Чого мовчу?

 

·       Чого мовчу, питаєте? А що тут скажеш? Про головне ніби й сказав, а експертів та коментаторів на злобу дня і без мене вистачає. Втім, напевно я не правий. Бо як не крути, а мовчати не можна. Бо це з нашої мовчазної згоди, підла зграя демагогів та покидьків, цинічно і нахабно руйнує основи української державності, забираючи у нас та наших нащадків навіть шанс на цивілізоване майбутнє.

·       Звичайно, куди простіше та електорально вигідніше, під загально схвальне улюлюкання, говорити про поголовну корупцію, про злочинну владу, про депутатську недоторканність, про свавілля суддів, про поголовно високі пенсії та не менш поголовні пільги,  про недолугість реформ, про непідйомні тарифи та драконівські податки, про нове виборче законодавство, про зміни до конституції, про ЦВК, НАЗК, НАБУ, ГПУ, УСББ і т.д і т.п.

·       Однак, подобається нам чи не подобається, розуміємо ми чи не розуміємо, а фактом залишається те, що в Україні є три базові проблеми, без вирішення яких, вся ця боротьба з корупцією, з депутатською недоторканістю, з високими тарифами, з судейським свавіллям, всі ці зміни до конституції, виборчого законодавства та військових уставів, всі ці освітні, медичні, податкові, пенсійні та ще бозна які реформи, закінчяться одним – великим пшиком. А цими базовими проблемами є проблема мови, землі та московської церкви.

·       Бо подобається нам чи не подобається, розуміємо ми чи не розуміємо, а в Україні проблема мови, це не питання національної приналежності і не питання способу спілкування між людьми. В Україні, проблема мови, це питання того, станемо ми консолідованою політичною нацією (народом, демосом), чи залишимося тим населенням яким фактично є. А ще, в якій країні ми будемо жити – в цивілізованій, заможній, демократичній, європейській Україні, чи в напів ординській, напів дикунській, напів холопській Малоросії. От і все.

·       Бо подобається нам чи не подобається, розуміємо ми чи не розуміємо, а в Україні проблема землі, це не питання економічного зиску і не питання того, продавати землю чи не продавати. В Україні, проблема землі, це питання того, буде чи не буде на цій землі такий господар, який стане надійною та гранітно непохитною опорою української державності, української ідентичності, а з рештою і української заможності.

Бо подобається нам чи не подобається, розуміємо ми чи не розуміємо, а в Україні, проблема московської церкви, це не питання віри чи свободи віросповідання. Бо московська ординсько-дикунська церква, скільки б її не називали, православною, тричі чи тричі в кубі православною, не має і ніколи не мала жодного відношення ні до віри, ні до свободи віросповідання, ні до Бога, ні до цивілізованого світу. Бо московська церква, це та ракова пухлина в тілі України, яка денно і нічно руйнує це тіло. І боюсь, без хірургічного втручання, цю пухлину вже не здолати.

·        Як не прикро, як не боляче про це говорити, а маємо визнати, що за чверть столітню історію незалежності, сучасна Українська держава, практично нічого не зробила задля вирішення її базових проблем. Більше того, на тлі небаченої імпотентності цієї держави, в ній буйно заколосився махрово-агресивний популізм, а точніше – цинічна демагогія. Демагогія, яка нахабно руйнує основи української державності.

·       От цікаво, чи є в світі ще бодай одна держава, яка б офіційно дозволяла різнобарвним покидькам, з екранів телевізорів, шпальт газет, ефірів радіостанцій та сторінок інтернет видань, цинічно і нахабно руйнувати основи цієї держави? А в Україні – будь ласка. Замість того щоб заткнути пельку всій цій шуфро-вілко-добко-мурай-рабіновицькій сворі, зграї, яка цинічно та нахабно руйнує Українську державу, ця держава сором’язливо-дебільнувато белькоче про толерантність, свободу слова та європейські цінності. А ми, покірно-дурнувато піддакуємо та дозволяємо цим цинічно-підлим шакалам, для яких слово Україна – пустий звук, відбирати у нас та наших нащадків, віками вистраждану мрію. Мрію, яка називається Україною.

·       Послухайте, шановні, в світі нема жодної держави, в якій толерантність, свобода слова та європейські цінності, були б індульгенцією для тих хто руйнує основи цієї держави. І якщо в будь якій найдемократичнішій державі, якийсь покидьок, прикриваючись демагогічним «я такой же гражданін і імєю право …», цинічно руйнує основи цієї держави, то ця супер демократична, супер толерантна, супер європейська, супер цивілізована держава, рішуче заявить цьому гражданіну-покидьку: «Заткнись!!! Заткнись, бо факт наявності паспорту громадянина держави, не дає тобі права руйнувати цю державу. Бо не має права жінка зжерти свою дитину, на підставі того, що вона її народила.»

Ото ж, панове громадяни, мушу констатувати, що сьогодні, як і 160 років тому, стають особливо актуальними, пророче-призивні слова нашого великого Батька, нашого славетного Кобзаря:

« …         Добра не жди.

Не жди сподіваної волі –

Вона заснула: цар Микола

Її приспав. А щоб збудить

Хиренну волю, треба миром,

Громадою обух сталить,

Та добре вигострить сокиру,

Та й заходиться вже будить».

·                                                                                                           4 вересня 2018.

 

Подобається

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *