Про самозародження життя

·                                                                                    Карбівничий А.М.

     Про енергетичні передумови еволюційного самозародження

                             та саморозвитку життя на Землі.

    

      24 листопада 1859 року вийшла в світ книга видатного англійського дослідника природи Чарльза Дарвіна, яка називалась “Походження видів шляхом природного відбору”. В ній автор, на основі аналізу багатьох наявних фактів переконливо доводив, що сучасне різноманіття структур земного життя, це результат неперервного природнього еволюційного процесу і що механізмом реалізації цього процесу є природній відбір найбільш пристосованих до наявних умов форм життя.

Побутує думка, ніби в теорії Дарвіна стверджується, що людина походить від мавпи. Така думка є абсолютно хибною та безпідставною. Бо в теорії Дарвіна не стверджується, що людина походить від мавпи, свині, пацюка  чи риби. В ній стверджується те, що стверджується: сучасні люди, сучасні мавпи, сучасні свині, пацюки, риби, ящірки, слимаки і взагалі все різноманіття сучасних форм життя – це  результат неперервного, природного еволюційного процесу і що механізмом  реалізації  цього процесу є природній  відбір найбільш пристосованих до наявних умов форм життя.

По суті це означає, що колись дуже давно, скажімо 500 мільйонів років тому, на Землі не було ні людей, ні мавп, ні свиней, ні пацюків, ні пташок, ні жаб, ні змій, ні динозаврів. Натомість було величезне різноманіття тогочасних водоростей, бактерій, черв’яків, молюсків, медуз, примітивних хордових, тощо. При цьому, із певних різновидностей тогочасних хордових, в силу тих умов в яких вони існували та у повній відповідності з законами Природи, поступово, в процесі зміни сотень мільйонів поколінь, сформувалися ті види і різновидності тваринного світу, які прийнято називати рибами, земноводними, плазунами, птахами та ссавцями.  В тому числі  і такі розумні як ми з вами.

Сьогодні ми не будемо говорити про те, яким чином із певного набору прадавніх примітивних хордових сформувалось сучасне різноманіття риб, земноводних, плазунів, птахів та ссавців. Зауважимо тільки, що механізм еволюційного урізноманітнення форм життя є загально відомим і таким, що практично бездоганно описується сучасною еволюційною теорією, яку прийнято називати теорією Дарвіна. Сьогодні ми зупинимося лише на тих надважливих питаннях, відповіді на які сучасна еволюційна теорія не дає.  До числа таких питань відносяться: як та чому виникло життя на Землі?; закономірним чи випадковим є факт появи життя на Землі?; чому еволюційний саморозвиток життя йде шляхом ускладнення форм життя (одноклітинні організми → прості багатоклітинні організми → риби → земноводні → плазуни → птахи → ссавці)?

Дійсно. Як та чому виникли ті перші прадавні форми життя, еволюційний саморозвиток яких призвів до сучасного різноманіття живих структур ? Чому еволюційний саморозвиток живої матерії йде шляхом ускладнення форм життя? Наскільки закономірним є факт появи життя на Землі?  Відповіді на ці надважливі запитання сучасна еволюційна теорія не дає. Однак це зовсім не означає, що цих відповідей не існує і що сучасна наука їх не знає. Власне стислому формулюванню суті цих відповідей і присвячена дана стаття.

Коли, як та чому виникло життя на Землі? Ці питання бентежили і продовжують бентежити уяву найвидатніших людей всіх часів і народів. Здається абсолютно очевидним, що така надскладна структура як живий організм не могла з’явитись випадково та сама по собі. Тому не дивно, що ті люди які розмірковували над проблемою виникнення життя,  неминуче приходили до висновку: життя – це справа рук над розумного та над всесильного Творця. Наука не заперечує обґрунтованості такого висновку. Більше того – наука повністю з ним погоджується. Просто в науці цього над розумного та над всесильного  Творця називають не Богом, не Ісусом Христом, не Аллахом, не Буддою і не Перуном, а Природою.

      По суті той Бог, який в науці називають Природо, відрізняється від інших богів лише одним – прогнозованістю. Це означає, що Природа діє за певними, чітко визначеними правилами, які називаються законами Природи. А ці закони є такими, що їх не можливо а ні відмінити, а ні змінити, а ні обдурити. І ці закони стверджують, що за певних умов, життя може самозароджуватись, тобто виникати з того що називають неживою природою. Ці закони стверджують, що за певних умов життя не лише самозароджується, а й еволюційно саморозвивається і що практично неминучим результатом цього еволюційного саморозвитку є величезне різноманіття форм життя. Іншими словами, відповідь сучасної науки на питання, “може чи не може самозароджуватись життя?”, є однозначною – може! Питання лише в тому, як часто зустрічаються ті умови, що є приданими для еволюційного самозародження та саморозвитку життя. А дослідження показують, що у Всесвіті такі умови зустрічаються надзвичайно рідко.

Фактично нам надзвичайно пощастило, що 4,5 мільярдів років тому, в безмежних просторах Всесвіту сформувалась наша Сонячна система. Що в цій системі сформувалась така планета як Земля. Що основу цієї планети склали не водень і гелій, а ті більш складні атоми які були синтезовані в надрах зірок попередніх поколінь. Що існуючі на Землі температурні, геологічні, хімічні, гравітаційні, магнітні, кліматичні та інші умови, виявились такими, що є  спрямованими для появи життя. Неминучим  же результатом цих щасливих та закономірних співпадінь є факт того, що на Землі у повній відповідності з відомими законами Природи це життя само зародилось, тобто виникло з того, що прийнято називати неживою природою.

Дослідження показують, що вже через пів мільярда років після того як Земля стала планетою, на ній почали з’являтися перші до біологічні форми життя. І потрібно зауважити, що ці прадавні, до біологічні форми життя були в тисячі, а то й в мільйони разів  простішими за  сучасні одноклітинні організми (бактерії) . По суті до біологічні форми життя представляли собою відносно прості, обособлені молекули дезоксирибонуклеїнових кислот. Сьогодні подібні, але значно складніші молекули ми називаємо молекулами ДНК. Ці молекули мають одну характерну особливість. За наявності сприятливих умов, молекула ДНК ділиться на дві дзеркально симетричні частини, які, відбираючи з навколишнього середовища  потрібні більш прості молекули, самовідновлюється. А самовідновившись знову ділиться на дві частини і т.д.

Пройде близько одного мільярда років, перш ніж ці примітивні, по суті до біологічні форми життя в процесі складного еволюційного відбору, трансформуються в перші одноклітинні структури схожі на сучасні бактерії. Пройде ще пару мільярдів  років перш ніж ці прості одноклітинні структури життя еволюціонують до простих багатоклітинних організмів, на кшталт сучасних поліпів, губок, медуз та плоских червів. Пройде ще мільярд років і еволюційна трансформація простих багатоклітинних організмів створить сучасне різноманіття тваринного та рослинного  світу.

Втім, загальний хід еволюції живих структур є загальновідомим і таким що підтверджується величезною кількістю прямих та не прямих доказів. Однак, що стосується початкового, до біологічного етапу еволюції, то і на сьогоднішній день цей етап залишається найменш дослідженим, а відповідно найбільш суперечливим фрагментом еволюційної теорії.

На тепер існує декілька загально відомих наукових гіпотез, кожна з яких так чи інакше пояснює, яким чином із атомів та відносно простих молекул неживої природи, утворились перші примітивні  структури життя. До числа цих гіпотез відносяться:  коацервативна гіпотеза (А.І. Опарін,  Дж. Хайден); гіпотеза протеїнових мікро сфер (С. Фокс, К. Дозе); гіпотеза еволюції життя на основі частинок глини (Дж. Бернал); гіпотеза молекулярної еволюції (М. Кальвін); гіпотеза еволюції полінуклеотидів (Г. Кастлер) та деякі інші.

Ці гіпотези так чи інакше відрізняються одна від одної. Але по суті кожна з них стверджує одне і те ж: в тих умовах які існували на Землі чотири мільярдів років тому, у повній відповідності з відомими законами фізики та хімії відбулося еволюційне самозародження життя.  При цьому різні гіпотези наводять вагомі докази того, що таке самозародження могло відбутися різними шляхами та різними комбінаціями цих шляхів. І якщо на сьогоднішній день наука ще не визначилась з тим, яка з вище названих чи можливо інших наукових гіпотез є безумовно правильною, то це лише тому що на тепер  ми не можемо провести такий експеримент, який би в точності відтворив ті умови, що існували на прадавній Землі  і який би тривав десятки, а то й сотні мільйонів років.

Звичайно, можна детально проаналізувати до біологічний етап історії Землі і навести безліч аргументів, які безумовно доводять, що у повній відповідності з відомими законами Природи в  тих умовах, які існували на Землі чотири мільярди років тому, примітивні структури життя могли самозародитись і що ймовірність такого самозародження є надзвичайно великою. Однак сьогодні, проблему еволюційного самозародження життя ми розглянемо не з позиції суто хімічної чи суто біологічної науки, а з позиції фундаментальних законів Природи.

Не дивлячись на все різноманіття існуючих форм життя, та фантастичну складність тих процесів,  які власне і утворюють це життя, фізична суть життя є надзвичайно простою. І ця суть полягає в наступному. Фотосинтизуючі організми, а  простіше кажучи рослини, беруть з навколишнього середовища воду (Н2О) та вуглекислий газ (СО2) і під дією енергії сонячного світла, перетворюють їх на енергоємні молекули глюкози (С6Н12О6). Побічним продуктом цього процесу, який називаються фотосинтезом, є виділення вільного, молекулярного кисню (О2). Іншими словами :

              Рослини:     6Н2О + 6СО2 + Е  →  С6Н12О6 + 6О2

По суті, рослинні організми перетворюють енергію сонячного випромінювання в енергію   хімічних зв’язків:

Е →  Ехім

Не фотосинтезуючі організми, а простіше кажучи тварини, здійснюють зворотнє перетворення. Вдихаючи кисень та споживаючи глюкозу, а точніше похідні від неї білки, жири  і вуглеводні, тваринні організми знову перетворюють їх на воду та вуглекислий газ. При цьому отримана в результаті такого перетворення енергія, йде на здійснення тих процесів (рухів) які і називаються життям. Іншими словами :

            Тварини:      С6Н12О6 + 6О2  →  6Н2О + 6СО2 + Еруху

По суті, тваринні організми перетворюють енергію хімічних зв’язків в енергію упорядкованого руху складових частин організму :

Ехім  →  Еруху

Таким чином, фізична суть життя полягає в  складному, багато ступеневому кругообігу речовини та енергії, результатом якого є перетворення енергії сонячного випромінювання у відповідну кількість енергії упорядкованого руху частинок речовини :

Е  →  Ехім  →  Еруху

Коли ми говоримо, що еволюційне самозародження та саморозвиток життя на Землі є неминучим наслідком дії базових законів Природи, то перш за все маємо на увазі той закон який зазвичай називають принципом мінімуму і який можна було б назвати законом енергетичної доцільності.

В  цьому законі стверджується : Будь-яка енергетично відкрита система прагне прийти до такого стану, при якому кількість зосередженої в ній надлишкової енергії буде мінімально можливою. По суті це означає, що енергетично доцільна подія рано чи пізно відбувається.

Скажімо, підняте над землею тіло, рано чи пізно опиняється на землі. Опиняється тому, що ця подія є енергетично доцільною. Нагріте тіло рано чи пізно охолоджується. Охолоджується тому, що ця подія є енергетично доцільною. Намагнічене залізо, рано чи пізно розмагнічується. Розмагнічується тому, що ця подія є енергетично доцільною.  Атом урану рано чи пізно розпадається. Розпадається тому, що ця подія є енергетично доцільною. Аморфний цукор, тобто той цукор, молекули якого розташовані хаотично, рано чи пізно кристалізується, тобто стає таким, молекули якого розташовані в певному, строго визначеному порядку. Кристалізується тому, що ця подія є енергетично доцільною.

До речі, прихильники позаземного, а по суті, невідомо якого походження життя, полюбляють базікати про те, ніби то згідно з другим началом термодинаміки, безпорядок не може перетворитись на порядок, і що тому хаотично розташовані атоми неживої  матерії не могли об’єднатись в високоорганізовані молекули життя. Реагуючи на таку науково подібну демагогію, не можу  не зауважити “ шановні академіки нетрадиційних наук ,- читайте друге начало термодинаміки!”  Бо в цьому, дійсно важливому законі не стверджується, що безпорядок не може перетворюватись на порядок. В ньому говориться лише про те, що за відсутності енергетичних причин, таке перетворення є малоймовірним. Якщо ж відповідні причини існують, то перетворення безпорядку в порядок є  не лише можливим, а й практично неминучим.

Наприклад, в будь-якій хімічно простій рідині атоми та молекули розташовані хаотично. В процесі ж охолодження цієї рідини та її переходу до твердого стану, відповідні частинки розташовуються в певному порядку. І це відбувається тому, що відповідне упорядковане розташування є енергетично доцільним. Навіть в тому випадку, коли в процесі відносно швидкого охолодження рідини, ви отримаєте тверде аморфне тіло, рано чи пізно це тіло стане кристалічним, тобто таким, атоми і молекули якого мають упорядковане розташування.

Однак, повернемося до  предмету нашої розмови, тобто до питання про те як, коли так чому виникло життя на Землі. Наукові дослідження показують, що вже на самих ранніх етапах історії нашої планети на ній склалися сприятливі умови для самозародження та еволюційного саморозвитку життя. Складовими частинами цих умов є. Наявність універсального, постійно діючого джерела енергії (Сонця),  параметри якої  є сприятливими для існування життя. Наявність на планеті достатньо великої кількості води. Наявність необхідного різноманіття хімічних елементів та їх сполук, які до того ж зустрічаються в сприятливих співвідношеннях. Наявність атмосфери, яка має сприятливий набір хімічних та термодинамічних параметрів. Сприятливі температурні та кліматичні умови. Сприятливий режим обертання Землі навколо  своєї осі та навколо Сонця. Наявність  достатньо потужного магнітного поля, сприятливого радіаційного фону, тощо.

Кожна з цих умов є важливою і в тій чи  іншій мірі необхідною передумовою виникнення життя. Але факт існування цих умов ще не гарантує того, що на відповідній планеті життя дійсно виникне.

Напевно найважливішою та найнеобхіднішою передумовою самозародження та еволюційного саморозвитку життя є енергетична доцільність цього процесу. А на Землі ця доцільність існувала і продовжує існувати. Суть цієї доцільності полягає в наступному. Як відомо, Земля  має атмосферу, однією із складових якої є вуглекислий газ (СО2). Цей газ має одну характерну особливість. Він практично безперешкодно пропускає видиме сонячне світло і майже не пропускає те інфрачервоне випромінювання, на яке перетворюється це світло в процесі відбивання від поверхні Землі. Іншими словами, вуглекислий газ надає атмосфері Землі тих властивостей які прийнято називати парниковим ефектом.

Неминучим результатом парникового ефекту є факт того, що в навколоземному просторі акумулюється певна кількість надлишкової енергії. Ясно, що кількість цієї енергії не може бути безкінечно великою. Адже не може бути так, щоб Земля постійно отримувала більше енергії, аніж віддавала в навколишній простір. За всіма законами Природи, в подібній ситуації рано чи пізно настає момент енергетичного балансу,  тобто такий стан системи, при якому кількість наданої їй енергії в точності дорівнює кількості енергії нею втраченої. При цьому, згідно з законом енергетичної доцільності, Природа буде робити все можливе за для того, щоб енергетичний баланс наступав при   мінімально можливій кількості надлишкової енергії, а простіше кажучи, – при мінімально можливій середньорічній температурі навколоземного простору.

Реалізуючи ці прагнення, Природа, а точніше та надлишкова енергія, яка акумулюється  в навколоземному просторі, організовує в цьому просторі певні циклові процеси, які прийнято називати кругообігами речовини. Одним з таких кругообігів є кругообіг води. Його суть загально відома: під дією енергії сонячного світла, вода випаровується в одних місцях і повертається  на землю в інших;  під дією енергії сонячного світла, вода сильніше нагрівається в одних місцях і тече туди де це нагрівання є меншим. При цьому виникають гігантські океанічні та морські течії, утворюються та переміщуються волого насичені хмари,  течуть наземні та підземні річки, утворюються та руйнуються льодовики, тощо. Результатом такого кругообігу є факт того, що певна кількість енергії сонячного світла перетворюється на енергію упорядкованого руху частинок речовини :

                                            Е  →  Еруху

Другим, загальновідомим земним кругообігом є кругообіг атмосферного повітряСуть цього кругообігу очевидно проста: під дією енергії сонячного світла, різнонагріті шари атмосферного повітря постійно переміщуються. При цьому  виникають різноманітні вітри, буревії, урагани, смерчі,  тощо. Енергетичний результат такого кругообігу також очевидний: певна кількість енергії сонячного світла перетворюється на енергію упорядкованого руху частинок речовини:

Е  →  Еруху

І відтепер ви знаєте, що на Землі існує ще один важливий кругообіг – кругообіг життя. Знаєте і про те, що в процесі цього кругообігу певна частина енергії сонячного випромінювання, перетворюється на енергію упорядкованого руху частинок речовини:

Е  →  Ехім  →  Еруху

Не важко  бачити, що загальна енергетична суть тих циклічних процесів, які відбуваються в живій та неживій природі є практично однаковою. І ця суть полягає в тому, щоб перетворити енергію сонячного світла в енергію упорядкованого  руху частинок речовини.

Потрібно зауважити, що будь-які рухи частинок речовини породжують відповідне електромагнітне випромінювання. Наприклад, надзвичайно інтенсивний тепловий рух цих частинок, створює таке електромагнітне випромінювання, яке ми називаємо видимим світлом. Менш інтенсивний тепловий рух створює  так зване інфрачервоне випромінювання. Якщо ж говорити про той відносно повільний рух, який ми називаємо упорядкованим (або, якщо хочете, – механічним рухом), то він породжує малопомітне низькочастотне випромінювання, яке не викликає у нас певних відчуттів.  Це випромінювання має одну характерну особливість: для нього атмосфера Землі є абсолютно прозорою. А це означає, що та електромагнітна енергія, яка створюється упорядкованим рухом частинок речовини, легко долає “парникову пастку” і розсіюється в космічному просторі.

Таким чином, акумульована в навколоземному просторі надлишкова енергія, а фактично енергія сонячного світла, організовує в цьому просторі різноманітні циклові процеси, і перш за все кругообіги води, повітря та живої матерії. В процесі цих кругообігів, енергія сонячного світла перетворюється на енергію упорядкованого руху частинок речовини, яка в свою чергу створює таке електромагнітне випромінювання, яке легко покидає навколоземний простір. При цьому говорять, що в процесі кругообігу речовини відбувається розсіювання енергії.

Організовуючи ті чи інші кругообіги, Природа вимагає одного: ці кругообіги мають бути  максимально ефективними, тобто такими, які максимально ефективно розсіюють надлишкову енергію та сприяють тому, щоб загальний рівень цієї енергії був гранично низьким.

Ви можете запитати: “А яке відношення мають вище наведені факти до питання про те, як, коли і чому виникло життя на Землі?“ А справа ось в чому. Коли ми говоримо, що за певних умов, життя може не лише самозароджуватись, а й еволюційно саморозвиватись, то маємо на увазі наступне.

Розрахунки показують, що енергетична ефективність кругообігу життя, щонайменше в сто разів вища за відповідну ефективність кругообігів води та повітря в неживій природі.  Достатньо сказати, що повне оновлення біомаси Землі в середньому відбувається за 8 років, тоді як аналогічне оновлення гідросфери Землі – лише за 2800 років. По суті це означає, що в структурах життя, вода   обертається в 350 разів інтенсивніше, аніж в структурах неживої природи і відповідно в 350 разів ефективніше  розсіює надлишкову енергію. А це означає, що те явище, яке називають життям  є енергетично доцільним, а отже таким, яке за наявності відповідних умов, рано чи пізно відбувається.

Більше того. Дослідження показують, що  по мірі ускладнення форм життя (перші до біологічні форми життя → прокаріотні клітини → еукаріотні клітини → прості багатоклітинні організми → риби → земноводні → плазуни → птахи → ссавці), їх енерго розсіювальна ефективність неухильно зростає. Скажімо, усереднена питома інтенсивність енергорозсіювання для одноклітинних організмів 0,4 Дж/год, для багатоклітинних холоднокровних організмів 4,0 Дж/год, а для теплокровних – 80 Дж/год. При цьому усереднена енергорозсіювальна ефективність сучасної людини – 1600 Дж/год. Такий надвисокий рівень цієї ефективності обумовлений не особливостями людського організму, а інтенсивною соціально-виробничою діяльністю людини.

По суті, вище сказане означає, що той шлях який пройшло життя в своєму еволюційному саморозвитку і який характеризується поступовим  ускладненням живих структур є закономірним результатом дії того закону, який  називається законом енергетичної доцільності. Більше того, скоріш за все, у повній відповідності з цим законом, закономірним результатом еволюційного саморозвитку живої матерії є поява розумних форм життя.

Потрібно зауважити, що на сьогоднішній день питання про енергорозсіювальну ефективність того чи іншого  організму потребує точних кількісних досліджень. Досліджень,  які б врахували енергорозсіювальні параметри не лише окремо взятого організму, а й всієї сукупності цих організмів. Адже біосистема  Землі, це єдиний цілісний організм, всі елементи якого мають певне призначення і виконують певні функції. І в цьому організмі знайшли своє енергетично доцільне місце і над примітивні віруси, і бактерії, і прості одноклітинні організми, і комахи, і риби, і ссавці, і все різноманіття рослинного світу.

Говорячи про енергетичну доцільність життя потрібно додати, що ця доцільність визначається не лише фактом ефективного розсіювання тієї надлишкової енергії, яка в результаті парникового ефекту накопичується в навколоземному просторі. Енергетична доцільність життя подвоюється ще й  фактом того, що воно кардинально зменшує сам парниковий ефект. Адже загально відомо, що в прадавній до біологічній атмосферні Землі, кількість вуглекислого газу в десятки разів перевищувала сучасний рівень. Загально відомо і те, що сучасний, відносно низький рівень атмосферного вуглецю, це прямий наслідок  того явища, яке називається життям. Бо головним атомом життя є не кисень,  не азот, не водень, не залізо і не золото, а вуглець (карбон). Саме атоми вуглецю утворюють становий хребет будь-якої живої структури, починаючи від вірусів та бактерій і закінчуючи різноманіттям рослинного та тваринного світу. І всі ці атоми, шляхом фотосинтезу вилучені із атмосфери Землі та перетворені на складові частини живих організмів.

Більше того. В процесі кругообігу життя, величезна кількість того вуглецю, який містився в атмосферному повітрі і створював відповідний парниковий ефект, було вилучено з атмосфери і у вигляді нафти, вугілля, природного газу, сланців та інших вуглеводнів, надійно сховано в підземних кладових. І , як ви розумієте, сховано не випадково, а у повній відповідності з законом енергетичної доцільності.

До речі.  Бездумно та масштабно видобуваючи природні горючі матеріали (вуглеводні)  і перетворюючи їх на вуглекислий газ, ми діємо всупереч закону енергетичної доцільності. Тобто всупереч тому закону, що є відповідальним за факт появи життя на Землі, в тому числі і такого розумного як ми  з вами. А це означає, що рано чи пізно ( скоріш за все рано)  Природа віднайде спосіб покарання нахаби. І як це не прикро, але маємо визнати, що ті хто гордо іменують себе “homo sapiens” тобто “людина розумна” навіть не усвідомлюють глобальності навислої над ними загрози.

Таким чином, неупереджений аналіз базових законів Природи, безумовно вказує на те, що за тих умов, які існували на  Землі близько чотирьох мільярдів років тому,  еволюційне самозародження життя було не лише можливим, а й практично неминучим. Аналіз тих же законів вказує і на те, що за певних умов життя не лише самозароджується, а й еволюційно самовдосконалюється.  Самовдосконалюється по шляху ускладнення форм життя. При цьому потрібно мати на увазі, що процес еволюційного саморозвитку та самовдосконалення живої матерії  автоматично призводить до певних змін того навколишнього середовища, яке прийнять називати неживою природою. А ці зміни, в свою чергу певним чином впливають на хід та параметри самого еволюційного процесу.

Результатом цих взаємопов’язаних та взаємодоповнюючих процесів є створення цілісної гармонізованої системи, кожний елемент якої має своє призначення і виконує певні важливі функції. Критерієм же досконалості цієї системи є загальна ефективність розсіювання надлишкової енергії

Нажаль, маємо визнати, що найсуперечливішим та найпроблемнішим елементом біосистеми Землі є людина. Дійсно. З одного боку енергорозсіювальна ефективність людини є гранично великою. Великою не стільки завдяки особливостям біологічної структури людського організму, скільки завдяки тим енергорозсіювальним процесам, які спричиняє людська діяльність. З іншого боку, на певному етапі еволюційного розвитку, людина починає надзвичайно інтенсивно видобувати ті вуглеводні, які у повній відповідності з законом енергетичної доцільності  мають бути  законсервованими в підземних кладових. Видобувати та перетворювати їх на вуглекислий газ, який протидіє ефективному розсіюванню надлишкової енергії. А це означає, що відповідна діяльність людини суперечить закону енергетичної доцільності.

В такій ситуації, відношення Природи до тієї частини гармонізованої  біосистеми Землі, яка називається людством, визначальним чином залежатиме від результуючого енергетичного балансу людської діяльності. І якщо цей баланс буде таким, що суттєво суперечить закону енергетичної доцільності, то не має сумніву в тому, що Природа віднайде спосіб покарання порушника.

Втім, керуючись споконвічним “ та якось то воно буде” будемо жити та сподіватись на краще. Однак, щоб це краще відбулося, ми маємо дослухатись до вимог законів Природи і зробити відповідні висновки.

 

18.06.2014

 

 

Здається абсолютно очевидним, що еволюційне самозародження  та самовдосконалення життя на Землі є прямим наслідком дії відомих законів Природи. На своїх лекціях з космології, про цю  очевидність та теорію енергетичної доцільності життя я говорю що найменше з 1993 року. При цьому, чесно кажучи, у мене завжди була підозра того, що той закон з якого по суті і випливає закономірність еволюційного самозародження та саморозвитку життя, і який я називаю принципом мінімуму або законом енергетичної доцільності, не є офіційно визнаним науковим законом. У всякому разі, мені не зустрічались наукові джерела, в яких би цей закон був чітко сформульований.

Ясно, що закон енергетичної доцільності не можливо сформулювати у вигляді певних кількісних співвідношень на кшталт закону Ома чи закону всесвітнього тяжіння. По суті, цей закон знаходиться в тому ж ряду філософських законів які називаються законом переходу кількісних змін в якісні, законом єдності та боротьби протилежностей, тощо. Втім, закон енергетичної доцільності не є суто філософським. Адже його достовірність можна підтвердити певною сукупністю експериментальних, кількісних досліджень.

 

Подобається