, всіх цих департаментів освіт, всіх тих сотень контор «роги і копита» які рецензують, контролюють та регламентують навчальний процес, полягає лише в одному – забезпечити системність освітнього процесу.
А що ж на виході? Та відомо шо – тотальна безсистемність системи освіти. Ми вчимо все і відразу. Запроваджуємо все нові і нові методи та методики навчально виховної роботи. Вигадуємо нові парадигми, інновації, модернізації, компетенції та компетентності. Пишемо, переписуємо, корегуємо та перекореговуємо навчальні, робочі, урочні та позаурочні програми; тематичні, урочні та позаурочні плани; плани урочних та позаурочних заходів; статистичні, аналітичні, атестаційні та узагальнюючі звіти; соціальні, психологічні, навчальні та ще бозна які анкети і характеристики. Пишемо монографії, дисертації, публікації, рекомендації, презентації, методичні розробки та переробки. Вигадуємо рецензії на дисертації, на публікації, на програми, на звіти, на розробки, на переробки, рецензії на рецензії. Та чого тільки не пишемо і чого тільки не вигадуємо. Постійно реформуємся, удосконалюємся, самоудосконалюємся та переудосконалюємося. Та вже до реформувалися та до удосконалювалися до того, що молода людина після одинадцяти років навчання множити і ділити не вміє. А вона таки не вміє. Бо замість того щоб вчити думати, аналізувати та робити висновки, ми вчимо зазубрювати формули, терміни і дати.
От тільки не розказуйте про видатні успіхи наших учнів і студентів на міжнародних форумах і олімпіадах. Бо ті успіхи, то ж не завдяки вітчизняній системі освіти, а всупереч їй, всупереч недолугим навчальним програмам та тій макулатурі яку називають підручниками.
Звісно, викладач фізики-астрономії навряд чи з впевненістю може говорити про недолугість всіх навчальних програм та їм відповідних підручників. Однак якщо мова йде про фізику-астрономію та про загальну безсистемність «системи» вітчизняної освіти, то вибачте, але я з повною відповідальністю стверджую. В Україні, у відповідності з наявними навчальними програмами та їм відповідними підручниками, фізика вивчається не як цілісна система знань, а як певний набір окремих, зазвичай взаємно непов’язаних, внутрішньо безсистемних, чи то розділів, чи то тем, чи то просто параграфів. Я стверджую, що вітчизняні підручники з фізики і зокрема ті, які на теперішній час є базовими, підручники авторства доктора фізико-математичних наук, професора, академіка НАН України В. Г. Бар’яхтара, та кандидата педагогічних наук, заступниці директора Інституту педагогіки НАПН України Т. М. Засєкіної, не мають нічого спільного ні з цілісною системою знань, ні з тією неймовірно цікавою, гармонічно прекрасною і загалом нескладною наукою, яка називається фізикою – наукою про Природу.
До речі, от питання. Посадова особа, яка будучи заступником директора Інституту педагогіки НАПН України, власне і визначає, які підручники з природничих наук є правильними, а які неправильними, кого друкувати, а кому – зась, свої власні підручники за державний кошт стотисячними і мільйонними тиражами видає та перевидає кожного божого року. От ми все про корупцію та клановість розказуємо. А оце, як? Це що? Не корупція, не клановість? Це не використання службового становища за для отримання морального (втім, яка тут в біса мораль) та матеріального зиску? Та в будь якій правовій державі, подібний факт був би предметом не те що дисциплінарної, а кримінальної відповідальності.
Та якби ж то друкували щось путнє, що вчить а не калічить. Але ж ні, друкуємо те, що калічить. Бо ту суміш без зв’язних фраз, цитат, формул, малюнків-рисунків, графіків та іншої бутафорії, яку вище згадані автори видають за підручники, то що завгодно тільки не підручники з фізики і не засоби навчання. Я вже мовчу про відсутність науково та логічно обґрунтованого порядку вивчення розділів, тем і параграфів. Мовчу про відсутність бодай якоїсь системності при вивченні самих тем. Мовчу про відсутність бодай якоїсь системності в формулюваннях фізичних термінів, законів та фізичних величин, в поясненнях фізичної суті явищ та принципів дії приладів. Не згадую і про ту злощасну силу інерції, без розуміння фізичної суті якої та практичного застосування в навчальному процесі, не можливо притомним чином пояснити переважну більшість тих подій які відбуваються у Всесвіті.
Для тих же, хто вище сказані малоприємні, ба навіть образливі слова, сприймають не як гірку правду, а як зухвалий наклеп на вітчизняну освіту та поважних людей, можу сказати лише одне. Подобається комусь чи не подобається, а правда життя полягає в тому, що в науці загалом і в фізиці зокрема, нема іншого способу відрізнити правду від неправди, правильне від неправильного, наклеп від констатації факту, як тільки той, що називається експериментом. Тому без зайвих емоцій проведіть простий та об’єктивний експеримент. Візьміть будь який підручник вище згаданих авторів (слава богу в інтернеті тих підручників, хоч греблю гати), відкрийте будь який параграф і від «а» до «я» прочитайте його вміст. Прочитайте і поставте себе на місце того нещасного учня, який із каші того прочитаного має скласти певний фрагмент цілісної системи знань. А для чистоти експерименту, аналогічний параграф прочитайте на сайті fizika.dp.ua (або просто: Сайт викладача фізики). Прочитайте і зробіть власний висновок. На факт того, що сайт аматора, то ж не місце для друку підручників з фізики-астрономії, і що в реальності відповідні підручники могли б бути на порядок кращими, можете не зважати.
Тепер, що стосується загальноосвітньої безсистемності вітчизняної освіти, а по суті безсистемності міжпредметних зв’язків. Яскравою та очевидною ілюстрацією цієї безсистемності є той навчальний предмет, який можна позначити узагальнюючим словом математика.
Як відомо, студентами коледжів стають ті, хто дев’ять (рідше одинадцять) років навчався в загальноосвітній школі, і це не враховуючи пару років того математичного навчання яке починається ще в середніх групах дитячих садочків. Щорічно оцінюючи рівень математичних знань цих студентів, постійно задаюсь питанням: це ж як і чому треба навчати homo sapiens, щоб за десяток років того навчання, не навчити, що 5∙105 = 500000, а 5∙10–5 = 0,00005. Що 5∙105∙5∙10–5 = 25∙100 = 25, і що 100 = 1. Що, якщо а – x = b, то х = а – b; якщо a∙x = b, то x = b/a; якщо b = a/x, то x = a/b. Що складного в тому, щоб елементарно пояснити, що твердження «на нуль ділити не можна !», означає лише те, що результатом такого ділення є не певне конкретне число, а конкретно не визначене безкінечно велике число (безкінечність). І список того, чого і чому хвалена математика за десяток років не спромоглася навчити, можна продовжувати і продовжувати.
Знаєте, менш за все хочеться звинувачувати тих нещасних вчителів математики, які виконуючи нікчемні навчальні програми, вчать тих бідних, затурканих дітей чому попало, тільки не тому, що треба. Бо такими ж нещасними є і вчителі фізики, і вчителі хімії, і вчителі літератури, і вчителі мови, і загалом всі, хто мають щастя виконувати ті навчальні програми які не мають нічого спільного ані з суттю того предмету для якого написані, ані з суттю того процесу який називається навчанням. Бо наша вітчизняна система освіти, це що завгодно тільки не система освіти і не система знань. Бо «система» – це сукупність взаємопов’язаних, взаємодоповнюючих деталей, які утворюють цілісний, гармонічно працюючий механізм. А про який гармонічно працюючий механізм можна говорити, якщо кожна деталь цього механізму, то позбавлена певного стержня, певного змісту і сенсу абракадабра, яка існує сама по собі, і яка плювати хотіла на інші абракадабри. І якщо серед цих абракадабр ми виділяємо ту яку позначаємо словом математика, то це тільки тому, що математика дійсно є і має бути тією базою, тією основою, спираючись на яку має вивчатися і фізика, і хімія, і інформатика, і технічна механіка. Але щоб бути тією основою, треба навчати не тому що хочеться, а тому що треба.
От просто цікаво, ті хто пишуть навчальні програми з математики, і які називають себе професорами, докторами та академіками, розуміють факт того, що математика за ради математики – то ж ні про що? Що математика, а особливо математика шкільна, то лише той інструмент який потрібно надати учню для успішного вивчення тієї ж фізики, хімії, інформатики, технічної механіки чи електротехніки. А якщо замість такого інструменту, замість того що потрібно знати і вміти, учень отримує какофонію формул, теорем і прикладів, 95% з яких не мають жодного відношення до того, що дійсно треба знати і вміти, то вибачте, але гріш ціна такій математиці, таким програмам і такому навчанню. Бо навіть ті 5% потрібного, то ж з того математичного мотлоху ще треба виокремити. А це ще той інтеграл.
Та й того потрібного не так вже й багато треба. Бо мова ж йде не про якісь інтелектуальні супер матерії, а про елементарні математичні навички, однак такі, які потребують певної практики і певного часу. І часу того в математиці стільки, що не те що людину розумну, мавпу навчити можна. От тільки ж вчити треба не тому, що екстрасенси приписали, а тому що треба. Але ж ні. Нам же математику за ради математики подавай. Нам же в ту математику замість сутнісних, потрібних речей, всю купу відомих математичних знань треба засунути, а потім що найменше десять років навколо тієї купи кругами ходити і нічому до толку так і не навчити.
А ще важливим та необхідним є те, щоб потрібний для вивчення тієї ж фізики математичний інструмент, був наданий учневі не коли попало, а коли потрібно. Бо якщо до початку вивчення фізики (7 клас) учня не навчили додавати, віднімати, множити та ділити числа представлені в стандартному вигляді, якщо не навчили елементарним математичним трансформаціям формул, то гріш ціна тому математичному навчанню. Якщо до 9-го класу учню не пояснили суть того що називають квадратним рівнянням і не навчили розв’язувати ці рівняння, то гріш ціна тим програмам і тим підручникам за якими ту математику вивчають.
Здавалося б, ну що складного в тому, щоб пояснити учню, що рівняння вигляду ах2 + bx + c = 0, називається квадратним рівнянням. Що цьому рівнянню відповідає певна крива, яка називається параболою. Що рішеннями цього рівняння є точки перетину відповідної параболи з числовою віссю ікс. І що в загальному випадку ці рішення визначаються за певною універсальною формулою. А якщо в цій формулі, під знаком кореня квадратного буде від’ємне число, то це означатиме, що відповідне рівняння не має рішення (парабола не перетинає вісь ікс). Що складного в тому, щоб на двох-трьох конкретних прикладах показати як розв’язуються подібні рівняння і добитися того, щоб кожен учень з десяток, а краще три десятки разів, методом елементарної підстановки чисел а,b,с у відповідну формулу, виконав елементарні математичні дії і отримав конкретний результат. І той учень на все життя запам’ятає, що таке квадратне рівняння, що воно означає і як розв’язується.
Але ж ні. Нам же в цю елементарно просту схему, дискримінант треба всунути, нам же туди теорему Вієта треба заштовхати. Нам же b на р, а с на q треба замінити, а краще b/a позначити р, а с/а позначити q, а потім довести, що оскільки ікс один плюс ікс два дорівнює мінус р, а ікс один помножене на ікс два дорівнює q, то рішення система цих лінійно нелінійних рівнянь (рішення, яке по суті є не рішенням, а з стелі взятою, з пальця висмоктаною відповіддю, яку можна вгадати лише для двох-трьох конкретних випадків), це ж набагато «простіше», аніж просто підставити числа а,b,c в базову, універсальну формулу і отримати конкретну, гарантовано достовірну відповідь.
Який результат, питаєте? Та відомо який – каша в головах і ні за теоремою Вієта, ні за базовою формулою, ні з дискримінантом, ні без дискримінанта, квадратні рівняння розв’язувати не вміємо. А головне навіть поняття не маємо, про що і для чого ці самі квадратні рівняння. А про квадратні рівняння згадав тому, що той основний закон кінематики який в загальному вигляді у 7-му, а в детальному – у 9-му класі вивчається і який рівнянням поступального руху називається, то ж і є квадратне рівняння. Рівняння, в якому тією змінною величиною яку в математиці іксом позначають, в реальних фізичних процесах, є тим, що часом називають і що тривалість подій характеризує.
Що робити, питаєте? А що тут поробиш? Тридцять три роки тільки те й робимо, що реформуємося та перереформовуємося. Та вже до ручки, до дна дореформувалися. Бо замість того щоб притомні навчальні програми написати та їм відповідні підручники видати, десятки якщо не сотні тисяч дармоїдів мильними бульбашками бавляться. Втім, про що це я, до кого це я ??? Чи бува не до тих, хто присмоктавшись до казенного пирога, запускання мильних бульбашок своєю професією, сенсом свого ситого але нікчемного існування зробили.
10.12.2024.
Про реальний та з пальця висмоктаний булінг в системі вітчизняної освіти
Можна скільки завгодно виспівувати про над важливість тієї ролі, яку відіграє вчитель в житті суспільства. Можна скільки завгодно співати про «вчителько моя, зоре світова …». Але ганебна правда життя полягає в тому, що освітня та навколо освітня система України збудована таким чином, що в ній вчитель є тією ганчіркою об яку якщо і не витирають ноги всі кому не ліньки, то за бажання ці брудні ноги гарантовано безкарно можуть витерти.
Скажімо, чи не витиранням ніг об людську гідність вчителя, є вимога виконання сотень, якщо не тисяч тих нікчемних циркулярів, якими чинуші всіх рангів і мастей постійно завалюють освітній простір. Чи не витиранням ніг об професійну і людську гідність вчителя, є ті кілотони і терабайти звітної макулатури, яка не має жодного відношення до навчально виховного процесу і яка на догоду нікчемним примхам вище стоящого начальству, постійно продукується руками, мізками і нервами затурканого та заляканого вчителя.
А чи не витиранням ніг об тіло і душу вчителя є той ганебний, мерзенний факт, що будь хто, з будь якого приводу і без приводу, залізобетонно безкарно, може надіслати «сигнал» хочеш – на увесь інтернет простір, а хочеш – «куда надо». А тих приводів тисячі, мільйони: хочеш, за для забави; хочеш, по приколу; хочеш, за для підняття власної значимості; хочеш за для дріб’язкової помсти; хочеш за для шантажу; хочеш з перепою, а хочеш, за для вгамування своєї хворої уяви. Ну а там, не ту оцінку вчитель поставив, чи не дай боже слово не те ляпнув, так то ж і на кримінальну відповідальність може потягнути. І ясна ж річ, кожен «сигнал» потребує відповідної реакції та відповідних оргвисновків. І от стоїть той нещасний, затурканий, з голови до п’ят обпльований вчитель на «килимі» у начальства і винувато безуспішно намагається пояснити, що він не жираф. А як тут поясниш, проти «сигналу» ж не попреш.
Або наприклад топ тема сьогодення – булінг, що в перекладі на нормальну мову означає – навмисне цькування одним індивідуумом іншого індивідуума, яке відбувається в присутності спостерігачів, які так чи інакше потакають тому хто цькує. І от уже інтернет канали, преса, телебачення та сарафанне радію, на всі лади: булінг, булінг, булінг … Хто такий булінг? Хто кому булінг? Та відомо хто, відомо кому – кляті вчителі учнів булінгують.
Люди добрі, схаменіться. Який булінг, яке навмисне цькування вчителем учня. Та в реаліях сучасної української школи, максимум на що здатний вчитель, так це на те, щоб будучи спровокованим прямо скажемо не завжди пухнастими діточками, з пересердя якусь дурню ляпнути. Бо навіть у відповідь на реальний булінг, на реальне цькування, на реальне приниження вчителя чи то учнями, чи то батьками, чи то начальством, чи ким завгодно, вчитель не може відповісти реальним булінгом. Не може бодай тому, що в системі вчитель – учні, вчитель – батьки, вчитель – начальство, нема тих спостерігачів які б потакали булінгу вчителя проти учнів, батьків чи начальства. А от навпаки – скільки завгодно.
Та нам же не боротьба з реальним шкільним булінгом потрібна, нам же сенсацію подавай. І от вже на всіх телеканалах на всіх інтернет ресурсах, заляканий, переляканий, принижений вчитель кається в тому, що розбороняючи забіяк посмів їх що називається за шкірку взяти та підвищеним тоном моралі читати. І після цього ви хочете, щоб реального підліткового булінгу стало менше? Ви серйозно? Та той нещасний вчитель, як власне і всі інші, сто разів подумають, чи вартує їм не те що забіяк розбороняти чи в булінг розбірки підлітків втручатися, а на гарматний постріл до них наближатися.
А що в країні реальний підлітковий булінг процвітає, так в тому ж вина вчителя якщо і є, то найменша серед усіх. І якщо вже говорити про реальні причини зростання підліткового булінгу, то одна з головних полягає в тому, що ті підлітки з першого до одинадцятого класу живуть в атмосфері реального булінгу. Бо треба не мати ні крихти совісті, ні крихти мізків, щоб не бачити і не розуміти факту того, що в системі освіти, тим реальним, не з пальця висмоктаним і не хворою уявою намальованим булінгом, є булінг учнів проти вчителя, булінг батьків проти вчителя, булінг адміністрації навчального закладу проти вчителя, булінг всієї вертикалі освітніх і навколо освітніх начальників проти вчителя. І навіть ті пенсіонери, не пенсіонери чи просто зіваки, яким пустощі дітей заважають чи то телевізор дивитися, чи то в доміно грати, чи то винце потягувати, успішно булінгують проти вчителя.
І той реальний булінг, те реальне цькування, те реальне приниження вчителя ким завгодно і скільки завгодно, відбувається залізобетонно безкарно. Бо за тридцять три роки вітчизняної освіти, не було жодного випадку щоб бодай хтось реально відповів за нахабне, безпідставне, цинічне приниження вчителя? Більше того, в усіх без винятку випадках, в булінгу кого б то не було проти вчителя, завжди винуватий хто …, правильно – вчитель. Воно ж бо й логічно, пограбований сам винувати в тому, що його пограбували, зґвалтована – сама винна що її зґвалтували, вбитий бандитом – сам винний що його вбили.
Український вчитель перебуває не лише під постійним гнітом морального та психологічного булінгу, а й булінгу економічного. Бо як інакше назвати ту заробітну плату вчителя, яка менша за наявний прожитковий мінімум. І це при тому, що заробітна плата вчителя, то ж менше 10% від тих загальних фінансових витрат, які так чи інакше йдуть на обслуговування системи освіти. І це при тому, що в системі освіти, саме ці мізерні менше 10%, то ж те єдине на чому вся ця освіта тримається. Бо подобається комусь чи не подобається, а фактом є те, що будь яка система освіти не має жодного сенсу без базових складових цієї системи – вчителя і учня.
І як же муляють ці менше 10% чинушам всіх рангів і мастей. Бо патякаючи про якусь гіпотетичну економію коштів, ці кошти економлять не шляхом підвищення ефективності використання енергоресурсів, не за рахунок тієї макулатури, яку називають підручниками і яку багатомільйонними тиражами щорічно видають та перевидають, не на мільйонах годин тієї безсенсовій електронно-паперовій метушні яка не має жодного стосунку до реального навчального процесу, не на мільйонах урочних, позаурочних та ще бозна яких показушно нікчемних заходів і не на сотнях тисяч тих, хто присмоктавшись до загальнодержавного освітнього пирога, нічого путнього окрім хаосу та очевидної шкоди для системи освіти не приносили, не приносять і ніколи не принесуть. На чому «економлять» питаєте? Та звісно ж на чому – на вчителі. Бо хто ж такий той вчитель, щоб до нього по людські ставитися?
І як не гірко, як не боляче про це говорити, а маємо визнати, що по заслугам тому вчителю. Бо замість того щоб бути самодостатньою, поважаючою себе і оточуючих особистістю, єдина функція і єдиний обов’язок якої, навчати і навчатися, той заляканий, затурканий, принижений всім і вся вчитель, навчився хіба що покірно виконувати нікчемні забаганки вище стоящого начальства. Бо якби той вчитель мав людську та професійну гідність, то чи дозволила б та гідність витирати об себе ноги всім кому не ліньки.
Я вже мовчу про рівень тієї професійної «солідарності» яка б дозволила говорити про наявність бодай якоїсь об’єднаної спільноти, що має спільні інтереси та спільну готовність відстоювати ці інтереси. Бо максимум на що вистачає тієї солідарності, так це на кухонно педрадівське ремствування з приводу низьких зарплат та засилля паперової звітності. Ну а там колега критичну статтю опублікував, чи не дай боже підручник написав, то освітянська солідарність проявляється хіба що в тому, щоб тримаючи дулю в кишені з’єхидничати: ну ти ж подумай, цицерон, фарадей недоколиханий знайшовся. Поза очі звісно ж. Втім, з кущів інтернету оте нікчемно хамське «сам дурак», можна і публічно продемонструвати.
14.12.2024.