Мовчан

Голові Всеукраїнського

товариства   “ Просвіта ”

ім. Т.Г.Шевченка

Мовчан П.М.

Шановний Павле Михайловичу. Напевно, ви краще за  будь-кого , а за мене тим паче, знаєте, що в Україні питання української мови, це питання  життя і смерті українського народу, української нації, української держави. По суті, в новітній Україні не було нема і  ще довго не буде більш складної і стратегічно більш важливої проблеми , аніж та , яку прийнято називати мовним питанням. Власне факт того, що ми живемо в державі з несформованою політичною нацією, в державі де подвійна мораль та неповага  до закону – норма життя , в державі гранично  корумпованій та кланово –олігархічній, – це прямий результат реалізації на практиці підлого гасла: “ а какая разница на каком языке разговаривать”. Невідворотньо жахливим наслідком цієї “разницы”  стала окупація Криму і та війна , яку ми маємо на Сході. Бо подобається нам чи не подобається, розуміємо ми чи не розуміємо, а імперська Росія закінчується там де закінчується її російськомовне населення. А це означає, що в російськомовної України нема не те що європейських, а навіть державницьких перспектив.

Можна скільки завгодно розказувати про двомовну Канаду,та трьохмовну Швейцарію,  але правда життя полягає в тому , що ми не Канада, не Швейцарія і не Бельгія.  Ми країна, якій “пощастило” мати в сусідах сильного, нахабного, цинічного, підлого, підступно- жорстокого дикуна. Дикуна , який ніколи по-людські не жив і жити не буде. Бо його дикунське щастя не в тому, щоб жити по-людські , а в тому, щоб всі жили за його дикунськими понятіями, які він називає Руськім Міром. Міром, який не має нічого спільного ні з Київською Руссю, ні з слов’янством, ні з Богом, ні з цивілізованим світом. І якщо ми не хочемо щоб завтра, після завтра, чи через століття, цей очманілий від алкоголю дикун не вдерся до нашої хати і белькочучи якусь маячню про слов’янське братерство та православні скрепи, не став вбивати наших  дітей та ґвалтувати наших жінок, то маємо вичавити з себе руськогаварящєго  малоросійського холопа.  Ми маємо усвідомити, що наше малоросійське руськоязичіє, це прямий шлях до руйнації української держави. Шлях, який забирає у наших дітей, внуків і правнуків навіть шанс на цивілізоване життя. Шлях, який неминуче веде в те дикунське болото, яке називається Руськім Міром.

Як це не прикро, але маємо  визнати, що за свою новітню історію, сучасна українська держава  палець об палець не вдарила за для того , щоб бодай якось підтримати  той мовний фундамент, на якому ця держава власне й збудована  Більше того. Сьогодні стало очевидним, що попри всю патріотичну риторику, теперішня так звана політична еліта, нахабно і цинічно втілює в життя підло-підступну ідею: “ дві мови – один народ”. Ідею, реалізація якої раз і назавжди вирішить українське питання. Вирішить так, як того прагне наш ненажерливий східний сусід – повне та безумовне знищення української нації, знищення як культурно-політичного явища, як етносу, як народу, як держави.

Сьогодні стало абсолютно очевидним, що ті сподівання, які покладались на так звані демократичні партії, виявились марними. І це закономірно. Закономірно бодай тому, що в сучасній Україні ніяких демократичних  чи не демократичних партій нема. Натомість є безліч банальних, одноразових бізнес-політичних проектів , які не мають жодного відношення до того , що прийнято називати політичними партіями і для яких питання мови, освіти , культури , патріотизму, це лише питання політиканського піару. Сьогодні стало очевидним, що наша толерантність в сфері відстоювання української мови, української культури та української ідентичності, призвела до того, що нахабна, агресивна гідра російського шовінізму, цинічно та планомірно знищує цю мову, цю культуру, цю ідентичність.

Сьогодні стало очевидним, що свідомі національно-патріотичні громадяни України, мають об’єднатись в широкий загально національний фронт порятунку української мови, української культури, української ідентичності, а зрештою  й української держави. І кому, як не Всеукраїнському товариству “Просвіта” , з його стоп’ятидесятирічною історією боротьби за  українське в Україні , належить очолили цей фронт ?       Застосовуючи військовий термін “Фронт”, хочу підкреслити факт того, що українська мова, українська культура, українська нація перебувають в стані неоголошеної війни з підступним та цинічним ворогом. І ми маємо виграти цю війну. Бо це наша земля ! Наша країна ! Наше місце під Сонцем! Слава Україні!!!

З повагою і надією, громадянин  України, Карбівничий Андрій Миколайович, викладач фізики Новомосковського металургійного технікуму, безпартійний .

  1. 10.2015

 

 

Подобається

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *