ЗАНЕДБАНА НАЦІЯ.
“Доборолась Україна
До самого краю
Гірше ляха свої діти
ЇЇ розпинають”
Т.Г. Шевченко
Коли сьогодні ми констатуємо той факт, що в Україні нема національної єдності, нема національної ідеї і національної еліти, то по суті це означає , що в цій державі нема єдиної політичної нації , або , якщо хочете , народу. В ній є сорокашести мільйоне населення , а от відповідного народу нема. Бо якщо в державі купка знахабнілих пройдисвітів безкарно відбирає у народу його віками нажите добро і перетворює цей народ на покірну рабсилу , то в цій державі народу нема. Якщо в державі доморощені та заїжджі покидьки нахабно плюндрують її національні святині , а її національних героїв шельмують останніми словами , то в такій державі народу нема. Якщо в державі слова “демократія” і “ безвладдя” – синоніми, то в ній народу нема. Бо “демократія” це влада “демосу”, тобіш народу, і якщо цього “демосу” нема , то маємо те що маємо – безвладдя.
Ми можемо скільки завгодно декламувати :”Я єсть народ , якого правди сила ніким звойована ще не була “ , але якщо сьогодні ми не усвідомимо свого нинішнього реального становища і не усвідомимо своєї власної, персональної відповідальності за це становище , то ніколи цим народом не станемо . А не ставши , неминуче втратимо навіть те що маємо – Україну . Втратимо всі, українці, росіяни, євреї, татари, православні і не православні, слов”яни і не слов”яни. Словом всі ті, хто бачить Україну цивілізованою, процвітаючою європейською державою.
Отож , хто винуватий і що робити ? Винуватих багато і перш за все – ми самі. Бо це з нашої мовчазної згоди знахабнілі політикани ділять нас на східняків і західників , на бандерівців і слов”ян , на слов”ян правильних і слов”ян неправильних , на православних київських і православних московських. Це з нашої мовчазної згоди малоосвічені суржикомовні “галахвастови” іменують себе національною елітою. Це з нашої мовчазної згоди в нашій власній державі любов до України і національний патріотизм різнобарвні мерзотники називають буржуазним націоналізмом , бандерівщиною , націонал-фашизмом , та і як тільки не називають. Це з нашої мовчазної згоди знахабнілі “швондєри” знищення української мови і руйнацію основ української держави цинічно іменують насильницькою українізацією.
Звичайно, українське суспільство неоднорідне. Неоднорідне не лише за національними , релігійними, мовними, соціальними та майновими ознаками , а й за своїми світоглядними орієнтирами. При цьому не секрет, що певні групи населення об’єктивно не зацікавлені в тому , щоб в цій державі була сильна консолідована нація. Ну скажіть на млість, який цивілізований народ буде терпіти армію державних службовців , як би ті не називались депутатами , суддями , міліціонерами, податківцями чи прокурорами , основною статтею доходів яких є хабарі ? Який цивілізований народ буде терпіти армію скоробагатьків , статки яких це результат банального шахрайства і банального грабунку цього народу ? Який цивілізований народ буде терпіти політиканів , що є прямими спадкоємцями тих у кого руки не те що по лікті , – по горлянку в людській крові і які сьогодні нахабно та цинічно руйнують основи державності цього народу ?
Та як би там не було, але якщо ми прагнемо жити в цивілізованій європейській державі, то попри всі негаразди, попри ті відмінності, що існують між нами, маємо стати цілісним народом, цілісною політичною нацією. Реалізуючи це прагнення , доречно запитати : “ А що, власне, є первородним фундаментом нації ?” Як на, мене відповідь очевидна. І її неможливо сформулювати краще, аніж це зробив президент Франції Н .Сарказі : “ Французька нація – це французька мова. Нема французької мови – нема французької нації !”
Ми можемо скільки завгодно белькотати: “ а какая разница на каком языке разгаваривать ?» , ми можемо скільки завгодно розказувати про двомовну Канаду, трьохмовну Швейцарію, і багатомовний глобалізований світ, але правда життя полягає в тому, що у російськомовної України нема не те що європейських, а навіть державницьких перспектив. Бо подобається нам чи не подобається, розуміємо ми , чи не розуміємо, а імперська Росія закінчується там , де закінчується її російськомовне населення.
От мені цікаво , ми що дійсно не розуміємо, що в Україні питання української мови це не питання національної приналежності , а питання національної безпеки ? Ми що дійсно не розуміємо , що боротьба за українську мову це не боротьба проти Росії , російської мови чи російськомовного населення , а боротьба за саме існування української держави, за її європейське майбутнє, за цивілізоване майбутнє наших дітей , внуків і правнуків. Ми що , дійсно не розуміємо, що російськомовна Україна приречена бути вічним вассалом імперської Росії? Ми що , дійсно не бачимо , що імперська Росія веде нахабну , цинічну війну проти України , війну ідеологічну , політичну, економічну , мовну , релігійну? А якщо бачимо і розуміємо , то чому ж з таким натхненням премося в це азійське болото ? Нам мало голодоморів? Мало гулагів ? Мало кріпацтв? Чи може хто думає , що кріпацтва та голодомори це для них , для бандерівців ? Чи може хто думає , що імперська Росія коли–небудь стане цивілізованою державою ? Державою в якій людське життя і людська гідність – найвища цінність ? А може комусь здається , що те гламурне життя московської богеми , яке безупинно рекламується засобами масової інформації , це і є реалії російського життя? Ой лі , панове громадяни. Та чи тисячолітня історія цієї землі бодай чомусь нас навчила ?
Ясно , що мовне питання не можливо вирішити за рік , два чи навіть пару десятиліть. Його неможливо вирішити певним законом , декретом чи універсалом. Вирішення цієї проблеми потребує постійної , толерантної та цілеспрямованої роботи. Але ця робота буде успішною лише в тому випадку , коли кожен з нас усвідомить , що та мовна руїна , яку ми маємо на теренах сучасної України , це не лише результат нахабної агресії імперської Росії і не лише наслідок злочинної байдужості нашої умовно-української влади , а й предмет персональної відповідальності кожного з нас. Ми маємо усвідомити, що наше малоросійське руськоязичіє це не ознака вченості , а прояв банальної зневаги до свого народу , своєї землі і самого себе. Ми маємо зрозуміти , що наше малоросійське руськоязичіє це прямий шлях до руйнації української держави. Шлях , який забирає у наших дітей , внуків і правнуків навіть шанс на цивілізоване майбутнє.
От тільки не розповідайте про велику російську культуру. Бо в Україні цю культуру знають , шанують та примножують не менш аніж в самій Росії. Нам би так шанувати та примножувати свою культуру. Ціни б нам не було. А так маємо що маємо. Бо не встигнемо зіп”ятися на ноги, а вже галахвастови. Та ще й носа задираємо ,мол, ми ж такіє вчьониє, ми ж такіє культурниє, ми ж такіє гарадскіє. Сором та й годі.
Ні, якщо ми такіє руськіє, то давайте чесно скажимо: «ми руськіє!» Але шановні не тіште себе ілюзіями відносно того, що руськогаварящая Україна може бути в Європі а не втому дикунському світі, який називається Руськім Міром. Міром, який не має нічого спільного ні з Київською Руссю, ні з Богом, ні з цивілізованим світом.
Те , як вирішується мовне питання в Україні, наглядний приклад того , як саморуйнується нація та її держава. Саморуйнується не лише політично , а й духовно . Бо якщо сьогодні ми живемо в державі де подвійна мораль і неповага до закону – норма життя , то це в значній мірі завдяки нашій хитромудрій мовній політиці. Ми ж все так хитро придумали , що ніби то і закон про державний статус української мови є , а ніби це і не закон зовсім , а так побажання на туалетному папері написане. От, скажімо, в Новмосковському металургійному технікумі , де я, Карбівничий Андрій Миколайович , фізику викладаю , виконання цього закону зводиться до банального написання відповідних звітних паперів. І це при тому , що студентами нашого технікуму , практично на 100%, є випускники україномовних шкіл. І думаєте українська влада бодай раз запитала :”Панове викладачі , а на якій такій підставі в державному навчальному закладі , ви не виконуєте державний закон ?На якій такій підставі ви ,за державний кошт , калічите наших дітей? Ах , ви бумажки на правильній мові пишете ? Та бумажки пишіть хоч на латині , хоч на ідіші, хоч на евріті. Ви закон виконуйте !… Виконуйте фактично , а не на бумажках!” ? Не запитала… Та і як же їй , убогій , запитувати, коли у самої , що називається рильце в пушку : навчальної літератури нема, навчального обладнання нема , та що там обладнання, навіть моральної підтримки тих , хто розбудовує цю державу – нема. І якщо в тому ж таки технікумі , закон про мову частково все ж виконується , то не завдяки державній політиці , а завдяки добрій волі патріотично налаштованих викладачів. А скільки таких дитсадків ,шкіл , технікумів та університетів по всій Україні ? А як виконується закон про державний статус української мови в базових державних інституціях як-то армія , міліція , прокуратура ,таможня , суди…? Відомо як – на папері. Ми кого дуримо ? Себе дуримо.
А на фоні цього тотального самообману , різнобарвні демагоги нахабно волають про насильницьку українізацію. В Києві україномовної газети не знайдеш , а ми про насильницьку українізацію. Український телепростір по вінця завалений похабною руськоязичною попсою , а ми про насильницьку українізацію. В Криму та містах східної України україномовної школи , україномовного технікуму чи університету не знайдеш, а ми про насильницьку українізацію. В фундаментальних державницьких інституціях , міністри, депутати, губернатори, генерали, прокурори та чинуші всіх рангів і мастей цинічно плюють на конституційний закон щодо державного статусу української мови, а ми про насильницьку українізацію. Україна кишить засланими та доморощеними козачками, які денно і нічно в школах і університетах , церквах і борделях , на телебаченні і в пресі , нахабно руйнують цю державу , а ми про насильницьку українізацію.
Люди добрі , схаменіться . На краю прірви стоїмо. Прірви , за якою новий виток дикунського іга , а ми базікаємо про насильницьку українізацію. Та ще й плачимось , мол погано живемо. А як же ми жити можемо , якщо людьми , народом стати не хочемо ? Бо ті , хто ділять нас на таких , та сяких , свою справу добре знають. Бо їх кредо, це кредо всіх людиноненависницьких покидьків – розділяй і володарюй, розділяй і грабуй. От вони і ділять , от вони й грабують. А награбувавшись та зруйнувавши все – втечуть, як безродні шакали. Бо їм наплювати на цю державу , на цей народ , і на те якою мовою він розмовляє. А нам нікуди, та й ні за чим тікати. Бо це наша земля , наша держава , наше місце під Сонцем. Але якщо на цій землі ми жити по людські хочемо , то маємо вичавити з себе глухонімого малоросійського холопа. А вичавивши , стати цивілізованою європейською нацією , рівною серед рівних і вільною серед вільних. Бо це тільки для імперської Росії ,Україна була , є і буде дурнувато-шароварною Малоросією. В сім”ї ж вільних європейських держав , Україна приречена бути великою , процвітаючою і успішною. Вірте в це і ми переможемо ! Україна переможе ! Слава Україні!!!
Грудень 2008 р.