· А.М.Карбівничий
· Фізика 7 клас
Передмова
Подивіться навколо себе і ви побачите та відчуєте безкінечно різноманітний світ, який прийнято називати Природою. При цьому те, що ви бачите та відчуваєте, це лише мізерна частина того, що існує в реальності і що є предметом вивченні фізики – науки про Природу. Науки, яка може пояснити практично все, що відбувалося, відбувається і буде відбуватися у Всесвіті, починаючи від моменту його народження і закінчуючи моментом його майбутньої смерті, починаючи від будови атомного ядра і закінчуючи загальним устроєм галактик та Всесвіту загалом, починаючи від властивостей елементарних частинок і закінчуючи властивостями тих надскладних систем, які називаються живими організмами. Науки, яка не просто пояснює загальний устрій та принцип дії всього різноманіття створених людством приладів, починаючи від важелів та дзеркал і закінчуючи холодильниками, електродвигунами, літаками та комп’ютерами, а є тією науковою базою на основі якої створено теперішнє і буде створено майбутнє різноманіття приладів. Власне до вивчення цієї надважливої та неймовірно цікавої науки ви і долучаєтесь.
Ясно, що без чіткої систематизації знань, без чіткого упорядкування самого навчального процесу, вивчити бодай елементарні основи фізики практично не можливо. Тому фізику вивчають певними великими фрагментами, які називаються розділами фізики. При цьому кожний розділ представляє собою цілісну систему знань, в межах якої пояснюється широке коло споріднених явищ. Базовими ж розділами фізики є:
1. Ньютонівська механіка.
2. Молекулярна фізика.
3. Термодинаміка.
4. Електродинаміка.
5. Оптика.
6. Фізика атома та атомного ядра.
7. Квантова механіка.
8. Теорія відносності.
9. Космологія (Астрономія).
У відповідності з програмою загальноосвітньої школи, фізика вивчається в два етапи. На першому (7-8 клас) ви ознайомитесь з загальними основами фізики, а точніше тих її розділів, які називаються механікою, молекулярною фізикою, електродинамікою та оптикою. На цьому етані ви отримаєте певні базові знання з відповідних розділів і тем. Отримаєте певні навички розв’язування задач, а по суті навички застосування теоретичних знань на практиці. Отримаєте певні навички проведення лабораторних робіт, а по суті, проведення тих експериментальних досліджень, які перевіряють достовірність отриманих вами знань.
На другому етапі (9, 10, 11 клас), попередньо отримані знання, будуть доповнені новими знаннями, узагальнені, систематизовані та представлені у вигляді цілісної системи знань, яка і називається фізикою – наукою про Природу.
І потрібно зауважити, що перший етап вивчення фізики, є надзвичайно важливим. Бо саме на цьому етапі закладається той фундамент на базі якого і постане та цілісна система знань, яка називається фізикою. А як відомо, без фундаменту будь яка найдовершеніша будівля, то будівля на піску, будівля без майбутнього. Тому поставтесь до вивчення фізики в 7-8 класах з максимально можливою відповідальністю. При цьому маю надію, що в процесі навчання, ви не лише отримаєте глибокі знання, а й щиро полюбите цю найвеличнішу і найпрекраснішу з наук.
Зміст
Розділ 0. Введення в фізику.
§1. Фізика – наука про Природу.
§2. Фізичні об’єкти та фізичні явища.
§3. Фізичні величини та їх вимірювання.
§4. Одиниці вимірювання фізичних величин. Системи одиниць.
§5. З історії міжнародної системи одиниць.
§6. Основи математичної грамотності.
§7. Вимірювальні прилади. Похибки вимірювань.
Розділ 1. Загальні основи механіки.
Тема 1.1. Основи кінематики поступального руху.
§8. Загальні відомості про механіку. Механічний рух.
§9. Відносність руху. Система відліку.
§10. Просторово-часові параметри поступального руху.
§11. Швидкість поступального руху. Середня швидкість.
§12. Загальні відомості про прискорення.
§13. Рівняння руху – основний закон кінематики.
§14. Розв’язування задач. Тема: Практичне застосування рівняння руху.
§15. Вільне падіння тіл. Прискорення вільного падіння.
§16. Розв’язування задач. Тема: Вільне падіння тіл.
§17. Механічний рух в графіках.
§18. Розв’язування задач. Тема:
Графічний метод розв’язування задач кінематики.
§19. Рух матеріальної точки по колу. Доцентрове прискорення.
§20. Прості коливальні системи. Фізичний та пружинний маятники.
§21. Кінематика. Узагальнююче повторення.
Тема 1.2. Основи статики.
§22. Загальні відомості про масу.
§23 Загальні відомості про густину.
§24. Розв’язування задач. Тема: Густина.
§25. Загальні відомості про силу та основні сили механіки.
§26. Система сил. Умова механічної рівноваги тіла.
§27. Механічна деформація. Види деформацій.
Абсолютна та відносна деформація.
§28. Сила пружності. Жорсткість тіла. Закон Гука.
§29. Сила тяжіння. Реакція опори.
§30. Сила тертя.
§31. Розв’язування задач. Тема: Силовий метод розв’язування задач.
§32. Сила інерції.
§33. Розв’язування задач. Тема: Силовий метод розв’язування
задач динаміки.
§34. Вага. Невагомість.
§35. Статика. Узагальнююче повторення.
Тема 1.3. Основи динаміки.
§36. Принцип відносності – базовий закон сучасної науки.
§37. Закони Ньютона – теоретична основа механіки.
§38. Загальні відомості про енергію.
§39. Механічна енергія. Закон збереження енергії.
§40. Розв’язування задач. Тема:
Енергетичний метод розв’язування задач.
§41. Робота. Механічна робота.
§42. Енергетичний та силовий методи визначення роботи.
§43. Потужність.
§44. Коефіцієнт корисної дії. К.к.д. простих механізмів.
§45. Розв’язування задач. Тема: Коефіцієнт корисної дії.
§46. Динаміка. Узагальнююче повторення.
Тема 1.4. Основи механіки рідин та газів.
§47. Тиск. Атмосферний тиск.
§48. Закон Паскаля.
§49. Сполучені посудини.
§50. Закон Архімеда. Сила Архімеда. Умова плавання тіла.
§51. Що важче, кілограм заліза чи кілограм вати?
§52. Розв’язування задач. Тема: Механіка рідин та газів.
Розділ 0. Введення в фізику.
§1. Фізика – наука про Природу.
Слово «фізика» в перекладі з грецької означає «природа». Фізика – наука про Природу. Більш вичерпного та більш ємного визначення для тієї сфери людської діяльності, яку прийнято називати фізикою, годі й шукати. Що ж означає слово «Природа»?
Відразу ж зауважимо, що в науці загалом і в фізиці зокрема, звичні для нас слова, часто означають не зовсім те, а іноді і зовсім не те, що ми про них думаємо у повсякденному житті. Зауважимо також, що знати фізику, на половину означає знати і розуміти ті слова, які в ній застосовуються, бачити за цими словами реальні об’єкти і події. Тому вивченню мови фізичної науки, ми будемо приділяти надзвичайно серйозну та повсякденну увагу. І почнемо це вивчення з найголовнішого та найбільш ємного слова – «Природа».
В науці, Природа – це не тільки дерева, звірі та чисте повітря. Не тільки навколишні пейзажі і зоряне небо. Природа – це щось значно більше, аніж просто навколишній світ. Значно більше за те, що ми здатні бачити і відчувати. Це навіть більше, аніж просто Всесвіт. Природа, це і далекі, неосяжно великі галактики і неймовірно малі атоми. Це наша душа, наші думки і наші почуття. Це наше минуле, теперішнє і майбутнє. Природа, це все що існувало, існує і буде існувати взагалі.
Мал.1. Природа – це безкінечний у своєму різноманітті та проявах Всесвіт.
Дати точне та вичерпне визначення терміну «Природа» практично неможливо. Адже не можливо осягнути неосяжне. Напевно найбільш вдалим та гранично вичерпним є наступне визначення. Природа – це безкінечний у своєму різноманітті та проявах Всесвіт, який представляє собою діалектичне поєднання матерії, руху, часу та простору, матеріального та духовного, минулого, теперішнього та майбутнього.
Сучасна наука виходить з того, що Природа, це єдиний цілісний організм, в якому все взаємопов’язано і взаємообумовлено. Що цей організм працює за певними правилами, які називаються законами природи. Що ці закони не можливо змінити, але їх можна пізнати, а пізнавши – застосувати на практиці. При цьому людина, будучи частиною Природи, на основі аналізу тих подій, які в ній (Природі) відбуваються, на основі аналізу спеціальних експериментів, вимірювань та досліджень, створила науку, яка називається фізикою – наукою про Природу. Іншими словами: Фізика – це наука, яка представляє собою об’єктивне відображення Природи в свідомості людини, викладене у вигляді певної системи достовірних знань.
Не буде перебільшенням сказати, що в системі наукових знань про Природу не було, нема і не буде більш важливої, значимої та всеосяжної навчальної дисципліни аніж фізика. Бо фізика, це і про Всесвіт, і про галактики, і про зірки, і про планети, і про життя, і про людину, і про клітину, і про молекули, і про атоми, і про елементарні частинки та поля, і про все різноманіття властивостей твердих, рідких та газоподібних речовин, і про все різноманіття існуючих та ще не існуючих машин, механізмів та приладів, і про теперішнє, минуле та майбутнє, і взагалі про все що було, є і буде. Бо вивчаючи фізику, ви по суті вивчаєте і хімію, і біологію, і географію, і астрономію, і технічну механіку, і електротехніку, і взагалі все різноманіття тих наук, які називаються природничими. І навпаки – вивчаючи все різноманіття природничих наук, ви фактично, вивчаєте певні фрагменти головної науки про Природу – фізики. При цьому лише в фізиці, всі ці фрагменти стають єдиним цілим і отримують своє узагальнено цілісне пояснення.
Ясно, що все різноманіття того, що вивчає та пояснює сучасна фізика, не можливо вивчити інакше як у вигляді певної системи знань. А основою цих знань є наукова теорія. Наукова (фізична) теорія – це система достовірних знань, яка на основі певних базових тверджень, кількісно описує і пояснює широке коло споріднених явищ. Саме теорія робить процес вивчення фізики свідомим та ефективним. Без теорії, тобто без цілісної системи знань, наука про Природу (фізика) неминуче перетворилась би на купу обособлених експериментальних фактів, розібратися в різноманітті яких було б практично не можливо. І не тому, що ці факти є надто складними, а тому, що їх надто багато. Виходячи з цього, ми будемо вивчати фізику не як певну сукупність окремих фактів, а як науку, в якій теорія займає провідне місце.
На теперішній час, в сучасній фізиці є дві базові теорії на основі яких можна пояснити практично все різноманіття відомих фізичних явищ. Цими теоріями є квантова механіка і теорія відносності. Але фізична і математична суть цих теорій стає зрозумілою лише після того, як пройдено певний еволюційний шлях інтелектуального розвитку і з’ясована суть тих, менш загальних теорій, які були історичними попередниками теорії відносності і квантової механіки. А це означає, що в межах загальноосвітньої школи, фізику вивчають і, напевно завжди будуть вивчати, як сукупність окремих розділів, в кожному з яких пояснюється певна група споріднених явищ. До числа таких розділів відносяться:
1.Ньютонівська механіка;
2. Молекулярна фізика;
3. Термодинаміка;
4. Електродинаміка;
5. Оптика;
6. Фізика атома і атомного ядра;
7. Квантова механіка;
8. Теорія відносності;
9.Космологія.
Зважаючи на вище сказане, загальну структуру Природи, загальну структуру науки про Природу та ту роль, яку відіграє при цьому людина, можна представити у вигляді наступної схеми
ПРИРОДА ФІЗИКА
· наука про Природу
·
Всесвіт Механіка
·
Галактика ⇐ Молекулярна фізика
· дивиться
Зірка аналізує Термодинаміка
· досліджує
Планета Електродинаміка
Людина Людина Оптика
Клітина Фізика атома і
· на основі атомного ядра
Молекула аналізу та
· досліджень Квантова механіка
Атом створює
· ⇒ Теорія відносності
Елементарні
частинки і поля Космологія
Мал.2. Фізика – це об’єктивне і точне відображення Природи, викладене у вигляді певної системи знань.
В межах навчальної програми для 7-го класу, ви ознайомитесь з основами тієї наукової теорії, автором якої є видатний англійський фізик Ісаак Ньютон (1642 – 1727) і яка називається ньютонівською механікою. В основі цієї теорії лежать три базові твердження, які називаються законами Ньютона. Втім, це зовсім не означає, що в механіці не діють і не мають широкого застосування інші закони, як то рівняння руху, умова механічної рівноваги тіла, закон збереження механічної енергії, закон збереження імпульсу, тощо. Просто ці закони, так чи інакше випливають із законів Ньютона та визначальних рівнянь відповідних фізичних величин.
Відразу ж зауважимо, що механіка влаштована таким чином, що її базові твердження (закони Ньютона) формулюються на завершальних етапах її вивчення. Адже формулювання цих законів, а тим більше з’ясування їх фізичної суті, передбачає ознайомлення з великою кількістю фізичних термінів, фізичних величин та одиниць їх вимірювання, дослідження та з’ясування закономірностей багатьох фізичних явищ, ознайомлення з багатьма приладами, методами вимірювань, тощо.
Зважаючи на вище сказане, наберіться терпіння та налаштуйтеся на кропітку але цікаву роботу. А якщо ви чули, що фізика, це складно і нецікаво – не вірте!!! Бо фізика, це зовсім нескладно і неймовірно цікаво. А якщо в фізиці і є певні складності, то вони лише в тому, що цю науку не можливо вивчити за принципом «тут вивчив, а тут не вивчив, тут знаю, а тут не знаю». Бо фізика – це цілісна система взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих знань. А це означає, що фізику треба вчити систематично і системно. І тоді ви не тільки будете знати фізику, а й безумовно полюбите цю найвеличнішу і найпрекраснішу з наук.
Контрольні запитанні.
1.Що означає слово «фізика»?
2. Чому в фізиці слово Природа пишуть з великої літери?
3. Яке місце фізики в системі наукових знань про Природу?
4. Як ви розумієте послідовність: Природа → Всесвіт → галактика → зірка → планета → людина → клітина → молекула → атом → елементарні частинки та поля.
5. Що таке наукова теорія
6. Чи може людина змінити ті правила (закони) за якими живе Природа? Що в цьому сенсі може людина?
7. Який зв’язок між Природою, людиною та фізикою?
8. В чому основна складність процесу вивчення фізики?
.
§2. Фізичні об’єкти та фізичні явища.
По суті, предметом вивчення фізики є фізичні об’єкти та фізичні явища. Фізичним об’єктом називають будь-який реально існуючий об’єкт, який є предметом спостережень, досліджень та експериментів. Подивіться навколо себе і ви побачите величезне різноманіття великих і малих, твердих і рідких, живих і неживих одним словом різноманітних об’єктів, кожен з яких може стати предметом ваших спостережень, а отже є фізичним об’єктом. Більше того, навіть те, що ви ніколи не бачили і напевно ніколи не побачите, як-то атоми, елементарні частинки, поля, електромагнітні хвилі, або скажімо Всесвіт у всій його цілісності – все це фізичні об’єкти, тобто конкретні предмети вивчення фізики.
Про будь який фізичний об’єкт можна сказати, що він матеріальний. Твердження про те, що певні об’єкти матеріальні, по суті означає, що ці об’єкти реально існують і так чи інакше проявляють себе, тобто є такими, факт існування яких можна довести експериментально. Іншими словами: матеріальними (матерією) називають такі об’єкти які реально існують і так чи інакше проявляють себе. Все різноманіття матеріальних об’єктів Природи можна розділити на дві групи: речовини та поля.
Речовинними (речовинами) називають такі матеріальні об’єкти, які складаються з тих чи інших частинок і мають масу спокою. По суті речовинними є не тільки хімічно прості об’єкти як-то вода, залізо, сіль, сірка, вапно чи кисень, і не тільки хімічно складні полімери як-то пластмаси, гуми, смоли, а й все різноманіття живих структур починаючи від вірусів та бактерій і закінчуючи людиною. Однак, якщо говорити про ті речовинні об’єкти (речовини), властивості яких є предметом вивчення та пояснення фізики, то ними зазвичай є об’єкти неживої природи.
В науковій та навчальній практиці, наряду з терміном «речовина» часто застосовують термін «фізичне тіло». Фізичне тіло – це речовинний об’єкт, який має певні визначені межі і розміри якого набагато більші за відстані між тими частинками (молекулами) з яких цей об’єкт складається. При цьому той матеріал з якого складається фізичне тіло, називають відповідною речовиною. Наприклад цвях – це фізичне тіло, а те залізо з якого виготовлено цвях – це відповідна речовина. Книга – це фізичне тіло, а той папір з якого виготовлена ця книга – це речовина. Річка – це фізичне тіло, а та вода яка утворює річку – це речовина. Атмосфера Землі – це фізичне тіло, а те повітря з якого складається атмосфера – це речовина.
Мал.3а. Загальний устрій фізичних тіл.
Речовини, а заодно і їм відповідні фізичні тіла можуть бути твердими, рідкими та газоподібними. Коли ми стверджуємо, що лід, залізо та пінопласт – тверді, вода, ртуть та олія – рідкі, а водяний пар, повітря і вуглекислий газ – газоподібні, то це означає, що існують певні класифікаційні ознаки, керуючись якими можна визначити, до якої класифікаційної групи відноситься той чи інший об’єкт. І цими ознаками є не густина, не електропровідність, не хімічний склад, не колір, не смак і навіть не твердість чи м’якість, а об’єм (V) та форма (Ф).
Мал.3б. Речовини можуть бути твердими, рідкими та газоподібними.
Дійсно. Коли ми стверджуємо, що лід, залізо і пінопласт є твердими, то маємо на увазі факт того, що ці абсолютно різні за твердістю, густиною, електропровідністю та іншими ознаками тіла, мають певну сталу форму (Ф=const) і певний сталий об’єм (V=const). Коли ми стверджуємо, що вода, ртуть та олія рідкі, то маємо на увазі, що ці абсолютно різні речовини мають певний сталий об’єм (V=const) але не мають певної сталої форми (Ф≠const). Якщо ж мова йде про газоподібні речовини, то їх визначальною ознакою є те, що вони не мають ні певного сталого об’єму, ні певної сталої форми (V≠const; Ф≠const). Не мають в тому сенсі, що займають увесь наданий їм об’єм і приймають форму тієї посудини в якій вони знаходяться.
Загальне зауваження. В науці слово «соnst» означає «постійна величина» (походить від латинського constantis – постійний, незмінний).
Різноманіття матеріальних об’єктів Природи не вичерпується різноманіттям речовин (фізичних тіл). В Природі є ще одна група матеріальних об’єктів які називаються полями. Полями називають такі матеріальні об’єкти, які представляють собою певне силове збурення простору, яке певним чином діє на інші матеріальні об’єкти, зокрема: гравітаційні поля діють на маси, електричні поля діють на електричні заряди, магнітні поля діють на заряди що рухаються.
Поля не складаються з тих чи інших частинок і не мають маси спокою. Вони не викликають у нас певних відчуттів. Не мають кольору, смаку чи запаху. Не мають об’єму, густини, твердості, міцності і взагалі тих звичних якостей які притаманні речовинам і які ми маємо на увазі, коли говоримо про матеріальність навколишнього світу. І тим не менше, поля матеріальні, тобто такі які реально існують і певним чином проявляють себе.
На відміну від речовин, кожна з яких має сотні а то й тисячі властивостей, поле має лише одну властивість – здатність певним чином діяти на певні об’єкти. Наприклад гравітаційні поля, діють на маси, тобто на ті об’єкти що мають масу. По суті це означає, що існує лише один спосіб з’ясування факту того, є в даній точці простору гравітаційне поле чи нема. І цей спосіб полягає в тому, що у відповідну точку потрібно внести певний пробний об’єкт (пробну масу) і подивитись на його поведінку. При цьому, якщо на пробний об’єкт не діятиме гравітаційна сила (сила тяжіння), то це означатиме, що у відповідній точці простору гравітаційного поля нема. А якщо така сила діятиме – значить поле є.
Мал.4. Якщо в тій чи іншій точці простору на тіло діє сила тяжіння, то це означає, що у відповідній точці є гравітаційне поле.
Таким чином, загальну структуру матеріальних об’єктів Природи, можна представити у вигляді наступної схеми.
Мал.5. Загальна структура матеріальних об’єктів Природи.
Фізичні об’єкти нерозривно пов’язані з тими чи іншими подіями (рухами, процесами, явищами, змінами, тощо), які прийнято називати фізичними явищами. Фізичним явищем називають будь-яку подію, що відбувається з фізичним об’єктом і яка не супроводжується перетворенням однієї речовини в іншу. Наприклад камінь, це певний фізичний об’єкт. А камінь падає, нагрівається, плавиться, світиться – це певні фізичні явища.
Різноманіття фізичних явищ умовно розділяють на механічні, теплові, звукові, світлові, електричні та магнітні. Наприклад падіння каменя, рух автомобіля, обертання Землі навколо Сонця, коливання листя дерев – це явища механічні. Нагрівання та охолодження тіл, плавлення льоду, випаровування води – це явища теплові. Спів пташок, шелест листя дерев, гуркіт грому – це явища звукові. Світіння Сонця та електричної лампочки, полярне сяйво, веселка – це явища світлові. Притягування дрібних предметів до потертого об волосся гребінця, блискавка, проходження струму в дротах ліній електропередач – це явища електричні. Притягування залізних предметів до постійних магнітів та електромагнітів, дія електричного струму на магнітну стрілку, прояви магнітного поля Землі – це явища магнітні.
Мал.6. Різноманіття фізичних явищ прийнято розділяти на механічні, теплові, світлові, звукові, електричні та магнітні.
В науковій практиці наряду з явищами фізичними розрізняють явища хімічні та біологічні. Хімічними називають такі явища, які супроводжуються перетворенням однієї хімічної речовини в іншу. Прикладами хімічних явищ є окислення, горіння, іржавіння, гниття, бродіння, тощо. Біологічними називають такі явища, які відбуваються в тілах живої природи. До числа біологічних явищ відносяться: цвітіння квітів, проростання насіння, утворення плодів, зимова сплячка тварин, процеси дихання, травлення, кровообігу, тощо.
Потрібно зауважити, що поділ природних явищ на фізичні, хімічні та біологічні є досить умовним. Скажімо фотосинтез – це явище фізичне, хімічне чи біологічне? З одного боку фотосинтез нерозривно пов’язаний з властивостями світла і тому є явищем фізичним. З іншого боку, фотосинтез пов’язаний з певними хімічними перетвореннями і тому є явищем хімічним. З третього боку, фотосинтез відбувається в клітинах ростин та ціанобактерій і тому є явищем біологічним. Або наприклад горіння – це явище фізичне чи хімічне? З одного боку, горіння супроводжується такими безумовно фізичними явищами як виділенням теплоти і світла. А з іншого – горіння супроводжується певними хімічними реакціями, які є безумовною ознакою хімічного явища.
Аналогічне можна сказати не лише про поділ природних явищ на фізичні, хімічні та біологічні, а й про поділ фізичних явищ на механічні, теплові, звукові, світлові, електричні та магнітні. Скажімо блискавка – це явище світлове, електричне, теплове чи звукове? З одного боку, блискавка супроводжується виділенням світла і тому є явищем світловим. З іншого боку, блискавка нерозривно пов’язана з рухом заряджених частинок і тому є явищем електричним, а точніше електромагнітним. З третього боку, блискавка неминуче супроводжується виділенням теплоти і тому може вважатись явищем тепловим. Нарешті неминучим наслідком блискавки є потужна звукова хвиля, яку прийнято називати громом і яка є безумовною ознакою звукового явища.
Вивчаючи фізику ви неминуче переконаєтесь в тому, що Природа – це єдиний цілісний організм, і тому будь який класифікаційний поділ цього організму на певні класифікаційні групи є досить умовним.
Контрольні запитанні.
1.Що називають фізичним об’єктом, а що фізичним явищем? Наведіть приклади?
2. Що означає твердження: «фізичні об’єкти матеріальні»?
3. Які фізичні об’єкти називають речовинами?
4. Які фізичні об’єкти називають фізичними тілами?
5. Які речовини називають твердими? рідкими? газоподібними?
6. Які фізичні об’єкти називають полями?
7. Якщо поля невидимі, не мають твердості, міцності, густини, запаху, кольору, смаку, тощо, то чому їх називають матеріальними?
8. Наведіть приклади того, що поділ фізичних явищ на механічні, теплові та інші, є умовним.
9. Чому поділ природних явищ на фізичні, хімічні та біологічні є умовним?
Вправа №2.
1. Які з наведених слів означають фізичні тіла, а які речовини: капрон, магніт, цемент, Сонце, черепаха, асфальт, срібло, планета, торф, метеорит, рейка, залізо, повітря, трактор?
2. Які з наведених слів означають фізичне тіло, які – речовину, а які явище: свинець, грім, цвях, сніг, алюміній, світанок, буран, Місяць, спирт, ножиці, ртуть, стіл, мед, автомобіль, нафта, кипіння, хуртовина, постріл, повінь?
3. Назвіть які з перелічених явищ є фізичними: автомобіль рухається, листя жовтіє, лід плавиться, свічка горить, човен пливе, картопля гниє, вода кипить, лампочка світить, м’яч летить?
4. У запропоновану таблицю запишіть, які з перелічених явищ є механічними, звуковими, тепловими, електричними, магнітними, світловими: куля котиться, свинець плавиться, дрова горять, гуркоче грім, тане сніг, мерехтять зірки, залізо намагнічується, кипить вода, гудуть проводи, пливе колода, в дротах тече струм, коливається маятник, співає жайворонок, рухаються хмари, летить голуб, блискає блискавка, електричні заряди притягуються, шелестить листя, горить електрична лампочка, стрілка компаса вказує на північ.
| Механічні | Теплові | Звукові | Електричні | Світлові | Магнітні |
.
§3. Фізичні величини та їх вимірювання.
Фізика – наука точна. Це означає, що в ній мало описати словами той чи інший об’єкт або те чи інше явище. В фізиці, кожному об’єкту і кожному явищу потрібно дати точну кількісну характеристику. Наприклад, не можна вважати, що сформулювавши висновок: «При нагріванні тіла розширяються», – ви тим самим науково описали явище теплового розширення тіл. Адже таке описання передбачає точні відповіді на цілу низку конкретних запитань:
1) чи залежить ступінь розширення тіла від ступеню його нагрівання?;
2) чи залежить ступінь розширення тіла від способу його нагрівання?;
3) чи однаково розширюються тіла виготовлені із різних матеріалів?;
4) чи однаково розширюються тіла в різних температурних інтервалах?;
5) чи залежить ступінь розширення тіла від тривалості нагрівання?; тощо.
Відповіді на ці, та їм подібні запитання, потребують точної кількісної оцінки довжини тіла, його об’єму, ступеню нагрітості, ступеню розширення, тривалості подій, тощо. Таку оцінку дають за допомогою спеціальних числових характеристик, які називаються фізичними величинами.
Фізична величина – це кількісна характеристика того чи іншого параметру об’єкту або явища, яка має числове вираження отримане шляхом вимірювання.
Довжина, площа, об’єм, маса, вага, час, сила, густина, швидкість, прискорення, пройдений шлях, переміщення, енергія, робота, потужність, температура, сила струму, електрична напруга, електричний опір, електрична ємкість – ось лише деякі приклади фізичних величин. Характеризуючи різноманіття таких величин достатньо сказати, що лише в механіці ми будемо вивчати більше п’ятдесяти фізичних величин та їх різновидностей. Наприклад, ми будемо вивчати чотири різновидності довжини (координата, пройдений шлях, переміщення, абсолютна деформація), десять різновидностей сили, п’ять різновидностей енергії, тощо.
Фізичні величини поділяються на векторні та скалярні. Наприклад сила (F), швидкість (v) та прискорення (a) – величини векторні, тобто такі які характеризуються як числовим значенням (величиною) так і напрямком (напрямком дії, напрямком руху, тощо). Натомість час (t), маса (m), густина (ρ) та пройдений шлях (s) – величини скалярні, тобто такі, що характеризуються лише числовим значенням (величиною).
Зазвичай векторні величини позначають відповідною жирною буквою (F, v, a), або не жирною буквою та стрілочкою над нею. Скалярні ж величини позначають не жирною буквою без стрілочки (t, m, ρ, s). При цьому, в тих випадках коли мова йде лише про числове значення векторної величини, цю величину позначають відповідною не жирною буквою без стрілочки (F, v, a).
Визначаючи будь-яку фізичну величину, потрібно сказати наступне:
1. Вказати, який параметр об’єкту або явища характеризує ця величина.
2. Вказати, якою буквою вона позначається.
3. Записати визначальне рівняння величини, тобто формулу, яка відображає фізичну суть даної величини та її зв’язок з іншими величинами.
4. Вказати одиницю вимірювання даної величини.
Наприклад:
Час – це фізична величина, яка характеризує тривалість подій (явищ, процесів, рухів, тощо) і яка дорівнює цій тривалості.
Позначається: t
Визначальне рівняння: нема, (нема тому, що час – це базова фізична величина, одиниця вимірювання якої, за домовленістю, обрана в якості основної)
Одиниця вимірювання: [t] = c, секунда
Густина – це фізична величина, яка характеризує кількість однорідної речовини в одиниці об’єму і яка дорівнює відношенню маси (m) відповідної однорідної речовини, до величини того об’єму (V) в якому ця речовина знаходиться.
Позначається: ρ;
Визначальне рівняння: ρ = m/V;
Одиниця вимірювання: [ρ] = кг/м3, кілограм на метр кубічний.
Числове значення фізичної величини визначають шляхом її вимірювання. Вимірювання – це такий процес, результатом якого є числове значення тієї фізичної величини яку вимірюють. Вимірювання здійснюють за допомогою спеціальних приладів, які називаються вимірювальними приладами. Лінійки, секундоміри, терези, термометри, амперметри, омметри, вольтметри, мікрометри, штангенциркулі – ось лише деякі приклади існуючого різноманіття вимірювальних приладів.
По суті процес вимірювання полягає в тому, що величину певного параметру фізичного об’єкту або фізичного явища, за допомогою відповідного вимірювального приладу, порівнюють з відповідною одиницею вимірювання. Наприклад, вимірюючи довжину стола, ви за допомогою відповідного вимірювального приладу (лінійки, метра, рулетки, тощо), порівнюєте цю довжину з одиницею її вимірювання – метром, дециметром, сантиметром, тощо. Вимірюючи тривалість певної події, ви за допомогою відповідного приладу (годинника, секундоміра, тощо), порівнюєте цю тривалість з одиницею її вимірювання – секундою, хвилиною, годиною, тощо.
Мал.7. В процесі вимірювання величину певного параметра об’єкту, за допомогою відповідного вимірювального приладу, порівнюють з відповідною одиницею вимірювання.
Вимірювання поділяються на прямі і непрямі (опосередковані). Вимірювання, безпосереднім результатом якого є числове значення тієї величини, яку вимірюють, називають прямим вимірюванням. Наприклад, якщо довжину тіла вимірюють лінійкою, діаметр деталі – штангенциркулем, тривалість подій – секундоміром, температуру – термометром, напругу – вольтметром, силу струму – амперметром, то це пряме вимірювання відповідної величини.
Дуже часто пряме вимірювання є неефективним, або неможливим, наприклад у зв’язку з відсутністю відповідного вимірювального приладу. В такій ситуації застосовують опосередковані (непрямі) методи вимірювання. Суть цих методів полягає в тому, що фактично вимірюють не ту величину, яка нас цікавить, а іншу, з нею пов’язану величину. А потім за відповідною формулою розраховують значення потрібної величини. Скажімо, якщо ми хочемо виміряти площу круга, то вимірюємо не площу круга, а його діаметр d (або радіус r), а площу визначаємо за формулою: S=πd2/4=πr2, де π=3,14. Якщо хочемо виміряти об’єм кімнати, то виміряємо її довжину (а), ширину (b) та висоту (h), а об’єм визначаємо за формулою: V = a∙b∙h. Якщо хочемо виміряти густину речовини, то виміряємо її масу m і об’єм V, а густину визначаємо за формулою: ρ=m/V .
Вимірювання при якому фактично вимірюється не та величина яку потрібно визначити, а інша, з нею пов’язана величина, і при якому значення потрібної фізичної величини визначається шляхом певних розрахунків, називають непрямим (опосередкованим) вимірюванням.
Якщо ви думаєте, що непряме вимірювання гірше, або менш точне за пряме, то спробуйте виміряти площу круга (мал.8) прямим способом, тобто шляхом підрахунку кількості квадратних сантиметрів в цьому крузі. Порівняйте отриманий результат з результатом непрямого вимірювання, тобто того вимірювання при якому ви фактично вимірюєте діаметр круга, а його площу визначите за формулою S=πd2/4. Як ви думаєте, який з цих результатів буде більш точним.
. 
Мал.8. Як ви думаєте, який спосіб вимірювання площі круга (прямий чи непрямий) є більш точним та ефективним?
Результат вимірювання записують у вигляді числа та назви (умовного позначення) відповідної одиниці вимірювання: 5,3м; 24см; 8,5кг; 28Н; 0,5А; 25см2; 800кг/м3; 44Дж і т.д.
Контрольні запитання.
1.Що називають фізичною величиною?
2. Що потрібно сказати про будь яку фізичну величини?
3. Що називають визначальним рівнянням фізичної величини?
4. Чому час не має визначального рівняння?
5. Чим відрізняються векторні та скалярні величини? Як вони позначаються?
6. Що називають вимірюванням і які вони бувають?
7. Як ви думаєте, масу Землі визначають прямим чи непрямим вимірюванням?
8. Чи є непрямі вимірювання “гіршими” за прямі? Поясніть.
Вправа №3.
1.Товщина стінки порожнистого циліндра 2мм. На скільки міліметрів зовнішній діаметр циліндра більший за його внутрішній діаметр?
2. У Стародавньому Вавілоні одиницею довжини була та відстань, яку проходила доросла людина за той час поки диск Сонця виходив із за горизонту. Чи могла така одиниця довжини бути точною? Відповідь обґрунтуйте.
3. Як за допомогою лінійки з міліметровими позначками можна достатньо точно виміряти діаметр тонкого дроту? Виміряйте цей діаметр.
4. Як за допомогою лінійки з міліметровими позначками можна виміряти товщину одного аркушу книги? Виміряйте цю товщину.
5. Якою буде довжина смуги, якщо ті квадратні сантиметри з яких складається 1м2 вишикувати в один ряд?
6. На основі тих даних які представлені на мал.7, визначити: а) масу цукру; б) температуру термометра; в) об’єм води в мірному стакані; г) площу всіх бічних поверхонь цеглини та її об’єм. Які з цих вимірювань є прямими, а які непрямими?
7. На мал.8 зображено круг радіус якого 4см. Визначте площу цього круга: 1) шляхом прямого вимірювання, тобто шляхом підрахунку кількості квадратних сантиметрів в даному крузі; 2) шляхом непрямого вимірювання, тобто шляхом визначення площі за формулою S=πr2, де π=3,14. Порівняйте результати вимірювань. Зробіть висновки.
.
§4. Одиниці вимірювання фізичних величин. Системи одиниць.
Одиниця вимірювання фізичної величини – це таке значення відповідної фізичної величини, яке за домовленістю прийнято за одиницю її вимірювання. Одиниці вимірювання поділяються на основні і похідні.
Основними називають такі одиниці вимірювання, фактична величина яких обирається за домовленістю і які за домовленістю прийнято вважати основними. Наприклад, в сучасній науці загальноприйнятою є так звана Інтернаціональна (Міжнародна) система одиниць (скорочено СІ). Ця система побудована на семи основних одиницях:
1. Одиниця довжини – метр [ℓ]= м;
2. Одиниця маси – кілограм [m] = кг;
3. Одиниця часу – секунда [t ] = c;
4. Одиниця температури – кельвін [T]= K
5. Одиниця сили струму – ампер [ I] =A;
6. Одиниця сили світла – кандела [ ј ]= кд;
7. Одинця кількості речовини – моль [ ν ] = моль.
Фактичні величини кожної з цих семи основних одиниць визначались за домовленістю. Це означає, що на відповідному міжнародному форумі, після відповідної підготовки і відповідного обговорення, вчені домовились, що довжини об’єктів вони будуть вимірювати в метрах, їх маси – в кілограмах, тривалість подій – в секундах і т.д, і що фактичні величини відповідних одиниць будуть такими-то. Втім, про те як обирались основні одиниці вимірювання і чому вони дорівнюють, ми поговоримо в наступному параграфі. Наразі ж, просто констатуємо той факт, що фактична величина кожної основної одиниці вимірювання обиралась за домовленістю вчених і що вона є такою, якою є за цією домовленістю.
Основні одиниці вимірювання є тими базовими одиницями, на основі яких визначаються величини усіх інших одиниць. Ці інші одиниці називаються похідними. Одиниці вимірювання, величина яких визначається за визначальними рівняннями відповідних фізичних величин і відповідним чином виражається через основні одиниці, називаються похідними. Наприклад, якщо визначальне рівняння площі S=ℓ2, то одиниця вимірювання площі [S]=м2. Якщо визначальне рівняння об’єму V=ℓ3, то одиниця вимірювання об’єму [V]=м3. Якщо визначальне рівняння густини ρ=m/V, то одиниця вимірювання густини [ρ]=кг/м3. Якщо визначальне рівняння швидкості v=ℓ/t, то одиниця вимірювання швидкості [v]=м/с. Якщо визначальне рівняння прискорення а=Δv/t, то одиниця вимірювання прискорення [a]=м/с2. Якщо визначальне рівняння сили F = ma, то одиниця вимірювання сили [F] =кг∙м/с2.
| Фізична величина | Визначальне рівняння | Одиниця вимірювання |
| . Площа | . S=ℓ2 | [S]=м2 |
| . Об’єм | . V=ℓ3 | [V]=м3 |
| . Густина | . ρ=m/V | [ρ]=кг/м3 |
| . Швидкість | . v=ℓ/t | [v]=м/с |
| . Прискорення | . а=Δv/t | [a]=м/с2 |
| . Сила | . F=ma | [F]=кг∙м/с2=Н |
| . Тиск | . p=F/S | [p]=Н/м2=Па |
Похідні одиниці вимірювання можуть мати свою окрему назву, або не мати її. Наприклад, одиниця вимірювання густини окремої назви немає і називається «кілограм на метр кубічний»: [ρ]=кг/м3. А одиниця вимірювання сили, має окрему назву – «ньютон»: [F] =кг∙м/с2 = Н
Якщо числове значення фізичної величини занадто сильно відрізняється від її базової одинці (базової основної чи базової похідної), то допускаються застосування десятично кратних одиниць. Наприклад, в СІ базовою одиницею довжини є метр. При цьому допускається застосування десятично кратних метру одиниць: кілометр (км=1000м); сантиметр (см=0,01м); міліметр (мм=0,001м); мікрометр (мкм=0,000001м) і т.д.
Для позначення десятично кратних одиниць, застосовують загально прийняті приставки, перелік яких наведено в наступній таблиці.
| тера | Т | 1000 000 000 000 = 1012 | трильйон |
| гіга | Г | 1 000 000 000 = 109 | мільярд |
| мега | М | 1 000 000 = 106 | мільйон |
| кіло | к | 1 000 = 103 | тисяча |
| гекто | г | 100 = 102 | сто |
| деци | д | 0,1 = 10–1 | одна десята |
| санти | с | 0, 01= 10–2 | одна сота |
| мілі | м | 0,001= 10–3 | одна тисячна |
| мікро | мк | 0,000001 = 10–6 | одна мільйонна |
| нано | н | 0,000 000 001 = 10–9 | одна мільярдна |
| піко | п | 0,000 000 000 001=10–12 | одна трильйонна |
Крім цього, іноді допускається застосування деяких позасистемних одиниць вимірювання. Наприклад, об’єми рідин та газів часто вимірюють не в метрах кубічних (м3), а в літрах (л): 1л=1дм3=0,001м3. Тривалість подій (час), часто вимірюють не с секундах (с), а в хвилинах (хв) або годинах (год): 1хв=60с; 1год=60хв=3600с.
В умовах задач, числові значення фізичних величин часто виражені в одиницях, які не є основними одиницями СІ. Наприклад: швидкість велосипедиста 18км/год; площа поверхні деталі 45см2; площа поперечного перерізу провідника 3мм2; об’єм води 2,8л. При цьому задані одиниці вимірювання потрібно вміти переводити в основні одиниці міжнародної системи. Такі переведення здійснюють на основі загально відомих математичних правил та на основі загально відомих співвідношень між спорідненими одиницями вимірювань. Скажімо, якщо відомо, що км = 1000м, а год = 60хв = 3600с, то 18км/год = 18(1000м/3600с)=5м/с. Якщо відомо, що см = 0,01м то 45см2 = 45(0,01м)2 = 45·0,0001м2 = 45·10–4м2. Якщо відомо, що мм = 0,001м то 3мм2 = 3(0,001м)2 = 3·0,000001м2 = 3·10–6м2. Якщо відомо, що л = дм3, а дм = 0,1м то 2,8л = 2,8дм3 = 2,8(0,1м)3 = 2,8·0,001м3 = 2,8·10–3м3.
Контрольні запитання.
1.Які одиниці вимірювання називаються основними? Скільки таких одиниць в міжнародній системі одиниць (СІ)?
2. Як ви думаєте, якими критеріями керувалися вчені обираючи величину метра такою, якою вона є?
3. Які одиниці вимірювання називають похідними? Наведіть приклади.
4. В яких випадках застосовують десятично кратні одиниці вимірювання?
5. Які вимірювальні прилади ви знаєте? Які фізичні величини вони вимірюють?
6. Які одиниці часу ви знаєте? Чи є ці одиниці десятично кратними секунді?
7. Нижче наведені терміни розподіліть між стовпцями таблиці: електричний струм, сила струму, амперметр, ампер, швидкість, механічний рух, спідометр, метр за секунду, час, лід, плавлення, температура, термометр, градус Цельсія, камінь, густина, об’єм, маса, кілограм, горіння, двигун внутрішнього згорання, коефіцієнт корисної дії, планета Земля, людина, життя, доба.
| Фіз. об’єкт | Фіз. явище | Фіз. величина | Вимір. прилад | Один. вимір. |
Вправа 4.
1.Виразити в основних одиницях міжнародної системи одиниць (СІ):
а) 36км/год; 54км/год; 72км/год; 90км/год
б) 25мм2; 48см3; 12дм3.
в) 4,5л; 0,25л; 40мл.
2. Яка швидкість більша а) 12м/с чи 40км/год; б) 14м/с чи 50км/год)?
3. Який об’єм більший а) 25см3 чи 0,25л; б) 40л чи 0,04м3?
4. Яка нерівність є правильною?
а) 520см > 52дм; б) 3300г < 33кг;
в) 2000мкм > 20мм; г) 3с < 300мс.
5. Акваріум має форму прямокутного паралепіпеда, довжина якого 0,50м, ширина 300мм, висота 40см. Який об’єм акваріуму?
6. Установіть відповідність між кожним словом (1 – 6) речення та фізичним
терміном (А – Є).
1 Мідний А фізична величина
2 циліндр Б фізичне явище
3 масою В одиниця вимірювання
4 двісті Г фізичний закон
5 грамів Д фізичне тіло
6 нагріли Е речовина
. Є числове значення
.
§5. З історії міжнародної системи одиниць.
Був час, коли в різних державах, в різних містах і навіть на різних базарах, були різні одиниці вимірювань. Наприклад, чим тільки не міряли довжину: кроками, ліктями, аршинами, саженями, дюймами, футами, ярдами, п’ядями, вершками, трубками, милями, тощо. (мал.9) При цьому, в різних містах, на різних базарах і в різних торгівців, були свої кроки, свої аршини, свої дюйми, фути, сажені, п’яді і т.д.
Не менш різноманітними були і одиниці вимірювання маси: доля, золотник, фунт, лот, пуд, берковець, слег, фунт торгівельний, фунт аптекарський, унція, драхма, скрупул, гран, карат, гривня – ось далеко неповний перелік таких одиниць.
Мал.9. Деякі одиниці вимірювання довжини минулого.
Недоліки подібного стану речей очевидні. Тому люди з прадавніх часів задумувались над тим, як узгодити, або якщо хочете, стандартизувати різні одиниці вимірювань. Ідея створення системи взаємопов’язаний одиниць виникла ще за 3000 років до нашої ери в стародавньому Вавілоні. Суть цієї ідеї полягала в тому, що взявши за базову одиницю вимірювань, одиницю довжини, інші одиниці певним чином визначаються через неї. Наприклад, одиниця площі – це квадрат, сторона якого дорівнює одиниці довжини. Одиниця об’єму – куб, ребро якого дорівнює одиниці довжини. Одиниця маси – маса води налитої в куб одиничного об’єму.
Сучасна реалізація цієї ідеї, була здійснена лише в кінці 18-го століття у Франції. В основу, запропонованої французькими вченими системи одиниць, було покладено дві базові одиниці: метр (“метр” від грецького metros –міра) і кілограм (“кілограм” від французького kilo – тисяча і grame – дрібна міра маси).
За задумом вчених, одиниця довжини (метр) мала би бути жорстко прив’язаною до розмірів Землі і, за домовленістю, дорівнювати одній сорока мільйонній частині ( 1/ 40 000000) земного меридіана. При цьому кілограм мав би дорівнювати масі одного кубічного дециметра (тобто одного літра) дистильованої води, взятої при температурі 4 С. Реалізуючи цей задум в 1799 році, після проведення відповідних вимірювань, були виготовлені еталонні зразки метра і кілограма, які отримали назву архівний метр та архівний кілограм.
Однак подальші, більш точні вимірювання показали, що виготовлені зразки, дещо відрізняються від задуманих. Зокрема, з’ясувалось, що архівний метр приблизно на 0,1мм коротший за одну сорока мільйонну земного меридіана. Причина подібної неточності очевидна – з плином часу удосконалюються прилади і методи вимірювань, а отже і їх точність. А це означає, що визначивши метр як одну сорока мільйону частину земного меридіана, а кілограм – як масу 1дм3 води, ми неминуче приречені на те, щоб після кожного уточненого вимірювання довжини земного меридіана, відповідно змінювати архівний метр і архівний кілограм.
Розв’язуючи цю проблему, вчені зрозуміли, що нема потреби жорстко прив’язувати базові одиниці вимірювань до тих чи інших параметрів навколишнього світу. Достатньо, щоб ці одиниці були загальноприйнятими і зручними в користуванні. Виходячи з цього в 1889 році на основі архівного метра і архівного кілограма було виготовлено 34 гранично подібних еталонних метра і 43 гранично подібних еталонних кілограма. Із цих еталонних одиниць, випадковим чином вибрали по одному зразку і затвердили їх в якості Міжнародного еталону метра та Міжнародного еталону кілограма. Інші еталонні зразки були визнані точними копіями Міжнародних еталонів і шляхом жеребкування розподілені між передовими державами того часу.
Таким чином: Метр – це одиниця вимірювання довжини, яка в точності дорівнює довжині Міжнародного еталону метра. Кілограм – це одиниця вимірювання маси, яка в точності дорівнює масі Міжнародного еталону кілограма. Ці еталони виготовлені із спеціального платино-іридієвого сплаву (90% Pt+ 10% Ir) і в спеціальних умовах зберігається в Міжнародній палаті мір, яка знаходиться в місті Севрі, що неподалік Парижу.
Мал.10. Міжнародні еталони кілограма і метра.
Потрібно зауважити, що фактичну величину метра і кілограма, вчені по суті обирали керуючись міркуваннями практичної доцільності. Це означає, що якби 1:40 000 000 частина земного меридіану виявилась значно більшою, або значно меншою за довжину людського тіла, то скоріш за все метр був би визначений по іншому. Наприклад, меридіан поділили б не на 40 000 000 частин, а на іншу їх кількість. Іншими словами, довжина в один метр і маса в один кілограм не відображають певних природних закономірностей. По суті, ці величини вибрані довільно, з урахуванням практичної доцільності та зручності.
В сучасних підручниках та енциклопедіях ви можете прочитати: «Метр – це одиниця довжини, яка дорівнює довжині 1650763,73 хвиль (у вакуумі) випромінювання, яке відповідає переходу між енергетичними рівнями 2Р10 і 5d5 атома Kr86». Коментуючи дане визначення, потрібно сказати, що воно не має жодного стосунку до того, яким чином визначалась фактична величина метра. По суті, вище наведене визначення означає лише те, що керуючись ним, за необхідності, можна достатньо точно відтворити фактичну величину Міжнародного еталону метра, який сьогодні, як і 130 років тому представляє собою відстань між двома тонкими штрихами нанесеними на платино-іридієвий стержень який зберігається в Міжнародній палаті мір у Франції.
Наприклад, якби ми встановили радіозв’язок з мешканцями далекої зіркової системи, то пояснюючи їм геометричні параметри земних об’єктів, ми неминуче мусили б пояснити, що таке «метр». Пояснюючи це, ми б сказали наступне: «Метр – це дуже просто. Візьміть атоми з порядковим номером 36 і масовим числом 86 змусьте їх випромінювати світло. Виміряйте довжину світлової хвилі, яка відповідає переходу цих атомів з енергетичного рівня 2Р10 на рівень5d5. Візьміть 1650763,73 довжин цих хвиль і ви отримаєте метр».
Потрібно сказати, що запропонована в 1799 році метрична система вимірювань, ще не була системою одиниць в сучасному розумінні цього терміну. Адже вона дозволяла вимірювати лише дуже обмежений перелік величин: довжину, площу, об’єм, масу, густину.
Якщо ж говорити про системи одиниць сучасного зразку, то перша з таких систем була розроблена в 1832 році німецьким вченим Карлом Гаусом (1777-1853). Намагаючись максимально спростити рішення теоретичних і експериментальних задач, Гаус розробив методику побудови єдиної системи взаємопов’язаних одиниць і керуючись цією методикою створив першу сучасну систему одиниць (МГС). Основу цієї системи складали три базові одиниці:
одиниця довжини – міліметр М
одиниця маси – грам Г
одиниця часу – секунда С
При цьому решта одиниць визначалась на основі визначальних рівнянь відповідних фізичних величин.
Після того як Гаус сформулював загальні принципи побудови систем одиниць, на основі цих принципів було розроблено багато інших систем. До недавнього часу, в науково-технічній практиці застосовувалось більше десяти подібних систем одиниць, що безумовно негативно позначалось на багатьох сферах людської діяльності, в тому числі і на сфері освіти.
Ясно, що такий стан речей змушував вчених працювати над створенням єдиної, універсальної системи одиниць. Така система була розроблена, і в жовтні 1960 року затверджена в якості Міжнародної системи одиниць (СІ). Ця система побудована на семи основних одиницях:
1.Одиниця довжини – метр [𝓁] =м
2. Одиниця маси – кілограм [m] =кг
3. Одиниця часу – секунда [t] =с
4. Одиниця температури – кельвін [Т] =К
5. Одиниця сили струму – ампер [I] = A
6. Одиниця сили світла – кандела [J]= кд
7. Одиниця кількості речовини – моль [ν] = моль
Вивчаючи механіку ми будемо оперувати лише трьома основними одиницями: метр, кілограм, секунда. Про те що таке метр і кілограм ви вже знаєте. Напевно знаєте і те, яку тривалість має секунда: секунда це 1/60 хвилини, хвилина1/60 години, година 1/24 доби, а доба, це той час, за який Земля робить один повний оберт навколо своєї осі. І це правильно. Секунда – це одиниця вимірювання часу, яка дорівнює1/86400 частині усередненої земної доби (24∙60∙60 = 86400).
Але для того, щоб пояснити «інопланетянам» що таке секунда, вчені придумали наступне визначення: Секунда – це одиниця вимірювання часу, яка дорівнює 9 192 631 770 періодам випромінювання, яке відповідає переходу між двома надтонкими рівнями (ƒ=4, m=0 і ƒ=3, m=0) основного стану не збудженого зовнішніми полями) атома цезію 133.
Зазубрювати дане визначення не потрібно. Просто ви маєте знати, що таке визначення існує, і що воно будь-якому «інопланетянину» може пояснити, що таке секунда, хвилина, година, доба, тощо. Ви ж маєте знати, що секунда, це певна (а саме 1/60∙60∙24) частина доби, яка приблизно дорівнює тому відносно не великому проміжку часу, за який ви в середньому темпі скажете «двадцять-два».
Контрольні запитання.
1.Чим керувалися люди обираючи в якості одиниць вимірювання довжини лікті, кроки, фути, дюйми, п’яді, тощо? Які недоліки такого вибору?
2. Де і коли виникла ідея створення системи взаємопов’язаних одиниць вимірювань. В чому суть цієї ідеї?
3. Чому вчені відмовились від того, щоб розміри еталонного метра жорстко прив’язувати до розмірів Землі?
4. Чи є базові одиниці вимірювань (метр, кілограм, секунда) відображенням певних загально природних закономірностей? Чому?
5. Хто і коли розробив методику побудови сучасної системи одиниць? В чому суть цієї методики?
6. Які одиниці вимірювання є основними в механіці? Що це означає?
7. Чи зрозумів би нас “інопланетянин” якби ми йому сказали, що секунда – це 1/86400 частина доби? Чому?
Вправа 5.
1.Визначте об’єм сірникової коробки, якщо їх довжина 5см, ширина 37мм, а висота 1,5см.
2. Визначте об’єм каструлі з площею дна 4дм2 і висотою 20см.
3. Визначте об’єм води в трубі із внутрішнім діаметром 32мм і довжиною 30м.
4. Виразити в основних одиницях міжнародної системи одиниць (СІ): а) 100км/год; б) 22,4л; в) 1доба.
5. Маса однієї молекули води 3·10–20кг. Визначте масу 400 млн. молекул води.
6. Маса однієї бактерії 5·10–12кг. Визначте масу 400 млн. бактерій.
7. Маса однієї кімнатної мухи 0,15г. Визначте масу 400 млн. мух.
.
§ 6. Основи математичної грамотності.
Як не прикро але маємо визнати, що той навчальний предмет, вивчення якого починається ще в дитячому садочку і який називається «математика», на момент початку вивчення «фізики» не забезпечує належного рівня математичних знань учня. А фізика влаштована таким чином, що в ній учень постійно має справу як з надзвичайно великими так і надзвичайно малими числами. При цьому учень повинен вміти записувати ці надвеликі та надмалі числа в зручному вигляді та вміти виконувати над ними базові математичні дії: додавання, віднімання, множення, ділення, піднесення в степінь, визначення кореня квадратного, тощо.
Наприклад маса Землі 5980 000 000 000 000 000 000 000 кг, а маса атома водню (гідрогену) 0,000 000 000 000 000 000 000 000 00166 кг. Ясно, що в подібних ситуаціях записувати відповідні числа в звичному для нас вигляді не зручно, а тим більше незручно виконувати математичні дії над ними. Тому в фізиці та науковій практиці загалом, великі та малі числа зазвичай записують у так званому стандартному вигляді, тобто у вигляді певного малого числа помноженого на 10 у відповідній степені. Наприклад:
5 980 000 000 000 000 000 000 000 кг = 5,98·1024кг;
0,000 000 000 000 000 000 000 000 001 66 кг = 1,66·10–27кг.
На жаль практика показує, що учні 7-8-9, а часто густо навіть 10-х і 11-х класів мають дуже поверхові уявлення про представлення чисел в стандартному вигляді та про математичні дії над ними. Ще більш сумна ситуація з навичками трансформації математичних формул. А при розв’язуванні навіть найпростіших задач фізики ви повинні вміти певним чиним трансформувати (змінювати, перетворювати) відомі вам формули. Наприклад, якщо у відповідності з другим законом Ньютона a=F/m, то F=m·a; m=F/a. Якщо у відповідності з законом всесвітнього тяжіння F=Gm1m2/r2, то G=Fr2/m1m2; m1=Fr2/Gm2; r2=Gm1m2/F і тому r=√(Gm1m2/F).
Зважаючи на ці малоприємні факти, гранично стисло розглянемо дану, по суті математичну, тему. Тему, яку треба було б назвати «Математичний лікбез», що в буквальному перекладі означає «ліквідація математичної безграмотності».
- Представлення чисел в стандартному вигляді.
Оскільки: 103 = 10·10·10=1000; 105 = 10·10·10·10·10=100000 і т.д, то
4·105 = 400 000;
4,5·105 = 450 000;
28·104 = 280 000;
2,8·104 = 28 000.
І навпаки:
3 800 000 = 38·105 = 3,8·106;
125 000 000 = 125·106 = 12,5·107 = 1,25·108.
Оскільки: 10–3 = 1:103 = 1/1000 = 0,001 і т.д, то
4·10–3 = 0,004;
5·10–5 = 0,00005;
3,5·10–4 = 0,00035.
І навпаки:
0,0002 = 2·10–4;
0,0000075 = 7,5·10–6 = 75·10–7;
0,000125 = 1,25·10–4 = 12,5·10–5 = 125·10–6.
- Математичні дії над числами представленими в стандартному вигляді.
Оскільки: 105·103 = (10·10·10·10·10)·(10·10·10) = 105+3 = 108,
105·10–3 = (10·10·10·10·10):(10·10·10) = 105 –3 = 10–2
то в загальному випадку 10х·10у = 10х+у. Наприклад:
2·104·4·106 = 2·4·104+6 = 8·1010;
5·106·3·103 = 5·3·106+3 = 15·109;
7·108·5·10–4 = 7·5·108–4 = 35·104;
4,4·10–5·2·10–3 = 4,4·2·10–5–3 = 8,8·10–8.
Оскільки: 1/103 = 1/1000 = 0,001 = 1·10–3; 1/10–3 = 1/0,001 = 1·1000 =1·103, то в загальному випадку 1/10у = 10–у, а відповідно 10х/10у = 10х–у. Наприклад:
8·106/4·104 = (8:4)106–4 = 2·102;
12·105/3·10-4 = (12:3)105+4 = 4·109;
5·10–4/2·108 = (5:2)10–4–8 = 2,5·10–12;
15·103/3·108 = (15:3)103–8 = 5·10–5.
Оскільки (103)4 = (10·10·10)(10·10·10)(10·10·10)(10·10·10) = 103·4 = 1012, то в загальному випадку (10х)у = 10х·у. Наприклад:
(5·103)2 = 52·103·2 = 25·106;
(2·105)4 = 24·105·4 = 16·1020;
(4·10–3)2 = 42·10–3·2 = 16·10–6;
(3·10–4)3 = 33·10–4·3 = 27·10–12.
- Математичні дії над числами представленими у змішаному вигляді.
В науковій практиці загалом і в фізиці зокрема, виконуючи математичні дії над числами записаними в нестандартному або змішаному вигляді, ці числа спочатку представляють в стандартному вигляді, а вже потім виконують відповідні математичні дії. Наприклад:
500 000 · 0,003 = 5·105·3·10–3 = 5·3·105–3 = 15·102;
0,00025·2·104 = 2,5·10–4·2·104 = 2,5·2·10–4+4 = 5·100 = 5 (нагадаємо, будь яке число в нульовій степені дорівнює одиниці: а0 = 1);
12·104/0,0003 = 12·104/3·10–4 = (12:3)104+4 = 4·108;
0,00048/2·103 = 48·10–5/2·103 = (48:2)10–5–3 = 24·10–8
400 000 + 3,5·105 + 0,65·106 = 4,0·105 + 3,5·105 + 6,5·105 = 105(4,0+3,5+6,5) = 14,0·105;
0,000035 + 45·10–6 – 2·10–4 = 3,5·10–5 + 45·10–6 – 2·10–4 = 3,5·10–5 + 4,5·10–5 – 20·10–5 = 10–5(3,5 +4,5 – 20) = –12·10–5.
Зверніть увагу на те, що при додаванні та відніманні чисел з різними степенями множника 10, потрібно прагнути до того, щоб степінь цього множника в кожному доданку був однаковим. В такій ситуації спільний множник 10n виноситься за дужки, а в дужках залишаються відповідно прості доданки.
- Визначення квадратного кореня числа.
Квадратним коренем числа а (позначається √а, або (а)1/2) називають таке число х, квадрат якого дорівнює числу а. Іншими словами: якщо х2=а, то √а=х. Наприклад:
√4 = 2, бо 22 = 4;
√9 = 3, бо 33 = 9;
√16 = 4, бо 42 = 16;
√25 = 5, бо 52 = 25;
√100 = 10, бо 102 = 100;
√2 ≈ 1,41, бо 1,412 ≈ 2.
Можна довести: якщо мова йде про числа вигляду 10n, то √10n=10n/2.
Наприклад: √102=10; √104=102; √108=104; √10–6=10–3; √10–12=10–6.
Можна довести, що √(а·b)=√а·√b. Наприклад:
√(25·106) = √25√106 = 5·103;
√(49·108) = √49√108 = 7·104;
√(16·10–4) = √16√10–4 = 4·10–2;
√(2,5·105) = √(25·104) = √25√104 = 5·102;
√(0,09·108) = √(9·106) = √9√106 = 3·103;
√(4,9·10–3) = √(49·10–4) = √49√10–4 = 7·10–2.
- Математичні трансформації (перетворення) заданої формули.
В фізиці надзвичайно важливим вмінням, є вміння математично трансформувати (змінювати) задану формулу, а по суті, за заданою формулою визначати невідому величину. Загальне правило подібних трансформацій дуже просте: при переносі будь якої величини через знак дорівнює, пов’язана з цією величиною математична дія змінюється на протилежну: додавання змінюється на віднімання, віднімання змінюється на додавання, множення змінюється на ділення, а ділення змінюється на множення. При цьому відповідні величини переносять таким чином, щоб невідома величина (х) мала знак «+» та знаходилась в чисельнику. Наприклад:
якщо х + а = b то x = b – a, дійсно, якщо х + 3 = 8, то x = 8 – 3 = 5;
якщо х – а = b то x = b + a, дійсно, якщо х – 3 = 8, то x = 8 + 3 = 11;
якщо а – х = b то x = a – b, дійсно, якщо 10 – х = 4, то x = 10 – 4 = 6;
якщо a = b – x то x = b – a, дійсно, якщо 5 = 20 – x, то x = 20 – 5 = 15;
якщо a·x = b то x = b/a, дійсно, якщо 5·x = 10, то x = 10/5 = 2;
якщо a/x = b то x = а/b, дійсно, якщо 20/x = 5, то x = 20/5 = 4;
якщо а = b/x то x = b/a, дійсно, якщо 5 = 10/x, то x = 10/5 = 2;
якщо ax/bc = d то x = dbc/a, дійсно, якщо 2·x/3·4 = 6, то x = 6·3·4/2 = 36;
якщо ab/xc = d то x = ab/cd, дійсно, якщо 5·6/x·3 = 2, то x = 5·6/3·2 =5;
якщо (a + x)/b = c то a+x = cb звідси x = cb – a,
дійсно, якщо (4 + x)/5 = 2, то x = 2·5 – 4 = 6;
якщо a/(b – x) = c то b – x = a/c звідси x = b – a/c,
дійсно, якщо 20/(10 – x) = 5, то x = 10 – 20/5 = 10 – 4 = 6;
якщо I=U/R, то U=I·R;
якщо v=s/t, то s=v·t;
якщо S=πR2, то R=√(S/π);
якщо S=πd2/4 то d=√(4S/π).
Вправа №6.
- Задані числа представити у стандартному вигляді: 800000; 540000; 2540000; 0,000004; 0,00075; 0,00000128.
- Виконати математичні обчислення: 3·104·4·103; 6·10-5·3·104; 8·108·0,5·10–3; 2,8·10–4·2·10–3.
- Виконати математичні обчислення: 9·108/3·104; 45·10–3/5·105; 18·10–4/3·10–8; 3·106/2·10–4.
- Виконати математичні обчислення: (4·103)2; (2·10–4)4; (3·10–5)3; (8·106)2.
- Виконати математичні обчислення: 400000·3·105; 0,000025·2·10–5; 18·106/0,0006; 3,3·104 + 47000 – 50000.
- Визначити корінь квадратний: √49; √81; √106; √(36·104); √(9·104); √(2·1010).
- За заданою формулою визначити невідому величину (х): b – х=a; bx/c=a; (a+b)/x=c; a/(d+c)=d/x; b/(a–x)=c/d.
- За заданою формулою визначити невідому величину:
якщо I=U/R, то R=
якщо R=ρℓ/S, то ℓ=
якщо Q=I2Rℓ, то I=
якщо x = x0 + vt, то v=
якщо x = x0 + v0t + at2/2, то a=
.
§7. Вимірювальні прилади. Похибки вимірювань.
Прилади за допомогою яких визначають числове значення фізичних величин, називають вимірювальними приладами. Лінійка, штангенциркуль, термометр, терези, мірний стакан, секундомір, амперметр, вольтметр, омметр, ватметр, динамометр, спідометр, калориметр, тахометр, барометр, психрометр, ареометр – ось лише деякі приклади існуючого різноманіття вимірювальних приладів. Це різноманіття стає ще більш очевидним, зважаючи на факт того, що одну і ту ж фізичну величину можуть вимірювати різними приладами. Скажімо, довжину вимірюють (див. мал.11а) лінійками (1), рулетками(5), кроквами, мірними стрічками (6), складеними метрами (4), штангенциркулями (2), мікрометрами (3), інтерферометрами, тощо. При цьому однією і тією ж назвою часто позначають суттєво різні прилади. Наприклад, штангенциркулі (мал.11б) можуть бути цифровими (1), циферблатними (2), ноніусними (3) та іншими.
а) б)
Мал.11. Деякі приклади вимірювальних приладів за допомогою яких вимірюють довжину.
За способом відображення тієї інформації яку надає вимірювальний прилад, ці прилади поділяються на: 1) прилади, показання яких видаються в електронно-цифровому вигляді; 2) прилади, показання яких визначаються за вимірювальною шкалою. Наприклад температуру вашого тіла можна виміряти звичайним медичним термометром, або тим чи іншим електронно-цифровим термометром (мал.12). Ясно, що з практично-побутової точки зору електронно-цифрові прилади є більш зручними. Однак з навчально-наукової точки зору, електронно-цифрові прилади мають ряд суттєвих недоліків. По перше, принцип дії таких приладів приховано в глибинах їх електронних мікросхем. По друге, точність та надійність електронно-цифрових приладів визначально залежать від величезної сукупності тих процесів які відбуваються в складних електричних системах. По третє, налаштування та періодична перевірка правильності показань електронно-цифрових приладів здійснюється шляхом порівняння з показаннями відносно простих традиційних приладів, принцип дії яких є чітко визначеним, а точність показань гарантовано достовірною. Зважаючи на ці обставини, в подальшому будемо говорити про параметри та похибки вимірювань тих відносно простих приладів, показання яких визначаються за відповідною вимірювальною шкалою.
Мал.12. Показання вимірювального приладу можуть бути такими, що: 1) визначаються за вимірювальною шкалою; 2) висвічуються в електронно-цифровому вигляді.
Шкала вимірювального приладу представляє собою сукупність штрихів, поділок і чисел. Штрихи – це ті риски які нанесені на шкалу вимірювального приладу. Поділки – це відстані між двома найближчими штрихами. Ціна поділки – це числове значення найменшої поділки шкали. Щоб визначити ціну поділки потрібно: 1) взяти числові значення двох позначених цифрами сусідніх штрихів; 2) від більшого значення відняти менше; 3) отриману різницю поділити на кількість проміжків між обраними цифровими рисками. Наприклад, на вимірювальній шкалі звичайної лінійки (мал.13) відстані між позначеними цифрами штрихами дорівнюють по одному сантиметру. При цьому кожну з цих відстаней поділено на десять проміжків. А це означає, що ціна поділки (ц.п.) даного вимірювального приладу становить: ц.п. = (2 – 1)/10 = 1/10 = 0,1см=1мм.
. а) б) в)
Мал.13. Методика визначення ціни поділки вимірювального приладу.
Або, наприклад, ви маєте справу з двома однаковими за об’ємом мірними циліндрами, в одному з яких відстань між сусідніми цифровими штрихами розділена на два проміжки (мал.13б), а в другому – на десять (мал.13в). А це означає, що ціна поділки першого мірного циліндра 2,5мл, а другого 0,5мл.
Однією з основних характеристик якості вимірювання є точність вимірювання, тобто близькість результату вимірювання (х0) до фактичного (істинного, реального, дійсного) значення вимірюваної величини (х). Кількісною характеристикою точності вимірювання є похибка вимірювання. При цьому розрізняють абсолютну та відносну похибки вимірювання. Абсолютна похибка вимірювання – це величина, яка характеризує абсолютну похибку вимірювання і яка дорівнює різниці між фактичним значенням вимірюваної величини х (ℓ; V; m; t; …) та результатом вимірювання цієї величини х0 (ℓ0; V0; m0; t0; …). Абсолютна похибка вимірювання позначається символом Δ (дельта) поряд з яким вказується буквений символ вимірюваної величини: Δх (Δℓ; ΔV; Δm; Δt;…) Абсолютна похибка, вимірюється в тих же одиницях, що і відповідна фізична величина: [Δℓ] = м (см, мм); [ΔV] = м3 (см3, мм3, л, мл); [Δm] = кг (г, мг); [Δt] = с.
Абсолютна похибка вимірювань залежить від багатьох обставин: якості вимірювального приладу, методу вимірювання, умов вимірювання, кваліфікації того хто виконує вимірювання, тощо. Однак зазвичай величину абсолютної похибки вимірювання приймають рівною ціні поділки відповідного вимірювального приладу. Наприклад, якщо ціна поділки секундоміра 1с (Δt = 1с) , то і абсолютна похибка відповідного вимірювання дорівнює 1с (Δt = 1с). Якщо ціна поділки лінійки 1мм, то і абсолютна похибка відповідного вимірювання 1мм (Δℓ = 1мм ). При цьому результат вимірювання записують у вигляді: ∆хд = х ± ∆х/2 де хд – дійсне значення вимірюваної величини; х – виміряне значення цієї величини; Δх – ціна поділки відповідного вимірювального приладу (абсолютна похибка вимірювання). Наприклад, якщо для Δt = 1с результатом вимірювання часу є 28с, то цей результат потрібно записувати у вигляді: t=(28 0,5)с. Якщо для Δℓ=1мм, результатом вимірювання довжини є 158мм, то цей результат потрібно записати у вигляді: ℓ = (158 ± 0,5)мм і т.д.
Абсолютна похибка вимірювання (Δх) не є безумовно об’єктивною характеристикою точності вимірювання. Адже якщо, наприклад, за допомогою лінійки ви виміряєте довжину олівця (мал.14) і отримуєте результат ℓ=122мм (а фактично ℓ=(122±0,5)мм), а потім тією ж лінійкою, вимірюєте діаметр цього олівця і отримуєте результат d=7мм (а фактично d=(7±0,5)мм), то в обох випадках абсолютна похибка ваших вимірювань буде однаковою Δℓ=1мм. При цьому ясно, що для довжини 122мм похибка в 1мм є відносно малою, а для довжини 7мм аналогічна похибка є відносно великою. Зважаючи на ці обставини, більш об’єктивною характеристикою точності вимірювання є його відносна похибка.
. а) б)
Мал.14. Якщо вимірювальний прилад один і той же, то при будь яких вимірюваннях, його абсолютна похибка вимірювання залишається незмінною.
Відносна похибка вимірювання – це величина, яка характеризує відносну (порівняльну) похибку вимірювання і яка дорівнює відношенню абсолютної похибки вимірювання (Δх) до виміряного значення фізичної величини (х0). Відносна похибка вимірювання позначається символом ε (епсилон) і зазвичай вимірюється у відсотках: ε=(Δх/х0)100%. (Нагадаємо, відсоток (процент) – це сота частина одиниці: 1% = 0,01). Наприклад, для представленої на мал.14а ситуації ε=(1мм/122мм)100%=0,8%, тоді як для ситуації мал.14б ε=(1мм/7мм)100%=14,3%
Потрібно зауважити, що результат вимірювання часто залежить не лише від точності вимірювального приладу, а й від уважності та кваліфікації того хто виконує вимірювання. Наприклад, в зображеній на мал.15 ситуації, результат вимірювання довжини пружини, значною мірою залежатиме від того, під яким кутом зору експериментатор буде визначати цей результат. І напевно ви розумієте в якому випадку вимірювання є правильним.
Мал.15. Результат вимірювання залежать не лише від точності вимірювального приладу, а й від уважності та кваліфікації того хто виконує вимірювання.
Завершуючи розмову про точність та похибку вимірювань, буде не зайвим сказати, що в науковій, виробничій та інженерній практиці, записи 50мм; 50,0мм; 50,00мм – не є тотожними (50мм≠50,0мм≠50,00мм). Не є тому, що в науковій, виробничій та інженерній практиці кількість знаків після коми вказує на точність вимірювання відповідної величини. Наприклад запис 50мм означає, що відповідна довжина виміряна з точністю ±0,5мм, тобто виміряна звичайною лінійкою. Запис 50,0мм означає, що відповідна довжина виміряна з точністю ±0,05мм, тобто виміряна штангенциркулем. А запис 50,00мм означає, що точність вимірювання відповідної довжини ±0,005мм, а таку точність забезпечує прилад, який називається мікрометром.
Задача. На основі аналізу малюнку, визначте ціну поділки мірних циліндрів. Визначте об’єм налитої в них рідини та правильно запишіть результати вимірювань. Визначте абсолютну та відносну похибки вимірювань.
Рішення. На основі аналізу малюнку можна сказати наступне.
1.Ціна поділки мірного циліндра: (ц.п.)1 = 10мл; (ц.п.)2 = 2мл.
2. Об’єм налитої в циліндр рідини: V1 = 37 ± 5мл; V2 = 37 ± 1мл.
3. Абсолютна похибка вимірювань: ΔV1 = 10мл; ΔV2 = 2мл.
4. Відносна похибка вимірювань: ε1=(ΔV1/V1)100% = (10мл/37мл)100% = 27%;
ε2=(ΔV2/V2)100% = (2мл/37мл)100% = 5,4%;
Контрольні запитання.
1.Які вимірювальні прилади ви знаєте і що вони вимірюють?
2. Які переваги та які недоліки тих вимірювальних приладів показання яких видаються в електронно-цифровому вигляді?
3. Які переваги та які недоліки тих вимірювальних приладів показання яких визначаються за вимірювальною шкалою?
4. Що називають ціною поділки вимірювального приладу? як визначається ціна поділки приладу?
5. Що називають абсолютною похибкою вимірювання? Від чого залежить ця похибка? Прийнято вважати, що абсолютна похибка вимірювання дорівнює…?
6. Чому абсолютна похибка вимірювання не є безумовно об’єктивною характеристикою точності вимірювання?
7. Що називають відносною похибкою вимірювання і чим вона «краща» за похибку абсолютну?
Вправа №7.
1.На основі аналізу малюнку, визначити ціну поділки мірних циліндрів.
2. Визначити ціну поділки представлених на малюнку лінійок.
3. На основі аналізу малюнку, визначте ціну поділки мірних циліндрів. Визначте об’єм налитої в них рідини та правильно запишіть результати вимірювань. Визначте абсолютну та відносну похибки вимірювань.
4.На основі аналізу малюнку визначте довжину сторони прямокутника та діаметр кулі і правильно запишіть результати вимірювань. Визначте абсолютну та відносну похибку вимірювань.
а) 
б) 
5. На основі аналізу малюнку, визначте обʼєм зануреного в рідину тіла та правильно запишіть результати вимірювань. Визначте абсолютну та відносну похибку вимірювань.
а) 
б) 
6. На основі аналізу малюнку, визначте ціну поділки вимірювального приладу, показання цього прикаду, абсолютну та відносну похибки вимірювань.
