Глобальне потепління, як наслідок техногенної діяльності людини та як реальна загроза людству
В сучасному цивілізованому світі нема жодної людини, яка б не чула про глобальне потепління. При цьому, переважна більшість тієї інформації, яку ми отримуємо стосовно цієї дійсно глобальної проблеми по суті зводиться до констатації факту того, що наслідком тих природних та техногенних процесів, які відбуваються на Землі є поступове підвищення її середньорічної температури, яке в свою чергу призводять до певних кліматичних змін, танення льодовиків, підвищення рівня світового океану та затоплення певної кількості міст, сіл, островів, тощо.
Певною мірою, такі уявлення про глобальне потепління відповідають дійсності. Адже одним з очевидних проявів цього техногенного явища, дійсно є певна зміна кліматичних умов та підвищення рівня світового океану. Однак проблема глобального потепління не зводиться до банального підвищення середньорічної температури та рівня світового океану. Ця проблема є дійсно глобальною і такою, від вирішення чи не вирішення якої по суті залежить доля того біологічного виду який називають «homo sapience». Власне про фундаментальну суть глобального потепління та фундаментальні наслідки цього процесу, ми і поговоримо.
Відразу ж зауважимо, що зрозуміти глибинну, фундаментальну суть того що називають глобальним потеплінням, без розуміння фізичної суті того, що називають життям, без розуміння причин його появи та наслідків функціонування – не можливо. Виходячи з цього, гранично стисло поговоримо про фізична суть життя, та про те як, коли і чому виникло життя на Землі.
Не дивлячись на все різноманіття існуючих форм життя, та фантастичну складність тих процесів, які власне і утворюють це життя, фізична (енергетична) суть життя є надзвичайно простою. І ця суть полягає в наступному. Фотосинтезуючі організми, а простіше кажучи рослини, беруть з навколишнього середовища воду (Н2О) та вуглекислий газ (СО2) і під дією енергії сонячного світла, перетворюють їх на енергоємні молекули глюкози (С6Н12О6). Побічним же продуктом цього процесу, який називаються фотосинтезом, є виділення вільного, молекулярного кисню (О2). Іншими словами :
Рослини (Продуценти): 6Н2О + 6СО2 + Е☼ → С6Н12О6 + 6О2
По суті, рослинні організми перетворюють енергію сонячного світла в енергію хімічних зв’язків, тобто: Е☼ → Ехім.
Не фото синтезуючі організми, а простіше кажучи тварини, здійснюють зворотне перетворення. Вдихаючи кисень та споживаючи глюкозу, а точніше – похідні від неї білки, жири і вуглеводі, тваринні організми знову перетворюють їх на воду та вуглекислий газ. При цьому отримана в результаті такого перетворення енергія йде на здійснення тих процесів (рухів), які і називаються життям. Іншими словами :
Тварини (Редуценти): С6Н12О6 + 6О2 → 6Н2О + 6СО2 + Ерух
По суті, тваринні організми перетворюють енергію хімічних зв’язків в енергію упорядкованого руху складових частин організму, тобто: Ехім → Ерух
Таким чином, фізична і зокрема енергетична суть життя полягає в складному, багато ступеневому кругообігу речовини і енергії, результатом якого є перетворення енергії сонячного випромінювання спочатку в енергію хімічних зв’язків, а потім в енергію упорядкованого руху частинок речовини: Е☼ → Ехім →Е рух. При цьому на кожному етапі перетворень відбуваються певні біологічні процеси які нерозривно пов’язані з перетворенням тієї енергії яка початково була енергії сонячного випромінювання в енергію життя, а по суті в енергію руху складових частинок і структур живого організму.
Мал.1. В процесі кругообігу життя, сонячна енергія трансформується спочатку в енергію хімічних зв’язків, а потім в енергію руху: Е☼ → Ехім → Ерух.
Коли ми стверджуємо, що еволюційне самозародження та саморозвиток життя на Землі є неминучим наслідком дії базових законів Природи, то перш за все маємо на увазі той закон який називають принципом мінімуму. Суть цього фундаментального закону полягає в тому, що: будь-яка енергетично відкрита система, тобто така система, яка обмінюється енергією з навколишнім середовищем, прагне прийти до такого стану, при якому кількість зосередженої в ній надлишкової енергії буде мінімально можливою.
Наприклад підняте над землею тіло, рано чи пізно опиняється на землі. Опиняється тому, що внизу енергія тіла менша ніж угорі. Нагріте тіло рано чи пізно охолоджується. Охолоджується тому, що в холодному тілі енергії менше ніж у гарячому. Намагнічене залізо, рано чи пізно розмагнічується. Розмагнічується тому, що в розмагніченому залізі енергії менше ніж у намагніченому. Ядро атому урану рано чи пізно розпадається. Розпадається тому, що в продуктах розпаду енергії менше ніж в цілісному ядрі. Аморфний цукор, тобто той цукор, молекули якого розташовані хаотично, рано чи пізно кристалізується, тобто стає таким, молекули якого розташовані в певному, строго визначеному порядку. Кристалізується тому, що в кристалічному цукрі енергії менше ніж цукрі аморфному.
Наукові дослідження показують, що вже на самих ранніх етапах історії Землі, на ній склалися сприятливі умови для самозародження та еволюційного саморозвитку життя. До числа цих умов відносяться: наявність достатньо великої кількості води; наявність атмосфери з потрібним набором хімічних елементів; сприятливі температурні та кліматичні умови; сприятливий режим обертання Землі навколо своєї осі та навколо Сонця; наявність достатньо потужного магнітного поля; наявність сприятливого радіаційного фону, тощо. Кожна з цих умов є важливою і в тій чи іншій мірі необхідною передумовою виникнення життя. Однак факт наявності цих умов ще не гарантує того, що на відповідній планеті виникне життя.
Мал.2. Наукові дослідження показують, що за тих умовах які існували на Землі чотири мільярдів років тому, у повній відповідності з відомими законами Природи відбулося еволюційне самозародження життя.
Коли наука стверджує, що за тих умовах які існували на Землі чотири мільярдів років тому, на ній відбулося еволюційне самозародження життя, то має на увазі не лише наявність вище згаданих умов, а й факт енергетичної доцільності процесу самозародження та еволюційного саморозвитку життя. Суть цієї доцільності полягає в наступному.
Як відомо, Земля має атмосферу, однією із складових якої є вуглекислий газ (СО2). Цей газ має ту особливість, що практично безперешкодно пропускає видиме сонячне світло і майже не пропускає те інфрачервоне випромінювання, на яке перетворюється це світло в процесі відбивання від поверхні Землі. Іншими словами, вуглекислий газ надає атмосфері Землі тих властивостей які прийнято називати парниковим ефектом.
Мал.3. Парниковий ефект акумулює в навколоземному просторі певну кількість надлишкової енергії.
Неминучим наслідком парникового ефекту є те, що в навколоземному просторі акумулюється певна кількість надлишкової енергії. Ясно, що кількість цієї енергії не може бути безкінечно великою. Адже не може бути так, щоб Земля постійно отримувала більше енергії, ніж віддавала в навколишній простір. За всіма законами Природи, в подібній ситуації рано чи пізно настає момент енергетичного балансу, тобто такий стан системи, при якому кількість наданої їй енергії в точності дорівнює кількості енергії нею втраченої. При цьому згідно з принципом мінімуму, Природа буде робити все можливе за для того, щоб енергетичний баланс наступав при мінімально можливій кількості надлишкової енергії, а простіше кажучи, при мінімально можливій середньорічній температурі навколоземного простору.
Реалізуючи ці прагнення, Природа, а по суті та надлишкова енергія яка акумулюється в навколоземному просторі, організовує в цьому просторі певні циклові процеси, які прийнято називати кругообігами речовини. Загально відомим прикладом такого кругообігу є кругообіг води. Його суть очевидно проста: під дією енергії сонячного світла, вода випаровується в одних місцях і повертається на землю в інших; під дією енергії сонячного світла, вода сильніше нагрівається в одних місцях і тече туди де це нагрівання є меншим. При цьому виникають гігантські океанічні і морські течії, утворюються та переміщуються волого насичені хмари, течуть наземні і підземні річки, утворюються і руйнуються льодовики, тощо. Результатом такого кругообігу є факт того, що певна кількість енергії сонячного світла перетворюється на енергію упорядкованого руху частинок речовини: Е☼ → Ерух.
Мал.4. В процесі кругообігу води сонячна енергія трансформується в енергію руху частинок речовини: Е☼ → Ерух.
Другим, загальновідомим земним кругообігом є кругообіг атмосферного повітря. Суть цього кругообігу не менш очевидна: під дією енергії сонячного світла, різнонагріті шари атмосферного повітря постійно переміщуються. При цьому виникають різноманітні вітри, буревії, урагани, смерчі, пасати, бризи, циклони, тощо. Енергетичний результат такого кругообігу також очевидний: певна кількість енергії сонячного світла перетворюється на енергію упорядкованого руху частинок речовини: Е☼ → Ерух.
Мал.5. В процесі кругообігу повітря сонячна енергія трансформується в енергію руху частинок речовини: Е☼ → Ерух.
І відтепер ви знаєте, що на Землі існує ще один важливий кругообіг – кругообіг життя. Знаєте і про те, що в процесі цього кругообігу певна кількість енергії сонячного випромінювання, перетворюється на енергію упорядкованого руху частинок речовини : Е☼ → Ехім → Е рух
Мал.6. В процесі кругообігу життя, сонячна енергія трансформується в енергію руху частинок речовини: Е☼ → Ехім → Е рух
Таким чином акумульована в навколоземному просторі енергія сонячного світла, організовує в цьому просторі різноманітні циклові процеси і перш за все кругообіги води, повітря та живої матерії. В процесі цих кругообігів, енергія сонячного світла перетворюється на енергію упорядкованого руху частинок речовини, яка у свою чергу створює таке електромагнітне випромінювання, яке легко покидає навколоземний простір. При цьому говорять, що в процесі кругообігу речовини відбувається розсіювання енергії.
Варто зауважити, що будь-які рухи частинок речовини породжують відповідне електромагнітне випромінювання. Наприклад, надзвичайно інтенсивний тепловий рух цих частинок, створює таке електромагнітне випромінювання, яке ми називаємо видимим світлом. Менш інтенсивний тепловий рух, створює так зване інфрачервоне випромінювання. Якщо ж говорити про той відносно повільний рух, який ми називаємо упорядкованим або якщо хочете, механічним рухом, то він породжує малопомітне низькочастотне випромінювання, яке не викликає у нас певних відчуттів і не є предметом будь якого практичного застосування. Це випромінювання має одну характерну особливість: для нього атмосфера Землі є абсолютно прозорою. А це означає, що та електромагнітна енергія, яка створюється тими упорядкованими рухами якими є кругообіги води, повітря та життя, легко долає «парникову пастку» і розсіюється в космічному просторі.
Мал.7. Ті процеси які ми називаємо кругообігами води, повітря та життя, створюють таке низькочастотне електромагнітне випромінювання яке легко долає «парникову пастку» і розсіюється в космічному просторі.
Ви можете запитати: «А яке відношення мають вище наведені факти до питання про те, як, коли та чому виникло життя на Землі?» А справа ось в чому. Організовуючи ті чи інші кругообіги, Природа вимагає лише одного: ці кругообіги мають бути максимально ефективними, тобто такими, які максимально ефективно розсіюють надлишкову енергію та сприяють тому, щоб загальний рівень цієї енергії був гранично низьким.
Так от. Дослідження показують, що енергетична ефективність кругообігу життя, в сотні разів вища за відповідну ефективність кругообігів води та повітря в неживій природі. Достатньо сказати, що оновлення біосфери Землі відбувається за 8 років, тоді як аналогічне оновлення гідросфери Землі – лише за 2800 років. По суті це означає, що в структурах життя, вода обертається в 350 разів інтенсивніше, ніж в структурах неживої природи і відповідно в 350 разів ефективніше розсіює надлишкову енергію. А це означає, що те явище, яке називають життям є енергетично доцільним, а отже таким, яке за наявності відповідних умов рано чи пізно відбувається.
Більше того. Дослідження показують, що по мірі ускладнення форм життя (перші до біологічні форми життя → прокаріотні клітини → еукаріотні клітини → прості багатоклітинні організми → риби → земноводні → плазуни → птахи → ссавці), їх енерго розсіювальна ефективність неухильно зростає. Скажімо, усереднена питома інтенсивність енергорозсіювання одноклітинних організмів становить 0,4Дж/год, багатоклітинних холоднокровних організмів – 4,0 Дж/год, а теплокровних – 80 Дж/год. А це означає, що той шлях який пройшло життя у своєму еволюційному саморозвитку і який характеризується поступовим ускладненням живих структур є закономірним результатом дії того закону, який називається принципом мінімуму.
Мал.8. Той шлях який пройшло життя у своєму еволюційному саморозвитку і який характеризується поступовим ускладненням живих структур є закономірним результатом дії того закону, який називається принципом мінімуму.
Життя енергетично доцільне не лише тому, що надзвичайно ефективно розсіює ту надлишкову енергію, яка в результаті парникового ефекту накопичується в навколоземному просторі. Енергетична доцільність життя багаторазово помножується ще й фактом того, що воно кардинально зменшує сам парниковий ефект. Зменшує тому, що шляхом фотосинтезу вилучає величезну кількість атмосферного вуглецю та акумулює його в тілах живих організмів. Адже основним атомом життя є не кисень, не азот, не водень і не золото, а вуглець (карбон). Саме атоми вуглецю утворюють становий хребет будь-якої живої структури, починаючи від вірусів та бактерій і закінчуючи всім різноманіттям рослинного і тваринного світу. І всі ці атоми, шляхом фотосинтезу вилучені із атмосфери Землі та перетворені на складові елементи живих організмів.
Мал.9. Життя шляхом фотосинтезу вилучає величезну кількість атмосферного вуглецю та акумулює його в тілах живих організмів.
Більше того, в процесі кругообігу життя, величезна кількість того вуглецю, який містився в атмосферному повітрі і створював відповідний парниковий ефект, було вилучено з атмосфери та законсервовано в надрах Землі. Цей атмосферний вуглець, на ранніх етапах еволюції життя було перетворено в карбонати (вапняк, крейда, сода, мармур, поташ, тощо), а на більш пізніх етапах – в горючі вуглеводні (нафта, вугілля, торф, природного газу, сланці тощо) та надійно сховано в підземних кладових. І сховано не випадково, а у повній відповідності з принципом мінімуму.
Мал.10. В процесі кругообігу життя, величезна кількість того вуглецю, який містився в атмосферному повітрі було вилучено з атмосфери і заховано у підземних кладових.
Про ефективність життя в питанні зменшення парникового ефекту, а по суті в питанні забезпечення енергоефективного існування тієї системи яка називається планета Земля, з усією очевидністю говорить той факт, що на момент появи життя, кількість вуглекислого газу в атмосфері Землі була близькою до 90%. Наразі ж ця кількість становить лише 0,03%, тобто у 3000 разів менше.
І от тепер, ми підійшли до того моменту, коли глибинна суть того процесу, який називається глобальним потеплінням стає очевидною і малоприємною. Міркуйте самі. На Землі у відповідності з законами Природи і зокрема з тим який називається принципом мінімуму, той всемогутній Творець (Бог) який називається Природою, створює життя за для вирішення двох взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих завдань: 1) максимально ефективно розсіювати ту надлишкову енергію, яка в результаті парникового ефекту акумулюється в навколоземному просторі; 2) вилучити з атмосфери Землі гранично велику кількість вуглецю та відповідно зменшити інтенсивність самого парникового ефекту.
Вирішуючи перше завдання, Природа чотири мільярди років працювала над тим, щоб створити сучасне різноманіття життя, однією з складових якого є людина. Вирішуючи друге завдання Природа, по перше величезну кількість атмосферного вуглецю зосередила в наявних живих структурах, а по друге – в процесі кругообігу живої матерії, не меншу кількість вуглецю перетворила на карбонати та вуглеводні і сховала їх в підземних кладових.
І от знаходиться істота, яка нахабно заявляє: «А мені наплювати на Природу. Мені наплювати на її закони. Я хочу і те і се, і п’яте й десяте». І не просто заявляє, а потакаючи своїм ненаситним бажанням, ця нахаба, зневажаючи закони Природи, шаленими темпами починає вилучати з надр землі нафту, вугілля, горючі гази, торф, сланці та перетворювати їх на атмосферний вуглекислий газ.
Запитується: «А як довго той всемогутній Творець (Природа), який дотримуючись чітко визначених законів, створив Всесвіт, галактики, зірки, Сонце, Землю, земне життя і нас з вами, терпітиме того хто порушує ті закони, які не дозволено порушувати навіть самому Творцю?»
Мал.11. Спалюючи ті вуглеводні які за законами Природи мають бути в підземних кладових, людство порушує базові закони Природи.
Звісно, прогнозуючи реакцію Природи на діяльність людини, потрібно враховувати всі аспекти цієї діяльності. Адже з одного боку енергорозсіювальна ефективність людини є гранично великою. Великою не завдяки особливостям біологічної структури людського організму, а завдяки тим енергорозсіювальним процесам, які спричиняє людська діяльність. І в цьому сенсі поява людини як надефективного енергорозсіювального виду є цілком закономірною та енергетично доцільною. З іншого ж боку, на певному етапі еволюційного розвитку, людина починає надзвичайно інтенсивно видобувати ті вуглеводні, які у повній відповідності з принципом мінімуму мають бути законсервованими у підземних кладових. Видобувати і перетворювати їх на той вуглекислий газ, який протидіє ефективному розсіюванню надлишкової енергії. А це означає, що відповідна діяльність людини суперечить базовому закону Природи.
В такій ситуації ставлення Природи до тієї частини гармонізованої біосистеми Землі, яка називається людством, визначальним чином залежатиме від результуючого енергетичного балансу людської діяльності. Факт же глобального потепління безумовно вказує на те, що результати діяльності сучасного людства явно порушують базовий закон Природи – принцип мінімуму. А це означає, що Природа рано чи пізно, але невідворотно закономірно віднайде спосіб покарання порушника.
І справа ж не в тому, подобаємося ми Природі чи не подобаємося. Просто Природа, це той всемогутній Бог, який діє згідно з певними, строго визначеними законами. І якщо будь-хто, порушує ці закони, діє всупереч цим законам, то рано чи пізно Природа знайде спосіб поставити нахабу на місце.
Звісно, можна скільки завгодно говорити про те, що вплив техногенних факторів на кількість парникових газів в атмосфері Землі, не є визначальним. Однак Природа влаштована таким чином, що в ній навіть мінімально енергетично доцільні події, рано чи пізно відбуваються. Скажімо кількість тієї надлишкової енергії що міститься в аморфному цукру порівняно з цукром кристалічним, є гранично малою. І тим не менше, у відповідності з принципом мінімуму, хаотично розташовані молекули аморфного цукру, поступово розташовуються у певному, енергетично доцільному порядку.
Більше того, навіть якщо в силу тих чи інших обставин, наприклад тих циклічних процесів що відбуваються на Сонці, певних особливостей руху Землі навколо Сонці, чи Сонця навколо центру Галактики, на Землі відбуватиметься не глобальне потепління, а глобальне похолодання, це жодним чином не зменшить вагомості факту того, що техногенна діяльність сучасного людства, суперечить принципу мінімуму. А це означає, що подобається нам чи не подобається, розуміємо чи не розуміємо, а реакція Природи на протиправні дії людства безумовно буде.
Сьогодні ми не можемо з впевненістю сказати якою і наскільки швидкою буде помста Природи. Адже принцип мінімуму не є законом миттєвої дії. Цей принцип лише визначає загальний напрям еволюційних подій. Скажімо чотири мільярдів років тому, атмосфера Землі майже на 90% складалася з вуглекислого газу, який створював такий рівень парникового ефекту при якому середньорічна температура її поверхні була близькою до 200ºС. І це при тому, що в ті часи потужність сонячного випромінювання була у двічі меншою за нинішню. При цьому Природі знадобилося 4 мільярди років для того, щоб у відповідності з принципом мінімуму створити таку систему кругообігу речовини і енергії, при якій рівень атмосферного вуглекислого газу знизився до 0,03%, а рівень середньорічної температури – до 15ºС.
Мал.12. Чотири мільярди років Природа працювала над тим, щоб створити таку систему кругообігу речовини і енергії, при якій рівень атмосферного вуглекислого газу знизився з 90% до 0,03%, а рівень середньорічної температури – з 200°С до 15ºС.
Ясно одне – «руйнувати», то не «будувати». І для того щоб усунути ту перешкоду яка протидіє реалізації принципу мінімуму, Природі знадобляться не мільярди і навіть не мільйони років. А тим більше в ситуації, коли реалізації цього базового принципу протидіє не вся біосистема Землі, а лише той її маленький фрагмент який називається людиною. Бо ні рослини, ні бактерії, ні гриби, ні медузи, ні риби, ні земноводні, ні плазуни, ні птахи, ні свині, ні пацюки, ні мавпи, не діють всупереч принципу мінімуму, а якраз навпаки – в міру своїх сил і можливостей сприяють його реалізації. І лише людина, потакаючи своїм егоїстичним бажанням порушує цей базовий закон Природи.
Звісно, виправдовуючи свої егоїстичні дії, можна скільки завгодно тішити себе ілюзіями того, що вплив техногенних факторів на кількість парникових газів в атмосфері Землі, не є визначальним. Що в історії Землі періоди потеплінь часто змінювались періодами похолодань, і що в цьому сенсі нинішнє потепління не є чимось винятковим. Що в глобальному потеплінні нема нічого поганого, а тим більше – катастрофічного. Що глобальне потепління, це не реальність, а вигадки політиків, масонів, грінпісів та інопланетян. Що в питанні глобального потепління нема наукового консенсусу. Що на роздуванні істерії навколо проблеми глобального потепління хтось наживається. І т.д. і т.п.
Однак подобається нам чи не подобається, хочемо того чи не хочемо, розуміємо чи не розуміємо, а наукові факти безумовно доводять, що нинішні темпи зростання температури (1,5ºС на 100 років) у сто разів вищі за ті, які бодай колись відбувалися в минулому. Наприклад на межі протерозойської та палеозойської ер (приблизно 250 мільйонів років тому) відбулося так зване масове пермське вимирання. В цей нетривалий період вимерло близько 90% видів морських хребетних, близько 70% видів земних хребетних та близько 80% видів комах. При цьому однією з основних причин цього масового вимирання було зростання середньо річної температури на Землі, рівень якого становив 1,5ºС на 10 000 років.
Таким чином, наукові дослідження безумовно доводять, що нинішні темпи глобального зростання середньорічної температури матимуть катастрофічні наслідки як для екосистеми Землі загалом, так і для людства зокрема. Наукові дослідження безумовно доводять, що для людства проблема глобального потепління не зводиться до проблеми підвищення середньорічної температури та рівня світового океану. Адже джерелом нинішнього глобального потепління є не ті об’єктивно природні процеси які пов’язані з сейсмічною чи вулканічною активністю Землі, з активністю тих процесів які відбуваються на Сонці, з закономірностями руху Землі навколо Сонця і центру Галактики, а з техногенною діяльністю людини.
По суті, реагуючи на глобальне потепління Природа йде двома шляхами. Перший полягає в тому, що прямим і практично миттєвим наслідком глобального потепління є відповідне прискорення природних кругообігів води і повітря. Очевидними проявами цих прискорень є ті стихійні лиха (природні катаклізми) які проявляються в аномально високому рівні пожеж, засух, ураганів, паводків, танення льодовиків, підвищення рівня світового океану, тощо.
Мал.13. Аномально високий рівень сучасних природних катаклізмів – це прямий наслідок глобального потепління.
Аномально високий рівень сучасних природних катаклізмів, по суті є тією миттєвою реакцією Природи на підвищення середньо річної температури Землі. Однак ці катаклізми практично не усувають техногенних причин глобального потепління. Тому немає сумніву в тому, що у відповідності з принципом мінімуму, Природа буде шукати шляхи усунення першопричин глобального потепління. А цією першопричиною є техногенна діяльність людини.
Ясно, якщо у відповідності з принципом мінімуму, Природа із хаотичного набору атомів, спромоглася створити таку надскладну систему як екосистема Землі, то нема жодних сумнівів в тому, що вона спроможна знищити те, що діє всупереч її базовим законам. І в цьому сенсі проблеми на кшталт ковід-19, то лише перші попередження Природи тому знахабнілому людству, яке потакаючи своїм ненаситним бажанням, нахабно порушує її закони.
Мал.14. Проблеми на кшталт ковід-19, то лише перші попередження Природи тому знахабнілому людству, яке нахабно порушує її базові закони.
Варто зауважити, що у боротьбі з тим «цивілізованим» людством яке потакаючи своїм ненаситним бажанням цинічно порушує базові закони природи, Природі навіть не потрібно чогось вигадувати. Бо практично одночасно з тим як «цивілізоване» людство стало на шлях нахабного і цинічного нехтування базовими законами природи, воно власноруч створило потужні засоби масового самознищення. І мова йде не лише про ядерні, термоядерні та бактеріологічні бомби, а й про купу глобальних екологічних, техногенних, соціальних, медичних та інших проблем. Проблем, які майже не підлягають ефективному контролю і які по суті є більш небезпечними за всі ці ядерні, термоядерні та бактеріологічні зброї.
Як не прикро, а маємо констатувати факт того, що на сьогоднішній день людство так і не спромоглося усвідомити глобальності тих небезпек, які приховує лагідний термін «глобальне потепління». А не усвідомивши, продовжує своє дикунське ставлення до Природи та її законів.