Мене іноді звинувачують в тому, що пишу занадто розлого, не по фейсбучному. Знаєте, ми 26 років робимо все похапцем, по фейсбучному. От тільки результат – пшик. То може спробуємо не по фейсбучному, а по серйозному?
В жовтні цього року, був на традиційній зустрічі випускників славного фізико-технічного факультету ДДУ. І як це зазвичай трапляється, мова зайшла про політику, а відповідно і про мовне питання. Тим більше, що був вагомий привід – закон про освіту. І от що мене приємно здивувало. Серед десяти активних дискутантів, в середовищі яких я був єдиним україномовним, знайшовся лише один прихильник двомовної України. Аргументація загально відома: “ я такой же гражданін і імєю право …”, а далі за текстом.
І потрібно зауважити, що я не був тим найактивнішим та найрадикальнішим опонентом, який пояснював цьому “гражданіну”, що факт наявності українського паспорту, не дає йому права руйнувати цю державу. Бо не має права жінка, яка народила дитину, цю дитину зжерти. Зжерти на тій підставі, що вона дала їй життя.
Показово і те, що серед десяти дискутантів, здається троє, були етнічними росіянами, у всякому разі такими, які мали російські прізвища. Натомість, любітєль руського міра, був етнічним українцем. Це я до того, що в Україні, українськість визначається не прізвищем і не місцем народження, а сутністю людини.
Та як би там не було, а обнадіює одне: переважна більшість нашого російськомовного населення розуміє, а якщо не розуміє, то нутром відчуває, що в Україні, українська мова, це не просто спосіб спілкування між людьми, а спосіб самозбереження та самоствердження української держави, механізм консолідації багатонаціонального українського народу.
Проблема лише в тому, що сьогодні мало розуміти. Потрібно діяти. Бо всі ці заспокійливі: давайте не збурювати суспільство дражливими темами; давайте еволюційним шляхом; давайте спочатку вирішимо побутові проблеми; давайте спочатку створимо умови і т.д. і т.п. – це так, “воєнная хітрость”. Хитрість, яка дуже подобається переважній більшості російськомовного населення. Та і як же тут не сподобатись. Не потрібно ж нічого робити, не потрібно докладати жодних зусиль, не потрібно змінювати своїх звичок, не потрібно напружувати свої мізки, не потрібно нічого. Натомість проблема якось так, еволюційним шляхом, та й сама собою вирішиться.
Ой лі, панове громадяни – не вирішиться! Не вирішиться по перше тому, що в Природі діє один об’єктивний закон. Суть цього закону зводиться до того, що “зло” зростає само по собі, а от “добро” – лише за умови постійного піклування про нього. Скажімо для того, щоб на вашій грядці виріс бур’ян, не потрібно щось робити. Рано чи пізно, бур’ян виросте сам по собі. А от для того, щоб на тій же грядці виросли помідори, потрібні певні зусилля. І ці зусилля не мають обмежуватись лише тим, щоб в землю кинути відповідне насіння. Адже за відсутності належного догляду, з цього правильного насіння, виросте все той же бур’ян – пасльон називається. Так от, в нашій ситуації, створена мовним питанням атмосфера брехні та подвійної моралі, є тим агресивним, всепоглинаючим злом, яке неминуче руйнує українську державу. Калічить наші серця і душі. Забирає у наших дітей, внуків та правнуків навіть шанс на цивілізоване майбутнє.
По друге, ситуація ускладнюється ще й фактом того, що нам “пощастило” мати в сусідстві нахабного, цинічного, хитрого та підлого дикуна. До того ж, на відміну від нас, цей дикун розуміє і завжди розумів, державотворчу цінність мови. А розуміючи, робив, робить і буде робити все можливе за для того, щоб знищити українську мову, а відповідно і українську державність. Благо, досвід такого знищення у нього є. Згадайте бодай, колись україномовну Кубань та колись україномовний Ставропольський Край. Регіони, які натепер є козачими оплотами руського міра. Та що там Кубань. А хіба зросійщений Донбас, не є наочним доказом того, як планомірно та цинічно знищується українське в Україні.
Додайте до цього той факт, що за 26 років незалежності, в Україні жодного дня не було української влади. А також, не забудьте і про те, що наявна в Україні кланово-олігархічна система влади, а відповідно і вся сукупність їй підконтрольних засобів масової інформації, шкурно не зацікавлена в тому, щоб в цій державі була сильна, консолідована політична нація (народ). Ну скажіть на млість, який цивілізований народ буде терпіти армію державних службовців, як би ті не називались депутатами, суддями, міліціонерами, податківцями чи прокурорами, основною статтею доходів яких є хабарі, відкати, пільги чи просто незаслужено високі зарплати? Який цивілізований народ буде терпіти армію скоробагатьків, статки яких є результатом банального шахрайства та банального грабунку цього народу? Ото ж.
Все це, я говорю не для того, щоб посіяти паніку та зневіру. Просто ми маємо усвідомити глибину тих загроз, що нависли над нашою державою. А ще, усвідомити той факт, що війна на Сході, анексія Криму, відсутність в цій державі консолідованої політичної нації, відсутність бодай якоїсь національної еліти, національної ідеї, тотальна корумпованість всіх і вся, кланово-олігархічна система влади, атмосфера подвійної моралі та неповаги до закону, а зрештою і факт матеріального зубожіння населення – це прямі наслідки отого дурнувато-цинічного “а какая разніца на каком язикє разгаварівать?”
Ясно, що мовне питання не можливо вирішити за рік, два чи навіть пару десятиліть. Його неможливо вирішити певним законом, декретом чи універсалом. Вирішення цієї проблеми потребує постійної, толерантної та цілеспрямованої роботи. Але ця робота буде успішною лише в тому випадку, коли кожен з нас усвідомить, що та мовна руїна, яку ми маємо на теренах сучасної України, це не лише результат нахабної агресії імперської Росії і не лише наслідок злочинної байдужості нашої умовно-української влади, а й предмет персональної відповідальності кожного з нас. Ми маємо усвідомити, що наше малоросійське руськоязичіє це не ознака вченості, а прояв банальної зневаги до свого народу, своєї землі і самого себе. Ми маємо зрозуміти, що наше малоросійське руськоязичіє це прямий шлях до руйнації української держави. Шлях, який забирає у наших дітей, внуків і правнуків навіть шанс на цивілізоване майбутнє.
17.11.2017.