Іллєнко

 

Народному депутату

України

Іллєнко А.Ю.

 

Шановний Андрію Юрійовичу. До Вас звертається викладач фізики Новомосковського металургійного технікуму Карбівничий Андрій Миколайович. А звертається з приводу наступного.

Боляче дивитись на те, як так звана політична еліта держави, прикриваючись патріотичними гаслами, явно та цинічно взяла курс на реалізацію підлої ідеї : ” дві мови – один народ”. Абсолютно ж очевидно, що в ситуації, коли нашим сусідом є підступний, жорстокий та цинічний дикун, реалізація цієї ідеї неминуче призведе до знищення української держави. Бо якщо цей дикун на повному серйозі стверджує, що далека Сирія є частиною його дикунського Руського Міра , то чого можна очікувати від нього по відношенню до російськомовної України.

Нема сенсу наводити незчисленні приклади того, як приховано та явно принижується, дискридитується та знищується українське в Україні. Ці приклади є очевидними,  повсюдними та повсякчасними .  Зауважу тільки,  що суспільству настирно та нахабно нав’язується думка про те , що національна держава – це застаріла форма самоорганізації суспільства, що майбутнє за космополітичними  державами, що мова не є важливою ознакою національної ідентичності  і що людям важлива не мова, а те що вони їдять та п’ють.

І наплювати цим солодкоголосим півунам, цим доморощеним та засланим  козачкам на факт того, що прямим результатом нашої двомовності , є відсутність в цій державі консолідованої політичної нації, а відповідно і того рівня цивілізованого життя, яке притаманне тим державам, де такі нації є. Наплювати цим солодкоголосим байстрюкам на факт того, що прямим наслідком практичної реалізації гасла :” а какая разница на каком языке разговаривать?” , є окупація Криму та війна на Сході. Наплювати цим дипломованим  шаріковим на факт того, що “русскоговорящие, русскослышащие и руссковидящие” громадяни України є об’єктами прямого та постійного зомбовпливу шовіністично-дикунського Руського Міра. А що-що, а зомбувати цей Мір вміє. Наплювати цим солодкоголосим швондєрам на факт того, що  наше малоросійське двуязичіє морально і духовно калічить наших дітей. Бо  якщо на уроці вчитель, формально дотримуючись вимог закону так-сяк белькоче українською, а на перерві – цвірінчить російською, то хоче він того чи ні, а  привчає дітей до того, що можна говорити одне, думати друге, а робити третє. А потім всі щиро дивуються, чого ж це ми, такі чесні  та православні, живемо в державі де подвійна мораль та неповага до закону – норма життя.

Звичайно, в Україні російськомовних патріотів не менше, аніж україномовних. І це правда. В Україні взагалі, українство визначається не прізвищем і не місцем народження, а сутністю конкретної людини. Скажу більше. Серед українських росіян, татар, євреїв, циган та представників інших народів, часто-густо більше справжніх українців, аніж серед малоросійських, зазвичай руськоговорящіх хохлов.

Не потрібно бути великим аналітиком, щоб не розуміти факту того, що в новітній Україні не було, нема і ще довго не буде більш складної і стратегічно більш важливої проблеми , аніж та , яку прийнято називати мовним питанням. По суті, з часу створення сучасної української держави, у цієї держави  не було важливішого та нагальнішого завдання, аніж донесення до кожного російськомовного громадянина простої і тепер вже очевидної істини : якщо ми не хочемо щоб завтра, після завтра чи через століття в нашу хату не вдерся очманілий від алкоголю дикун і белькочучи якусь маячню про слов’ янське братерство та православні скрепи, не став  вбивати наших дітей та гвалтувати наших жінок, – то маємо вичавити з себе малоросійського , руськоговорящєго холопа. І якби   держава виконала це завдання, то сьогодні ми б жили в абсолютно іншій, цивілізованій          , заможній , європейській Україні.   А так . маємо що маємо . Бо замість того, щоб  державу розбудовувати, так звана еліта про пельку свою ненаситну дбала  А заодно, дурила себе та електорат дурнуватими байками : “какая разница на каком языке разговаривать?”,  “Росія – братня держава”, “ московський патріархат –  найпатріархатніший патріархат”… Та вже додурилася до того, що довела нас і себе до краю прірви, за якою новий виток дикунського іга.

Та як би там не було, а  українство має жити, боротися і перемагати. І ми обов’язково переможемо. Бо це наша земля! Наша країна! Наше місце під Сонцем! Але для того щоб  ця перемога стала реальністю, ми маємо по-перше об’єднатись, а по – друге , перестати бути тими  толерантними, об яких ноги витирають. Бо наша толерантність в царині відстоювання національних інтересів загалом і української  мови, культури та ідентичності зокрема, вже призвела до того, що на нашій землі, агресивна гідра російського шовінізму, цинічно та планомірно знищує цю мову, цю культуру, цю ідентичність. Наша толерантність не має розповсюджуватись на тих покидьків, які руйнують   нашу державу та  принижують нашу національну гідність. Тому, якщо якийсь покидьок відкриває рота – “ мол, я такой же грнажданин Украины и имею право…”, – то ми просто зобов’язані толерантно і не толерантно нагадувати цьому “гражданину”, що в нього не має права руйнувати цю державу. Бо не має права жінка, яка народила дитину, цю дитину зжерти.  А якщо комусь так невимовно подобається Руський Мір, то які проблеми , – ось Бог , а ось  порог.

Сьогодні стало очевидним, що всі сподівання на національну свідомість та патріотизм так званих демократичних партій, виявились марними. Сьогодні стало очевидним, що для наявних в Україні партій, а точніше бізнес-політичних проектів, питання мови, освіти, культури, патріотизму , це лише питання політиканського піару. Сьогодні стало очевидним , що наявні в Україні бізнес-політичні проекти, які називають себе партіями, жодним чином не зацікавлені в тому, щоб в цій     державі сформувалась консолідована політична нація.  Сьогодні стало очевидним, що ті бездарні байстрюки які іменують себе політичною елітою України, в своїй маніакальній жадобі до влади, яку розуміють  як спосіб особистого збагачення та задоволення своїх дикунських амбіцій і похотей, цинічно та бездумно руйнують цю державу. Сьогодні стало очевидним, що свідомі національно-патріотичні українці мають об’єднатися в широкий загальнонаціональний фронт порятунку української мови, української культури, української ідентичності, а зрештою – української держави.

Я не знаю яким буде  і яким має бути цей фронт. Знаю  одне: всі свідомі, національно-патріотичні українці мають забути образи та непорозуміння, відкинути особисті амбіції та меркантильні інтереси і об’єднатися в потужний національно-патріотичний фронт порятунку та розвитку українського в Україні. При цьому ми маємо чітко заявити : боротьба за українську мову, українську культуру, українську ідентичність, – не є боротьбою проти російськомовного населення, російської мови чи російської культури. Ця боротьба є боротьбою за саме існування української держави, за її європейське майбутнє, за цивілізоване майбутнє наших дітей, внуків і правнуків. Ми маємо донести до кожного громадянина України просту та очевидну істину: російськомовна Україна приречена бути вічним васалом імперської Росії та невід’ємною складовою  шовіністично-дикунського Руського Міра. Міра , який не має нічого спільного ні з Київською Руссю, ні з слов’янством, ні з Богом, ні з цивілізованим світом. Ми маємо пояснити кожному громадянину цієї держави, що в Україні питання мови, це  не питання національної приналежності , а питання національної безпеки. Питання того, в якій країні ми будемо жити – цивілізованій  європейській, заможній Україні, чи в напівазійській, напівдикунській Малоросії.

 

Пане  Андрію. Напевно Ви розумієте, що нікому не відомий викладач провінційного технікуму, не має можливостей бодай якось вплинути на хід політичних подій в Україні. Тому всі свої сподівання покладаю на таких молодих, амбітних, патріотичних та енергійних людей як Ви. Сподіваюсь, Ви та Всеукраїнське об’єднання “Свобода”, стануть тією провідною силою яка очолить всенародну,  по суті національно-визвольну боротьбу українців за свою українську державу. Державу, в якій знайдеться гідне місце для представників всіх народів і народностей, що проживають на цій прекрасній та благодатній землі. Однак, державу, в якій українство, українська мова, українська культура, українська ідентичність, будуть  тим беззаперечним стержнем, навколо якого згуртується цілісна і могутня політична нація. Сподіваюсь, Ви докладете всіх зусиль за для того, щоб підняти на  цю національно-визвольну боротьбу всіх моральних авторитетів нації, все національно свідоме студентство, національно свідому інтелігенцію, все національно свідоме та патріотичне громадянство.

Пане Андрію. Можливо я помиляюсь , але мені здається, що буде логічним  та політично виправданим, якщо тією основою навколо якої може згуртуватись потужний  загальнонаціональний фронт захисту української мови, української культури, української ідентичності та української держави, може стати  Всеукраїнське товариство “Просвіта” імені Т. Г.Шевченка. Товариство, яке має  стоп’ятидесятирічну  історію боротьби за українське в Україні. Виходячи з цього, я надіслав відкритого листа (листа-звернення) до Голови цього  товариства Мовчана Павла Михайловича. Надсилаю і Вам цього листа. А за одне і ті , дві невеличкі статті, які були написані ще в 2008 році  і які , нажаль,  не втратили своєї актуальності й сьогодні.

 

З повагою і надією, громадянин України, Карбівничий А.М., викладач фізики, безпартійний.

 

28.10.2015.

P.S.   А пан Іллєнкко, рівно як і пани Томенко, Доній, Мовчан та інші “патріоти” ,  ясна річ – мовчок.

 

 

 

 

 

Подобається

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *