· Зміст
1. Чи одинокі ми у Всесвіті?
2. Про НЛО, інопланетян та позаземні цивілізації.
3. Про дикунські теорії, чорні дірки, паралельні світи та розумну
сутність Землі.
Чи одинокі ми у Всесвіті?
На сьогоднішній день нема прямих доказів того, що в безмежних просторах Всесвіту існує високоорганізоване, розумне позаземне життя. Однак, наука переконана в тому, що таке життя існує. Про обгрунтованість цих переконань, а за одне і про погляди сучасної науки на проблематику НЛО та інопланетян, ми і поговоримо. А щоб ця розмова не була бездоказовою, давайте дещо згадаємо про саму науку.
По-перше, ви маєте знати. Якщо наука стверджує, що середня відстань між центрами Землі і Сонця 1,49·1011 м, що маса Сонці 1,98·1030 кг, що його об’єм 1,41·1027 м3, що температура на його поверхні 5800К, а в ядрі 13,5·106К, що фотосфера Сонця складається з водню(73,46%), гелію(24,85%), кисню (0,77%), вуглецю(0,29%), заліза(0,16%), неону(0,12%), азоту(0,09%), кремнію(0,07%), магнію(0,05%), сірки(0,04%) та незначної кількості (0,1%) інших елементів – то це означає, що числові значення всіх цих величин отримані шляхом точних кількісних вимірювань. І якщо ви не можете уявити ті ваги за допомогою яких вимірюють маси планет, зірок та галактик, то це зовсім не означає, що відповідні вимірювання є недостовірними. Просто планети, зірки та галактики зважують не так як картоплю на базарі. Це зважування називають непрямим або опосередкованим вимірюванням.
Ілюструючи суть непрямого вимірювання розглянемо наступний приклад. Припустимо, що вам потрібно виміряти площу круга. У вашому розпорядженні нема приладу який би вимірював площу (площоміра). Однак у вас є лінійка, рулетка, штангенциркуль, мікрометр, тощо і ви знаєте, що площа круга залежить від його радіусу R (діаметру d=2R). Вчені ж довели, що цю залежність можна записати у вигляді S = πR2 = πd2/4, де π = 3,14. Зважаючи на ці обставини, ви фактично вимірюєте не площу круга, а його радіус або діаметр, а саму площу визначаєте за відповідною формулою. При цьому жоден площомір не дасть вам більш точного та достовірного результату, аніж той який ви отримали шляхом непрямого вимірювання.
По суті, вище сказане означає, що не вірити науковим твердженням про те, що наш Всесвіт виник приблизно 13,8·109 років тому і що з тих пір він еволюційно розвивається; що продуктами цього саморозвитку є галактики, зірки та планетарні системи; що Сонце є зіркою щонайменше другого покоління яка сформувалась 4,6·109 років тому; що виникнення життя на Землі та його еволюційний саморозвиток є результатом природнього, енергетичного доцільного процесу – це все рівно ніби не вірити тому, що площа круга визначається за формулою S = πR2.
По-друге, ви маєте знати, що наука влаштована таким чином, що всі її передбачення в точності збуваються. Збуваються не в 10% випадків, не в 50%, не в 90%, і навіть не в 99,999%, а всі і в точності. Адже по суті, будь-яку наукову теорію чи будь-який науковий закон може спростувати (перекреслити) лише один експериментальний факт, що суперечить цій теорії (закону). Скажімо, наука наводить мільйон, мільярд, трильйон доказів того, що закон збереження енергії виконується. Натомість, хтось заявляє: «А я не вірю…» Нема проблем, – каже наука, наведіть один експериментальний факт, який суперечить закону збереження енергії і я погоджусь з тим, що цей закон не є достовірним. Ні…, ні…, заради Бога…, будь ласка…, не розказуйте про паралельні світи, тахіонні потоки, засекреченість сакральної інформації та надприродні можливості енергетичних наносутносте. Ви просто наведіть один-єдиний експериментальний факт який суперечить закону збереження енергії. От і все.
Ви не вірите, що в будь-якій інерціальній системі відліку, тобто такій системі де виконується перший закон Ньютона, жодний фізичний об’єкт не може рухатися з швидкістю більшою за 3·108 м/с? Нема проблем. Наведіть один єдиний доказ того що такий об’єкт існує. І наука визнає, що теорія відносності є хибною. Ви не вірите в те, що відкриті на Землі закони фізики, хімії та біології діють у всіх найвіддаленіших куточках Всесвіту? Які проблеми? Наведіть бодай один експериментальний факт який суперечить принципу відносності і наука погодиться з тим, що в різних місцях Всесвіту закони Природи можуть бути різними і що тому будь-яка маячня про паралельні та астральні світи, про тахіонні та плазмоїдні цивілізації та про інші інтелектуальні галюцинації є правдивою.
І так, чи одинокі ми у Всесвіті? Відповідаючи на це запитання сучасна наука виходить з того, що за певних умов самозародження та еволюційний саморозвиток життя є не лише можливим, а й практично невідворотнім. Тому для науки питання не в тому існують чи не існують позаземні форми життя та позаземні цивілізації (безумовно існують), а в тому як часто зустрічаються ті умови реалізація яких призводить до появи та еволюційного саморозвитку життя? Яка імовірність того, що цей еволюційний саморозвиток призводить до появи розумних форм життя? Як часто зустрічаються ці розумні форми життя і яка імовірність того, що ми зможемо налагодити з ними зв’язок?
Мал.1. Оскільки наука наполягає на тому, що за певних умов життя еволюційно самозароджується та саморозвивається, то для науки питання не в тому існують чи не існують позаземні цивілізації (безумовно існують), а в тому як часто вони зустрічаються і яка імовірність того, що ми зможемо налагодити з ними зв’язок?
Оцінюючи ці імовірності ми будемо виходити з того, що відомі фізичні закони діють не лише на Землі, а й в інших куточках Всесвіту. Ми будемо виходити з того, що наша Сонячна система не є унікальною і що подібні системи зустрічаються у Всесвіті достатньо часто. Ми будемо виходити з того що жива матерія складається з тих же хімічних елементів що і не жива, і що закони взаємодії цих елементів в живій та неживій природі однакові. Ми будемо виходити з того, що в процесі еволюційного саморозвитку живої матерії, розумні форми життя можуть з’являтись не раніше, аніж через декілька (≈ 4,5) мільярдів років цього саморозвитку. Ми будемо виходити з того, що та зірка в околицях якої може виникнути життя, а тим більше життя розумне, повинна мати планетарну систему, а тривалість її активного життя має становити щонайменше 5 мільярдів років.
В той же час ми будемо категорично відкидати будь-які бездоказові балачки стосовно того, що життя взагалі і розумне зокрема, може існувати у відриві від так званої біомаси і представляти собою якісь астральні, паранормальні, тахіонні, ефірні, енергетичні, надтонкі та їм подібні міфічні сутності. Ми будемо категорично відкидати будь-які бездоказові балачки стосовно того, що якісь форми життя могли бути привнесеними в наш Всесвіт з інших Всесвітів, чорних дірок, кротових нір, червоточин, просторово-часових переходів, тощо.
Іншими словами, в своїх оцінках та висновках ми будемо виходити з того, що в різних місцях Всесвіту діють одні і ті ж закони Природи, і що тому ті умови в яких існує інопланетне життя мають бути схожими на земні, а саме інопланетне життя в своїх загальних біологічних рисах має бути схожим на земне. Звичайно, це не означає що зовнішній вигляд та внутрішній устрій інопланетних організмів має бути аналогічним устрою та формам земного життя. Мова йде лише про те, що оскільки в будь-якій точці Всесвіту властивості атомів та закони їх взаємодії є однаковими, то згідно з цими властивостями та законами, біологічною основою більш-менш високоорганізованих форм життя мають бути так звані органічні сполуки, базовим елементом яких є вуглець (карбон) і які прийнято називати вуглеводнями, жирами, амінокислотами, білками, тощо.
Ясно, що оцінюючи ймовірність існування позаземних форм життя, ми не будемо проводити відповідних розрахунків. Натомість скористаємося висновками авторитетних вчених американського національного агентства по аеронавтиці (NASA). А ці висновки наступні: в нашій Галактиці не більше мільйона планет, кліматичні та інші умови яких є сприятливими для еволюційного самозародження та саморозвитку життя. (Ці дані наведені в книзі німецького астрофізика Рудольфа Кіпенхана: «100 мільярдів Сонць», видавництво «Мир» 1990 р.).
Будемо оптимістами і візьмемо граничну максимальну цифру – мільйон придатних для життя планет. На перший погляд цифра достатньо вагома та обнадійлива. Однак, не будемо забувати, що мова йде про ситуацію, коли ми вдивляємося в навколишній космос, аналізуємо певну кількість обставин і робимо висновок про те, що з достатньо великою імовірністю в околицях мільйона певних зірок існують умови для еволюційного самозародження та саморозвитку життя. При цьому враховуємо і ті зірки які тільки но з’явились і які лише мають прожити свої 5 мільярдів років і ті зірки, які ці 5 мільярдів років вже прожили. І якщо на перших життя можливо тільки зароджується і про розумні контакти з ним не може бути й мови, то на других – це життя цілком можливо вже зникло, скажімо в результаті термоядерної війни, екологічної катастрофи або інших техногенних, біологічних, соціальних чи природніх причин. Не будемо забувати і про те, що мова йде про кількість тих планет на яких може з’явитись життя. Але цілком імовірно, що на деяких чи навіть багатьох з них життя так і не з’явиться. Тим більше мало імовірним є те, що бодай на половині з них виникне розумне життя.
Однак будемо супер оптимістами і припустимо, що в нашій Галактиці існує мільйон планет, на яких в тій чи іншій мірі присутнє життя. І що це життя в процесі свого еволюційного саморозвитку неминуче призведе до появи розумних та здатних до міжпланетних контактів форм.
Мільйон планет з наявним життям, це багато чи мало? Здається досить багато. Втім, не будемо поспішати з висновками. Краще подивимося на цю цифру не упереджено та об’єктивно. Адже коли ми говоримо про міжпланетні контакти, то маємо на увазі не просто ті планети на яких є життя, а ті з них де існує такий рівень науково-технічної цивілізації, який може забезпечити відповідні контакти.
Ми не будемо фантазувати про міжзоряні експедиції на відстані, що вимірюються тисячами світлових років. А власне про такі відстані і йде мова. Не будемо тому, що на сьогоднішній день наша надрозумна людська цивілізація спромоглася здійснити космічну подорож лише на той об’єкт (Місяць) відстань до якого всього 1,3 світлових секунди. При цьому ми лише мріємо про те, що в якомусь майбутньому зможемо здійснити подорож на Марс, відстань до якого аж цілих 4,3 світлових хвилини.
Ми не будемо марнословити стосовно подорожей з надсвітловими швидкостями. Про подорожі через паралельні світи, через просторово-часові переходи, тунелі, дірки, вікна та нори. І тим більше ми не будемо словоблудити відносно астральних, телепатичних, паранормальних, екстрасенсорних та інших дикунських методів миттєвого переміщення в просторі та часі.
Ми будемо реалістами та прагматиками. А цей реалізм і прагматизм говорять про те, що на сьогоднішній день і на видиму перспективу, єдиним, реально доступним та технічно здійсненним способом космічного міжпланетного, міжцивілізаційного зв’язку є радіозв’язок. Тобто той зв’язок, який здійснюється за допомогою електромагнітних хвиль (радіохвилі, інфрачервоне випромінювання, видиме світло, ультрафіолетове випромінювання, рентгенівське випромінювання, гама випромінювання). Хвиль, які розповсюджуються з гранично великою швидкістю (швидкістю світла), які відносно легко створюються та фіксуються, які легко шифруються та розшифровуються.
Чесно кажучи, ми ще не стали цивілізованими на стільки, щоб постійно та цілеспрямовано надсилати інформаційні радіоповідомлення у всі сторони навколишнього Всесвіту. Фактично лише одного разу, 16 листопада 1974 року, за допомогою надпотужного радіотелескопу що знаходиться в Пуерто-Ріко, американські вчені надіслали трьох хвилину радіотелеграму в напрямку скупчення зірок, що знаходиться в сузір’ї Геркулеса. Радіохвилі дійдуть до цих зірок приблизно через 24.000 років. І якщо біля якоїсь з них існує достатньо цивілізоване життя. І якщо у відповідні три хвилини, інопланетні вчені направлять свої радіотелескопи в сторону Сонячної системи, то вони отримають наше повідомлення і неодмінно надішлють відповідь. От тільки чи дочекаємося ми цієї відповіді через 48.000 років?
Таким чином, якщо ми говоримо про можливість контактів з інопланетянами, то із всього різноманіття заселених живими організмами планет, нас будуть цікавить лише ті, мешканці яких здатні приймати та надсилати радіосигнали. Скільки ж таких планет в нашій Галактиці? Ясно, що якби наявні на планеті живі структури посилали радіосигнали увесь той час допоки на ній існує життя (тобто 5 мільярдів років), то таких планет було б мільйон. Однак, бактерії, медузи, черв’яки, риби, жаби, динозаври, мавпи і навіть люди епохи Римської імперії, не спроможні а ні надсилати, а ні сприймати інформаційні радіосигнали. Відпадають і ті планети, розумні мешканці яких, якоюсь ядерною, термоядерною чи бактеріологічною бомбою знищили свою цивілізацію і самих себе.
В такому випадку залишаються лише ті планети на яких розумні цивілізації досягли необхідно високого науково-технічного рівня та існують на теперішній час. Кількість таких цивілізацій можна визначити за формулою N=N0t/T, де N – кількість існуючих на даний момент космічно розвинутих цивілізацій які здатні до міжпланетного радіозв’язку; N0 − загальна кількість планет на яких імовірно є життя (в нашому випадку N0 = 106 ); Т – тривалість існування життя на планеті (в нашому випадку Т 5·109 років); t – тривалість існування космічно розвинутої цивілізації.
Що стосується останнього параметру, то стосовно нього нема певної визначеності. Ми можемо лише аналізувати досвід нашої власної цивілізації. А цей досвід полягає в наступному. Фактично лише декілька десятиліть тому ми стали науково-технічною розвинутими настільки, що спромоглися до космічних радіоконтактів. І практично одночасно з цим ми створили такі потужні засоби масового знищення, які здатні знищити не лише цивілізоване життя, а й майже все на Землі. Більше того, ставши космічно цивілізованими ми створили величезну кількість глобальних екологічних, техногенних, соціальних, медичних та інших проблем. Проблем, які майже не підлягають ефективному контролю і які по суті є більш небезпечними за всі ці ядерні, термоядерні та бактеріологічні бомби. Однією з таких глобальних проблем є так зване глобальне потепління.
Адже суть глобального потепління не в тому, що техногенна діяльність людини певним чином впливає на клімат Землі. Ця суть значно глибша та небезпечніша. І вона полягає в тому, що на певному етапі свого еволюційного розвитку, цивілізована людина починає діяти всупереч базовим законам Природи. А ці закони говорять про те, що вугілля, нафта, сланці та горючі гази мають знаходитись там де вони є – під землею. Власне, одним з головних завдань для вирішення якого Природа і створила життя, було вилучення надлишкового вуглецю з атмосфери Землі. А одне з рішень цього завдання полягає в тому, щоб законсервувати надлишковий вуглець у вигляді вище згаданих корисних копалин. Людина ж, ставши цивілізованою, вирішила що для неї закони Природи ніби й не закони. І питання лише в тому, як довго Природа терпітиме нахабу.
Та ми невиправні оптимісти. Тому будемо вважати, що наша цивілізація зможе вирішити всі свої проблеми, та й проіснує мільйон років. І всі ці тисячу тисяч років, підтримуючи статус космічно розвинутої цивілізації ми будемо надсилати у Всесвіт потужні інформаційні радіосигнали. А це означає що за найоптимістичнішими прогнозами в нашій Галактиці існує не більше 200 космічно розвинутих цивілізацій: N = 106·106/5·109 = 200. Якщо ж виходячи з того, що ці 200 цивілізацій рівномірно розподілені в об’ємі Галактики, то середня відстань між сусідніми цивілізаціями має становити приблизно 7.000 світлових років.
Звичайно. Мова йде про імовірнісні оцінки. І тому, космічно розвинута цивілізація може виявитись зовсім поряд. Наприклад, в околицях однієї з найближчих до нас зірок, відстань до якої якихось 10 світлових років. Та навіть в цьому випадку здійснення міжцивілізаційних контактів на рівні міжзоряних експедицій представляється практично не здійсненою задачею.
Однак, будемо мегаоптимістами. І припустимо малоймовірну, але теоретично можливу ситуацію. Певна цивілізація досягла такого рівня розвитку науки, техніки та технології, який дозволяє здійснювати міжзоряні подорожі на відстані в десятки, сотні і тисячі світлових років. Припустимо навіть, що ця надрозвинута цивілізація спромоглася здійснити подорож до нашої неньки Землі. А що у підсумку? Високоінтелектуальні гуманоїди, доклавши фантастичних зусиль за для здійснення наддалекої та над затратної космічної подорожі, не знаходять нічого кращого аніж тинятись по Богом та людьми забутим аномальним зонам, шамболам, трикутникам та паралелепіпедам. Не знаходять нічого розумнішого як являтись на сон грядущий людям м’яко кажучи неадекватним. Не знаходять нічого цікавішого, як розповідати цим неадекватам байки про магічні цифри та знаки, про таємниці пірамід, печер, атлантид, бермудських трикутників та календарів.
Абсурдність даної ситуації є очевидною. Втім, питання навіть не в абсурдності, а в факті того, що на сьогоднішній день нема жодного, підкреслюю жодного, достовірно встановленого факту який би вказував на теперішню чи минулу присутність на Землі позаземних цивілізацій (ПЦ).
Однак, як бути з фактом того, що час від часу абсолютно нормальні та адекватні люди цілком реально бачать так звані НЛО? Що ж давайте поговоримо про НЛО.
Про НЛО, інопланетян та позаземні цивілізації.
Те, що абсолютно адекватні люди час від часу спостерігають НЛО, тобто об’єкти які нагадують літальні апарати приналежність яких є невизначеною спостерігачем, безумовно встановлений факт. Ілюструючи цей факт, наведу приклад з власного досвіду. Пізнім літнім вечором 1989 року повертаючись з рибалки та долаючи затяжний пологий підйом, став свідком наступного. Над пагорбом, на фоні зоряного неба висіла і повільно опускалась «літаюча тарілка». Не світлова куля, не диск не трикутник, не розмита світлова пляма, а справжнісінька «літаюча тарілка». Саме така, якою її прийнято зображати на картинах художників та показувати в фантастичних фільмах: простора напівсферична кабіна, що плавно переходить в тарілкоподібну основу. Кабіна «літаючої тарілки» представляла собою прозоро-матову напівсферичну конструкцію голубувато-зеленого кольору в середині якої спостерігались певні переміщення тіней. Не можу стверджувати, що бачив інопланетян, однак можу припустити, що такі в наявності були. Кабіна літаючого апарату була органічною частиною тарілкоподібного сріблястого корпусу, на краях якого плавно блимали оранжеві маячки.
Мал.2. Побачивши НЛО, не поспішайте думати, що втратили глузд. А тим більше не поспішайте кричати на увесь світ що на Землю прилетіли інопланетяни.
Картина була настільки реальною, що її можна було відзняти на фотоплівку і демонструвати як безумовний доказ того, що нашу планету відвідують представники позаземних цивілізацій. І це був би не фотомонтаж, не комп’ютерна графіка, не анімаційна картинка, а реальний фотодокумент, об’єктивно відображаючий реальні події.
Ситуація прояснилась лише після того, коли я піднявся на пагорб, а сам літальний об’єкт дещо змінив своє положення та напрям руху. При цьому з’ясувалось, що насправді «літаючою тарілкою» був великий військово-транспортний літак, який плавно змінював свій курс (робив розворот). А оскільки події відбувались пізнім вечором, тобто в той час коли Сонце вже сховалось за горизонтом, але не настільки, щоб не освітлювати літак, то відбите від нього сонячне світло створювало явну ілюзію того, що крила літака та його фюзеляж утворюють характерну тарілкоподібну конструкцію. Додайте до цього плавні пульсації габаритних вогнів військово-транспортного літака, те світло яке випромінювалось його кабіною та ілюмінаторам, та факт того, що вся ця картина спостерігалась під певним кутом та на фоні зоряного неба, і ви зрозумієте, якою реально фантастичною була схожість літака з «літаючою тарілкою».
Цю історію розповів задля того, щоб коли ви зустрівшись з НЛО по-перше, не поспішали думати, що втратили глузд. А по-друге, не поспішали кричати на увесь світ що на Землю прилетіли інопланетяни. Бо проблема НЛО не в тому, що люди час від часу зустрічаються з невпізнаними літальними об’єктами. А в тому, що зусиллями дикунів та їх масмедійних пропагандистів, масовій свідомості людей нав’язана думка про те, що НЛО це ті літальні об’єкти, поява яких обумовлена візитами на Землю інопланетян (нлонавтів, хромонавтів, надрозумних сутностей, тощо). Власне проти такого дикунського тлумачення суті НЛО і виступає сучасна наука.
Пояснюючи феномен НЛО можна виділити дві базові причини: об’єктивну та суб’єктивну. Об’єктивна полягає в тому, що в навколишньому просторі існує величезна кількість реальних об’єктів та реальних подій, які за певних обставин сприймаються як НЛО. До числа таких об’єктів та подій можна віднести наступні.
1.Атмосфера Землі переповнена величезною кількістю абсолютно реальних об’єктів: літаки, гелікоптери, планери, дирижаблі, різноманітні хмари та хмаринки, зграї птахів, колонії комах, клуби пилу, підняте вітрами і ураганами побутове та промислове сміття, тощо. При цьому кожен з цих об’єктів за певних умов, наприклад в променях Сонця що сходить або заходить, може сприйматися як реально існуючий НЛО. До речі, зазвичай НЛО «відвідують» Землю саме в вечірній та вранішній час.
2. В навколоземному просторі можна спостерігати величезну кількість оптичних ефектів техногенного походження. Скажімо, в одному селі демонструється яскраве світлове шоу. При цьому за певних обставин в сусідніх селах можна спостерігати літаючі кулі, овали, диски, одним словом НЛО. Або наприклад, ви просто їдете в салоні автобуса і бачите за вікном НЛО. НЛО яке фактично є результатом відбивання світла вікнами цього ж автобуса.
3. В процесі життєдіяльності людини та в результаті різноманітних природних явищ (виверження вулканів, землетруси, смерчі, тощо) в атмосферу Землі постійно викидаються сотні, тисячі і мільйони тон найрізноманітніших хімічних елементів та сполук. При цьому ці елементи та сполуки можуть приймати участь в найрізноманітніших хімічних, фізичних та біологічних процесах, які можуть призводити до найрізноманітніших оптичних ефектів, в тому числі і таких які можна назвати НЛО.
4. В атмосфері Землі відбувається величезна кількість природних явищ, починаючи від звичайних веселок та блискавок і закінчуючи міражами, північними сяйвами, кулястими блискавками, гало, падіннями метеоритів та польотами комет. При цьому за певних умов деякі з цих явищ можуть створювати ефекти які сприймаються як НЛО.
Додайте до цього те різноманіття сучасних піротехнічних, оптичних, голографічних та інших засобів, які широко застосовуються в побутовій, промисловій та військовій практиці, і ви зрозумієте наскільки імовірною є зустріч пересічного громадянина з НЛО.
Пояснюючи феномен НЛО, а особливо що стосується дикунського розуміння цього феномену, потрібно враховувати не лише сукупність реально існуючих подій, а й особливості людського, суб’єктивного сприйняття навколишнього світу. Адже людина, це не безпристрасна машина, яка неупереджено фіксує наявні факти. Людина – істота емоційна, упереджена, вразлива, поетична, одним словом суб’єктивна. Прояви та механізм дії людської свідомості такі надскладні, що практично не підпорядковується певному кількісному поясненню.
І тим не менше можна з впевненістю стверджувати, що ті проблеми які є надзвичайно цікавими та хвилюючими для людини, міцно осідають в глибинах її підсвідомості і стають предметом постійної розумової діяльності. Людина не помічає цього. Вона живе своїм буденним життям. Вона навіть не підозрює, що її підсвідомість постійно працює над вирішенням певної проблеми. Результатом же сукупності свідомої та підсвідомої розумової діяльності людини є її думки, уявлення, фантазії, тощо. От тільки в різних людей, в залежності від їх здібностей та безлічі інших обставин, ці думки, уявлення та фантазії видають різну «продукцію». Хтось робить наукові відкриття, хтось пише геніальні вірші, хтось створює шедеври архітектурного, художнього чи музикального мистецтва, а комусь навіюється та маячня, яка називається дикунськими теоріями.
По суті, вище сказане означає, що коли ви не просто цікавитесь проблематикою НЛО, а є палким сподвижником дикунських поглядів на цю проблему, то існує велика імовірність того, що рано чи пізно ви зустрінетесь з прибульцями. Якщо ж начитавшись та наслухавшись дикунських байок, ви відвідаєте магічну Шамбалу або який небудь N-ський трикутник, круг чи паралелограм, де в товаристві фанатів уфологів, екстрасенсів та інших паранормалів будете шастати аномальними зонами, то будьте певні, ви неодмінно знайдете те до чого прагнете і приєднаєтесь до кола тих «обраних», які гордо іменують себе «контактерами», тобто тими, хто постійно зустрічаються та спілкуються з інопланетними сутностями. Ви побуваєте на їх космічних кораблях. Будете вести задушевні телепатичні розмови з посланцями планети Трон. Встановите астральні контакти з паралельними світами. Дізнаєтесь секрети Єгипетських пірамід, таємниці магічних чисел та шифри безсмертя.
І те, що буде відбуватись з вами, буде істинною правдою. Як правдою є і те, що в наркотичному чи алкогольному забутті відповідні люди бачать та відчувають щось подібне. От тільки не пригадую щоб десь чи колись серйозно обговорювали питання про реальність тих галюцинацій, які ввижаються наркоманам та алкоголікам. І чомусь стосовно наркоманів і алкоголіків, діагноз суспільства та медицини однозначний – люди хворі і потребують лікування. Дипломованим же «контактерам» подавай статус обраних, статус видатних науковців, видатних дослідників та зірок телеекрану.
В якості аргументу який нібито підтверджує позаземне походження НЛО, часто згадують той факт, що в багатьох провідних державах світу, зокрема США, Англії та Франції, існують цілі наукові організації, які на серйозному державному рівнів вивчають проблематику НЛО. І такі організації дійсно існують. Однак це зовсім не означає, що дикунські теорії мають бодай якийсь стосунок до реальності. Адже фактом залишається те, що дослідивши десятки, а то й сотні тисяч зустрічей з НЛО, вище згадані наукові інституції не знайшли жодного випадку, підкреслюю жодного, який би вказував на позаземне походження НЛО. Я вже не говорю про ту маячню, яка стосується контактів з нлонавтоми.
Знаєте, в 1775 році Французька Академія Наук втомившись розглядати найрізноманітніші проекти «вічного двигуна» ухвалила постанову, яка забороняла приймати до розгляду подібні проекти. В ті далекі часи, в науковій практиці ще не було навіть такого поняття, як «енергія». Ще не були відкриті ані закон збереження енергії, ані переважна більшість відомих на тепер законів Природи. І тим не менше, думаючі люди вже тоді усвідомили, що створити «вічний двигун» не можливо. Щось подібне сталося на початку нашого століття. Академія Наук Великої Британії втомившись реагувати на байки про НЛО та інопланетян, прийняла рішення: з 1.01.2001 року, не приймати до розгляду будь-які заяви, автори яких стверджують, що зустрічались з НЛО та контактували з інопланетянами.
Дане рішення є безумовно правильним та закономірним. Наука дійсно має реагувати на факти, досліджувати ці факти та пояснювати їх. Але ж на факти, а не на ту маячню, яка з якогось переляку комусь наснилась. Наука дійсно не заперечує можливості існування інопланетного життя. Більше того, наука наполягає на тому, що таке життя, в тому числі й інтелектуально та технологічно розвинуте, безумовно існує. Однак, це зовсім не означає, що воно може існувати всупереч законам Природи. А тим більше не означає, що ті байки, які від імені «очевидців» розповідають про НЛО та позаземні цивілізації, наші засоби масової дезінформації, мають бодай якийсь зв’язок з реальністю.
Про дикунські теорії, чорні дірки, паралельні світи та розумну сутність Землі.
Ми живемо в дивовижний та парадоксальний час. З одного боку не погоджуватись з твердженнями сучасної науки, це все рівно, ніби наполягати на тому, що Земля плоска і що стоїть на трьох китах. З іншого – шпальти газет, полиці книгарень та ефіри телеканалів завалені дикунською маячнею, яка не має нічого спільного ні з наукою, ні з фактами, ні з здоровим глуздом. Та якби ж то ця маячня та й називалась «маячнею», або на крайній випадок «фантастикою». Але ж ні. Подавай їй статус над наукових теорій, а авторам цієї маячні, статус видатних науковців.
І біда ж не в тому, що в суспільстві зустрічаються люди, які в силу тих чи інших обставин мають свій, специфічний погляд на навколишній світ. Такі люди завжди були, є і будуть. Проблема в іншому, маячня цих персонажів нав’язливо рекламується засобами масової інформації, а вони самі називають себе не інакше як кандидатами, докторами і академіками існуючих та не існуючих наук. І нікому немає діла до того, що ці так звані академіки не просто вводять в оману пересічних громадян, а фактично калічать їх. Зважаючи на ці обставини, ми не будемо занадто толерантними і дикунські теорії назвемо так, як вони того заслуговують, дикунськими. Авторів же цих дикунських теорій, варто було б назвати відповідно, однак з етичних міркувань, будемо називати їх диваками.
Проаналізувати все різноманіття постійно виникаючих та зникаючих дикунських теорій практично не можливо. Та і як можна аналізувати інтелектуальні галюцинації, які не мають нічого спільного ані з реальністю, ані з здоровим глуздом. Втім, якщо мова йде про науково подібні «теорії», то вони зазвичай створюються на двох базових «принципах». Перший полягає в тому, що на основі абсолютно хибного тлумачення того чи іншого наукового твердження, дивак робить висновки, які не мають нічого спільного з цим твердженням. Одним словом, ці «теорії» будуються на принципі «чув дзвін, та не знає де він». Другий базовий принцип побудови науково подібних дикунських теорій полягає в тому, що на основі певного реального факту, робляться висновки, які не мають жодного стосунку до цього факту. Власне про ці науково подібні теорії, ми і поговоримо.
В основі переважної більшості дикунських теорій лежить простий принцип, суть якого відображає прислів’я «Чув дзвін, та не знає де він». Скажімо, вчені говорять про те, що у Всесвіті існують об’єкти, які називаються «чорними дірами». І от почувши слово «діра», а отже «дірка», дивак, як йому здається цілком логічно та обгрунтовано вирішує, що “чорна дірка», це певний невидимий отвір, а отже певний невидимий тунель, який, ясна річ, кудись веде. Ну а далі все просто та очевидно: «чорні дірки» – це ж ті невидимі просторово-часові тунелі (ходи, портали, червоточини, тощо) через які миттєво та без будь-яких енергетичних затрат, можна потрапити в будь-яку точку нашого Всесвіту, в інші світи, паралельні мири, минуле, майбутнє і куди завгодно. Власне через ці просторово-часові невидимі тунелі, високо розвинуті позаземні цивілізації (ПЦ), інопланетяни, хромонавти та різноманітні енергетичні сутності й шастають нашим Всесвітом та паралельними світами. Власне, через ці невидимі тунелі, вони й потрапляють на нашу планету. А потрапивши, проводять над нами експерименти, крадуть наш генофонд та розкривають обраним таємниці бермудського трикутника, єгипетських пірамід, чисел Леонардо да Вінчі та календарів Майя.
Мал.3. Привіт, – а ми тут з друзяками через он ту чорну дірку, та й в гості на хвилинку завітами. Таємницями бермудського трикутника не цікавитесь?
Люди добрі, схаменіться. Та з якого ж це переляку ви вирішили, що «чорна діра», це якийсь отвір у просторі. Ви ж бодай прочитайте, а якщо не вмієте, то бодай спитайте, що мають на увазі вчені, говорячи про «чорні діри». Бо «чорна діра», це ніяка не дірка, не отвір і не просторово-часовий тунель. Бо «чорною дірою» називають ту надзвичайно маленьку, та надзвичайно масивну зірку, гравітаційне поле якої таке потужне, що навіть світло не може вирватись з її надр. А це означає, що про ті події які відбуваються в надрах та безпосередніх околицях чорної діри ми не маємо достовірної інформації.
Однак, це зовсім не означає, що чорна діра є чимось таким, що не підпорядковується певним фізичним законам та веде себе всупереч цим законам. Це зовсім не означає, що зірка величиною з горошину, а можливо й атом, та масою більшою за масу Сонця, є якоюсь діркою через яку можна потрапити кудись окрім цієї самої чи то горошини чи то атома. А тим більше, це не має нічого спільного з тією маячнею яку розповсюджують диваки стосовно чорних дірок.
Ще однією улюбленою темою диваків є байки про N-вимірність простору та паралельні світи. Почувши про те, що нібито вчені говорять про багато вимірність простору, диваку стає все ясно та очевидно. Ілюструючи цю очевидність він бере товсту книгу, демонстративно перегортає її сторінки та й говорить: «Ось дивіться, ця книга є певним аналогом багатовимірного простору. А це означає, що кожній сторінці цієї книги відповідає певний просторовий вимір, або, якщо хочете, певний паралельний світ. Ми з вами, як відомо, живемо в тривимірному просторі, тобто ось на цих трьох сторінках нашого Всесвіту». А потім, багатозначно натякаючи на свою неймовірну наукову обізнаність, дивак зі словами: «Втім, наука стверджує, що ми живемо в чотири вимірному просторі-часі», – додає ще одну сторінку. Ну а далі, цілком логічне запитання: «А що ж відбувається в інших паралельних світах?». Та ясно що: ВЦ, інопланетяни, хромонавти, енергетичні сутності, чорні дірки, таємниці бермудського трикутника і т.д., і т.п.
Мал.4. І як вони в цьому тривимірному просторі поміщаються?
І не має диваку діла до того, що говорячи про N-вимірний простір, вчені мають на увазі той факт, що будь-який фізичний об’єкт має безліч властивостей: певну довжину, певну площу поверхні, певний об’єм, певну густину, певну температуру, певну масу, певну твердість, жорсткість, електропровідність, магнітну проникливість, теплоємність, тощо. І кожну з цих властивостей можна описати певним рівнянням, або, якщо хочете, описати в певній площині. Сукупність же цих рівнянь і утворює той N-вимірний простір про який говорять вчені. Навіть в тому випадку, коли описуючи властивості певних субелементарних частинок, вчені дійсно говорять про п’яти, шести та одинадцяти вимірний простір, фактично мова йде лише про спосіб математичного описання тих подій, що відбуваються в об’ємах діаметри яких не перевищують 10-32см. Для порівняння: діаметр атома 10-8 см, а діаметр атомного ядра 10-12 см.
Якщо ж говорити про той простір який заповнюють атоми, молекули, камінці та ми з вами, то він є тим чим є – невід’ємною складовою Всесвіту, яку прийнято називати простором і яка констатує той факт, що в даний момент часу кожна молекула, кожний камінчик, кожна людина, кожна планета, кожна зірка має певне розташування у Всесвіті і займає певне місце в ньому. І якщо ми говоримо, що простір тривимірний, то це означає лише те, що відповідне розташування однозначно та мінімально затратно описується трьома координатами. Втім, це розташування можна описати сукупністю п’ятьох чи скажімо п’ятьох сотень незалежних координат. Однак від цього простір не стане чимось іншим. Просто для того щоб бодай якось орієнтуватись в п’ятисот вимірному просторі, якомусь хробаку знадобились би мізки величиною з автомобіль. Адже для того, щоб в п’ятисот вимірному просторі переміститись з точки А в точку В мізкам хробака потрібно було б роз’язати систему п’ятисот рівнянь в кожному з яких міститься 500 незалежних змінних величин. Природа ж влаштовано таким чином, що в ній всі процеси відбуваються гранично оптимально, тобто з мінімальною кількістю енергетичних затрат. Власне тому навколишній простір ми сприймаємо тривимірним. Однак, якби цей простір ми сприймали п’ятисот вимірним і мали б голову величиною з Еверест, то від цього простір не став би іншим. І в ньому б не з’явились паралельні світи і та маячня про яку безупинно патякають дипломовані диваки.
А ось ще один показовий приклад. Навчаючись в школі, а то й в університеті, дивак щось чув про друге начало термодинаміки, в якому нібито говориться про те, що безпорядок не може перетворюватись на порядок. А раз так, то все ж ясно та очевидно. Згідно з другим началом термодинаміки, така високоорганізована структура як життя не могла самозародитись. А далі все за тексом: ПЦ, інопланетяни, паралельні світи, розумні енергетичні сутності, календар Майя, магічні числа і т.д, і т.п.
Воно б то й нічого. Але от біда: ну не стверджується в другому началі термодинаміки, що безпорядок не може перетворитись на порядок. В ньому говориться лише про те, що за відсутності енергетичних причин таке перетворення є малоймовірним. Якщо ж відповідні причини існують то перетворення безпорядку в порядок є не лише можливим, а й практично неминучим. Скажімо, розплавивши та охолодивши цукор ви отримаєте тверду однорідну аморфну масу (льодяник), в якій молекули цукру розташовані усереднено хаотично. Однак, через певний час, цей аморфний цукор неминуче кристалізується, тобто стане таким, молекули якого розташовані в певному строго визначеному порядку. Кристалізується тому, що подібна подія є енергетично доцільною. Власне процес кристалізації будь-якої речовини є безумовним доказом того, що за наявності енергетичної доцільності, безпорядок не лише може перетворитись на порядок, а й практично неминуче в нього перетворюється.
Якщо ж говорити про самозародження життя, то згідно з сучасними науковими дослідженнями, те надскладне природне явище яке називається життям, за певних умов є не просто енергетично доцільним, а енергетично доцільним в квадраті. А це означає, що за відповідних умов, життя не лише може самозародитись, а й практично неминуче самозароджується. Питання лише в тому, як часто зустрічаються ті умови, що є придатними для самозародження та еволюційного саморозвитку життя. А ці умови зустрічаються надзвичайно рідко. І нам надзвичайно пощастило, що на Землі такі умови існують.
До речі. Почувши про те, що життя здатне до самозародження та еволюційного саморозвитку і що необхідною умовою для такого самозародження та саморозвитку є наявність води, диваки автоматично кидаються в іншу крайність: починають стверджувати, що життя буяє кругом, де віднайдеться бодай краплина води, або бодай одна так звана органічна молекула, наприклад, молекула метану СН4, етилового спирту С2Н5ОН чи глюкози С6Н12О6. І от вже згідно з дикунськими теоріями практично на всіх планетах Сонячної системи вирує, або ще донедавна вирувало якщо не надземне, то вже точно підземне життя, в усіх його формах та проявах. Та що там планети. Почувши красиве словечко «плазмоїд», дивак починає стверджувати, що розумне життя вирує на Сонці та інших зірках Всесвіту. Бо плазмоїди, це ж такі енергетичні сутності, які представляють собою згустки надрозумних ноосфер. І хоч стій, хоч падай, хоч смійся, хоч плач.
Потрібно зауважити, що дикунські теорії часто базуються не лише на хибному розумінні суті певних термінів та законів, а й на певних реальних фактах. Втім, ці факти не мають жодного стосунку до тієї маячні, яка нібито з них випливає. От скажімо, звернув увагу дивак на факт того, що серцевина грецького горіха дещо схожа на мізки людини. А далі, все ж очевидно: НЛО, прибульці, генетичні експерименти, горіх дурний, горіх розумний, горіх походить від людини, людина то продукт генетичної мутації горіха … І хоч стій, хоч падай. Хоч плач, хоч смійся.
Мал.114. Співпадіння?…. Не думаю!…
Або наприклад, вчені з’ясували, що зір комах влаштований таким чином, що вони не бачать навколишній світ таким яким бачимо його ми. І це закономірно. Адже для того щоб бачити світ таким як його бачать, наприклад, більшість ссавців, потрібно мати відповідну кількість мізків. Бо подобається нам чи не подобається, а навколишній світ ми бачимо не очима, а мізками. Адже саме мізки аналізують ту світлову інформацію, яка надходить в око тварини і на основі цього аналізу формують відповідні зорові відчуття. Ясно, що у комах таких мізків нема. А тим більше у них нема таких мізків, які б на основі аналізу побаченого, робили певні філософські узагальнення, на кшталт усвідомлення того, існують люди чи не існую.
І от почувши про те, що комахи загалом і бджоли зокрема не знають про існування людини, дивак відразу ж створює відповідну теорію. Він, як йому здається цілком обгрунтовано заявляє. От дивіться. Бджоли існують поряд з людьми близько 10000 років. Ми доглядаємо за ними, користуємося плодами їх праці, проводимо над ними експерименти, а вони навіть не підозрюють про наше існування. То можливо й нас, як тих бджіл доглядають, використовують та досліджують певні могутні, невидимі істоти про існування яких ми навіть не здогадуємося.
А й то правда. Чому це ми вирішили, що бачимо все що є у цьому світі? Тим більше, що зір людини дійсно бачить далеко не все. І немає діла диваку до факту того, що людина тим і відрізняється від бджіл, горобців, свиней та мавп, що може бачити в мільйони разів більше, аніж бачать її очі. Людина створює мікроскопи і бачить те що відбувається в світі клітин, вірусів та кристалічних структур. Людина створює телескопи і бачить те що відбувається в світі наддалеких зірок та зіркових систем. Вона створює відповідні прилади і бачить що відбувається в надрах атомів, атомних ядер та елементарних частинок, в надрах планет, зірок та галактик. Людина створює спеціальні прилади і бачить те, що відбувається в світі електричних, магнітних та гравітаційних полів, в світі електромагнітних хвиль, в світі ядерних взаємодій. При цьому людина не просто бачить все це, а й може кількісно оцінити параметри відповідних об’єктів та подій. І всі ці експериментальні дослідження безумовно доводять, що в Природі все відбувається у повній відповідності з відомими фізичними законами і що в ній нема навіть найменшого натяку на те про що патякають диваки.
Втім, що дивакам до експериментальних досліджень. У них бо ж своя, дикунська правда. А на всі ці наукові аргументи завжди можна безапеляційно заявити: «А что если ученые ошибаются?» І не просто заявити, а й запропонувати своє, над наукове рішення проблеми. Наприклад таке: «Ученые установили, что в центре Земли находится раскаленное железное ядро. А что если они ошибаются? А что если в центре Земли находится не железное ядро, а разумная сущность Земли?» І це не жарт, а реальна заява дипломованого дивака, яку він безапеляційно виголошує з екрану телевізора та ще й називає себе доктором якихось наук.
Воно б то й нічого. Зрештою, кожен має право на свою, ба навіть дуже особливу думку. Однак, погодьтесь і ви. Кожен з нас також має право на об’єктивну та правдиву інформацію. Бо коли з екрану телевізора, той хто називає себе доктором якихось наук, несе маячню, яку називає науковою теорією, то ми маємо знати, що ця маячня не має жодного стосунку до науки. Адже навіть те що називають науковою гіпотезою має спиратись на факти та на певні теоретичні обгрунтування. І ці факти мають бути достовірними, а теоретичні обгрунтування науковими. Бо з факту того, що якусь зірку назвали «чорною дірою», зовсім не випливає що ця зірка є якоюсь діркою, якимось отвором чи просторово-часовим тунелем, через який можна потрапити кудись, окрім як на саму зірку. Бо з факту того, що серцевина грецького горіху схожа на мізки людини, зовсім не випливає, що горіх походить від людини чи навпаки, і що він є розумним чи дурним. Бо з факту того, що обертаючись навколо Землі, Місяць постійно повергнутий до неї однією стороною, зовсім не випливає, що Місяць створено інопланетянами і що під його поверхнею вирує інопланетне життя. Бо з факту того, що на якомусь астероїді знайшли молекулу СН4, зовсім не випливає, що на ньому колись вирувало розумне життя.
А якщо цю та їй подібну маячню певні люди видають за наукові теорії та наукові гіпотези. Якщо паразитуючи на авторитеті науки ці люди ведуть себе як інтелектуальні дикуни, то вибачте, але наука має право, ба навіть обов’язок називати речі своїми іменами.